У 1919 році практично вся Галичина перейшла під контроль Польщі – Другої Речі Посполитої. Усі залізниці, які перебували у державній власності Австро-Угорщини відповідно до міжнародних угод перейшли у власність польської держави. Із 1919 по 1926 рік державними залізницями Польщі (Polskie Koleje Państwowe, РКР) керувало Міністерство залізниць, із 1926 року залізниці підпорядковувалися Міністерству комунікації. Залізницями Східної Галичини керувало, як і за часів Австро-Угорщини, дві дирекції РКР – у Львові та Станіславові. У сьогоднішній частині циклу «Львівська залізниця. Постаті» мова піде про керівників Львівської дирекції РКР міжвоєнного періоду (із 1919 по 1939 р.)
Останнім керівником Львівської дирекції цісарсько-королівських державних австрійських залізниць був Карл фон Стельцер. Він очолив Львівську дирекцію залізниць у січня 1916 року після звільнення з посади Станіслава Рибіцького. Карл фон Стельцер працював заступником керівника Львівської дирекції залізниць із 1906 року. У 1913-6 роках Карл фон Стельцер працював на посаді керівника Станіславівської дирекції державних залізниць. На посаді керівника Львівської дирекції залізниць Стельцер працював до жовтня 1918 року. Іншої інформації про нього знайти поки не вдалося.
1 листопада 1918 року у Львові було проголошено Західноукраїнську народну республіку. Якщо у Львові січовим стрільцям не вдалося взяти під контроль а ні ключові станції в межах Львова, а ні Львівську дирекцію залізниць, то в Станіславові українцям вдалося взяти під контроль і залізничну інфраструктуру, і Станіславівську дирекцію державних австрійських залізниць. Керівник Станіславівської дирекції австрійських державних залізниць Павло Прахтель-Моравінський спокійно передав управління залізницями Прикарпаття і Буковини своєму колезі, досвідченому залізничному інженерові Івану Мирону. 9 листопада 1918 року Іван Мирон входить до складу уряду ЗУНР – Тимчасового Державного Секретаріату і отримує посаду Державного секретаря шляхів. Із січня 1919 року в підпорядкування Державного секретаріату шляхів також передається поштовий і телеграфний зв’язок.
Після того, як уся Східна Галичина опинилася під контролем Польщі, Іван Мирон деякий час прожив у Відні, а потім виїхав у село Дора під Яремче. Тут він брав активну участь в роботі місцевої «Просвіти», із 1926 року увійшов до місцевого осередку легальної української партії Українського народно-демократичного об’єднання. Місцеві залізничники часто зверталися до Івана Мирона за консультаціями, просили навіть повернутися на залізницю. У 1930-х роках українська газета «Станіславський вісник» писала про Івана Мирона, що він є «людина чистого, як скло характеру, весь свій труд, знання і маєток віддав на услуги улюбленому селу». Помер Іван Мирон у 1940 році в Яремчі, де і похований.
Першим директором Львівської дирекції Польських колій панствових став Кароль Барвич. Він народився у 1872 році і отримав інженерну освіту. В 1909 році став старшим інженером цісарсько-королівського міністерства залізниць. У 1912 році Кароль Барвич працює на посаді заступника керівника Буковинського управління державних залізниць у Чернівцях. В 1916 році, після того, як Львівську дирекцію залізниць очолив Карл фон Стельцер, Кароль Барвич займає посаду заступника керівника дирекції.
Як тільки було проголошено незалежність Польської держави, Кароль Барвич у листопаді 1918 року стає головою Тимчасової ради Дирекції польського залізничного транспорту. Після того, як Карл фон Стельцер покинув посаду керівника Львівської дирекції залізниць, Кароль Барвич бере її під свій контроль. У 1920 році офіційно призначений на посаду керівника Львівської дирекції ПКП.
Кароль Барвич мав дружину-українку, яка походила із роду Ольшанських і в той же час саме він був ініціатором масових звільнень залізничників-українців на початку 1920-х років. Як розповідав родич жінки Барвича Костянтин Яремкевич, одного разу Кароль сказав своїй дружині «І не проси ні за кого із українців! Я не дам їм найменшої посади!».
Основним завданням Кароля Барвича на посаді керівника Львівської дирекції ПКП було відновлення залізничної інфраструктури Львівщини та Тернопільщини після Першої Світової війни. Із цим завданням Кароль Барвич в основному справлявся. Але його шовіністична позиція у ставленні до українців-залізничників (серед яких було багато професіоналів, які отримали освіту і досвід за часів Австро-Угорщини) не сподобалася навіть керівництву у Варшаві. Отож, Кароля Барвича у 1925 році перевели керівником Краківської дирекції ПКП, керівником Львівської дирекції став Павло Прахтель-Моравінський.
Що ж до Кароля Барвича, то у 1929 році він був звільнений із посади керівника Краківської дирекції ПКП і повернувся до Львова. Тут він обійняв посаду директора Львівського трамвая (1932-36 рр.). У 1935 – 38 роках Кароль Барвич був членом Політехнічного товариства у Львові.
На момент захоплення Галичини радянськими військами Кароль Барвич перебував у Львові. Радянська влада заарештувала колишнього керівника залізниці, в 1940 році він був вивезений зі Львова у невідомому напрямку. Точна дата і місце смерті Кароля Барвича невідомі.
Павло Прахтель-Моравінський, який в середині 1925 року очолив Львівську дирекцію ПКП не був новачком на залізницях Галичини. Він народився 28 грудня 1870 року у Львові. Його батько Йозеф Прахтель-Моравінський був прокурором в Перемишлі. Гімназійну освіту Павло Прахтель-Моравінський отримав у Перемишлі, а вищу освіту – у Львові в Львівській політехніці. Після завершення вищої освіти деякий час працював на кафедрі геодезії у альма матер, а також у Музеї геодезії. Із 1896 року переходить на державну службу як інженер, зокрема займається питанням регулюванням течії річки Сян. Із 1897 року працює на залізниці, спочатку в Станіславівській дирекції залізниць, а потім в Міністерстві залізниць у Відні, де займає посаду діловода з питань будівництва державних залізниць у Галичині. У 1914 – січні 1916 року Павло Прахтель-Моравінський працює заступником Департаменту інвестицій державних залізниць Австрії. Після того, як Карл фон Стельцер обійняв посаду керівника Львівської дирекції державних залізниць, Прахтель-Моравінський отримує посаду керівника Станіславівської дирекції залізниць (26 лютого 1916 року) і працює на ній до 1 листопада 1918 року, коли передає управління залізницями Прикарпаття Іванові Мирону.
У 1925 – 31 роках, коли Павло Прахтель-Моравінський очолював Львівську дирекцію, продовжувалося відновлення залізничної інфраструктури, зруйнованої і пошкодженої у роки Першої світової війни. У часи, коли Львівською дирекцією ПКП керував Павло Прахтель-Моравінський, здійснюється будівництво залізниці Стоянів – Луцьк, яку було урочисто введено в експлуатацію 18 серпня 1928 року. У 1927 році Павло Прахтель-Моравінський керував Виставкою Комунікаційною, яка була складовою Торгів Східних, які проводилися у Львові. Був звільнений із посади керівника Львівської дирекції ПКП 1 липня 1931 року. Польський уряд нагородив Павла Прахтеля-Моравінського низкою нагород, крім того він отримав нагороду від уряду Румунії.
У 1930-ті роки Павло Прахтель-Моравінський жив у Львові. Тут він був віце-президентом Політехнічного товариства. Як і Карла Барвича, Павла Прахтеля-Моравінського заарештували співробітник НКВД, орієнтовна дата арешту – 13 квітня 1940 року. Подальша доля залізничника невідома, припускають, що він був розстріляний або помер між 1940 і 1945 роком.
Треба зазначити, що під керівництвом Кароля Барвича і Павла Прахтеля Моравінського був виконаний дуже великий обсяг відновлювальних робіт, адже під час Першої світової війни, а потім і польсько-українського конфлікту залізнична інфраструктура була дуже сильно пошкоджена. Для прикладу, на коліях, що підпорядковувалися Львівській дирекції ПКП, із 141 великого мосту (понад 20 метрів) було зруйновано 93 мости загальною довжиною в 5313 метрів (66 % від загальної кількості великих мостів і 88% від їх протяжності). Що до малих мостів, то їх налічувалося 1859 одиниць, із них було пошкоджено 366 мостів загальною довжиною 2168 метрів (20% по кількості і третина по протяжності).
У 1931 – 33 роках керівником Львівської дирекції Польських колій панствових був Стефан Віктор. Про нього маємо наступну інформацію – він народився у Розвадові над Сяном 26 грудня 1874 року. У 1892 році закінчив четверту гімназію у Львові. Вищу освіту здобував у 1892-98 роках на інженерному факультеті Львівської Політехніки. Із 1900 року – член Політехнічного товариства у Львові.
Після закінчення вищої освіти, Стефан Віктор пішов працювати на залізницю. У 1900-х роках працював на проектуванні і будівництві залізниці Львів – Самбір – Сянки – Великий Березний. Із 1903 року керував будівництвом цієї залізниці. До призначення на посаду керівника Львівської дирекції ПКП, Стефан Віктор у 1924 – 31 роках керував Станіславівською дирекцією.
Паралельно роботі на державній залізниці, Стефан Віктор працював викладачем кафедри експлуатації залізниць. Помер у Львові 13 квітня 1933 році. За заслуги в сфері розвитку залізниць Стефан Віктор був нагороджений орденом Відродження Польщі.
Станіслав Ігнацій Лагуна очолював Львівську дирекцію Польських колій панствових у 1933 – 36 роках. Він народився 18 січня 1878 року в Чарносінеку (Польща). Кар’єру залізничника розпочинав на приватній залізниці Герби – Кельце. У 1920-х роках Станіслав Ігнацій Лагуна працював керівником дирекції Польських колій панствових у Вільнюсі, а потім в Катовіце. Після смерті Стефана Віктора, у липні 1933 року Станіслава Ігнатія Лагуну призначають на посаду керівника Львівської дирекції колій панствових. На місцевих виборах 1934 року був обраний до міської ради Львова. Керував Львівською дирекцією залізниць до березня 1936 року. Після цього працював керівником Департаменту руху Міністерства комунікації Польщі.
Після початку Другої Світової війни Станіслав Ігнатій Лагуна йде у підпілля. Німецька влада його заарештувала. Він перебував в концентраційному таборі Аушвіц-Біркінау, де і помер 1 серпня 1943 року.
Наступником Станіславі Ігнатія Лагуни на посаді керівника Львівської дирекції ПКП став Оттон Гроссер, який народився 1 листопада 1883 року. Свою кар’єру Гроссер починав у армії Австро-Угорщини, потім служив у армії Польщі, був полковником полку саперів-залізничників. Із 1928 року був представником Генерального штабу Війська Польського у Міністерстві комунікацій. 4 грудня 1928 року Оттона Гроссера переводять до корпусу інженерних службовців та інженерів, 31 січня 1930 року його звільняють у запас.
Після звільнення в запас Оттон Гроссер працює на польських державних залізницях. У 1933 році його призначають на посаду керівника дирекції у Катовіце, а у березні 1936 року він обіймає посаду керівника Львівської дирекції Польських колій панствових. Паралельно до роботи на залізниці, у 1936 році Оттон Гросер стає у Львові президентом колегії із протиповітряної і протихімічної оборони. Наприкінці 1938 року Оттона Гроссера призначають на посаду керівника Варшавської дирекції ПКП.
Із початком Другої Світової війни Оттон Гроссер повертається до військової служби, йде у підпілля. Заарештований німцями, розстріляний 12 лютого 1943 року в лісі біля Стефанова.
Антон ЛЯГУШКІН
Використано світлини із архіву Львівської залізниці та із Narodowe Archiwum Cyfrowe (Польща).
