На порозі Першої світової війни філософ Казимеж Твардовський знаходить панацею від ненависті – це об’єктивна істина. На його думку, для примирення протиборчих таборів достатньо самої щирої спроби її віднайти. Польський істиношукач розпочинає викладати у Львівському університеті в 1895 році. Не зазубрює зі студентами догми, а осмислює разом з ними набуток людства. У перші ж місяці знаходить чимало однодумців, стає засновником Львівсько-варшавської логіко-філософської школи – однієї з найпомітніших філософських течій свого часу.
Казимеж Твардовський народився 20 жовтня 1866 року в родині австрійського державного службовця, поляка, у Відні. Батько не без зусиль влаштував одинадцятирічного сина до Терезіануму – віденської колегії для дітей шляхтичів, яку заснувала імператриця Марія-Тереза. Подекуди науки перетворювались на муки через суворих, часто жорстоких учителів. Попри те, Казимеж спромігся закінчити курс на рік раніше, з атестатом зрілості отримав золоту медаль. Проведений у колегії час філософ називав важливим, зокрема тому, що призвичаївся до систематичної копіткої праці, оволодів давніми мовами, відкрив для себе, поміж багатьма, книги Л.Бюхнера «Сила і Матерія» та «Роздуми» Марка Аврелія.
Вищу освіту К. Твардовський здобував з 1885 по 1889 роки у Віденському університеті, відтак у Лейпцигу та Мюнхені. Дороговказною зіркою в улюбленій філософії став для нього професор Франц Брентано. Вразила у професорі, з одного боку, демократичність викладання: він навіть запрошував учня додому. З іншого – зміст навчального матеріалу: суворе понятійне розмежування, відсутність хитромудрих ігор, що в подальшому стало принципом побудови власних робіт. Під керівництвом Брентано молодий філософ пише дисертацію «Ідея і перцепція у Декарта. Гносеологічне дослідження».
Міркування, які виникли за період вивчення Декарта, К. Твардовський розвиває у пізнішій роботі «До вчення про зміст і предмет уявлень. Психологічне дослідження». Після успіху останньої йому надають veniа legendі (право викладання). У якості приват-доцента в 1894 році здібний юнак розпочинає викладати у Віденському університеті. Але вже скоро мусить визнати: перспектив немає, кафедру цього навчального закладу навряд чи очолить поляк. Залишається їхати до Варшави, Кракова або Львова. Варшавські виші мали порівняно великий вплив на суспільне життя хоч філософствували там не надто активно, у решті міст наука про пізнання відбувала ув’язнення в мурах аудиторій. Чому мислитель обрав не Варшаву, а Львів? Долю вирішив випадок. У 1895 році екстраординарний професор Львівського університету Олександр Раціборський несподівано відмовився від посади, з’явилася вакансія, і приват-доцент Віденського університету зайняв його місце. Через три роки, призначений ординарним професором, К. Твардовський сам відмовляється від запрошень Варшавського університету та довіку залишається вірним львівській кафедрі.
Львівсько-варшавська логіко-філософська школа, пише Борис Домбровський, з’явилася, коли про наукові школи, годі було говорити. Рамки її існування майже збігаються з часом, коли кафедрою філософії у Львівському університеті керував К. Твардовський. Життя цього товариства дослідники умовно розділяють на 2 періоди: львівський(1895 – 1915) та варшавський (1915- 1939). Ми поговоримо про час її створення: кинуте у галицький ґрунт зерня й перші плоди.
1895 рік – зоря модерну. Ера постійної зміни парадигм, вочевидь, сприяла виникненню гуртків, але більшість з них розпадалися щойно узгоджені їхніми членами погляди поступались новим. Для створення школи потрібно було дещо більше, ніж частковий, випадковий збіг міркувань. Що саме? Відповіді на це запитання К. Твардовський віднаходить у досвіді вчителів минулого Сократа, Платона, а також свого вчителя Франца Бертана. По-перше, викладач філософії – ніякий не ментор, а старший товариш студентів, його завдання: не нав’язати вихованцям відомі тези, а спонукати мислити далі, ставити правильні запитання і шукати відповіді на них. Вже у першій промові за кафедрою Львівського університету К. Твардовський доводить, наскільки важливе відкинення авторитарного начала у філософській науці. Яка користь від одержимості вченням Платона, Берклі філософів-ідеалістів, чи відкриють ті філософи своєму поколінню щось нове?
По-друге, істина довіку лишатиметься бранкою навчальних аудиторій, якщо над її суперечливістю роздумуватимуть лише там. Пізніше, в автобіографії професор напише: «Самостійність мислення поруч із правильним методом і незатьмареною любов’ю до істини завжди здавалися мені найнадійнішою гарантією успіху в науковій роботі… Пристрасне захоплення філософією не дозволило мені обмежитись виключно університетським викладанням. Я палко бажав пробудити інтерес до філософії так само і в широких колах освічених людей.»
Згадайте напівпорожні лекційні приміщення сучасних університетів. Дивовижно, у кімнатах розрахованих на 300 чоловік, під час лекцій К. Твардовського студентам не вистачало місця. Записатися на заняття міг будь-хто, часом кількість охочих сягала 2000 осіб. Деякі зайняття доводилося переносити в залу філармонії. Вихованці філософа за бажанням брали участь в засіданнях філософського гуртка. Для найпідготовленіших учитель проводив, так званий privatissimum – дискусійний форум, що служив ареною їхнім першим публічним виступам. У 1897-98 навчальному році Казимеж Твардовський відкрив перший на польських землях (до яких, пам’ятаємо, тоді належав Львів) університетський філософський семінар. Мислитель не цурався читати промови ні у великому Львові, ні в маленьких провінційних містечках Галичини. 1904 року, в день столітніх роковин смерті Канта, К. Твардовський заснував Польське філософське об’єднання. Про його учасників сьогодні говоримо як про стрижень Львівсько-варшавської логіко-філософської школи.
Фрагмент доповіді Казимеша Твардовського у Познанському університеті: «Скільки ненависті, що розділяє людство на протиборчі табори…об’єктивна істина, і навіть саме ретельне прагнення до неї приносить заспокоєння в суперечки і боротьбу протиборчих думок… Тим самим служіння об’єктивній істині набуває нового значення і може більшою мірою ставати благословенням людства»
Серед його учнів були відомий польський математик Хьюго Штейнхаус, один з засновників польської психології Владислав Вітвіцький, логік Ян Лукасевич, філософ та математик Станіслав Леснєвський, філософ Владислав Татаркевич. Вільні у думках, поєднані однією світоглядною канвою. Наче запалені однією свічкою, завдяки Казимежу Твардовському з’явилася ціла плеяда світочів науки. Посланці об’єктивної істини в морок світових війн.
Ксенія ЯНКО
Джерела:
- Б. Г. Домбровский. Львовско-варшавская логико-философская школа (1895-1939) // Академия наук украинской ССР. Институт прикладных проблем механики и математики.
- К. Твардовский. Автобиография (предисловие к публикации Б. Т. Домбровского) // Вопросы философии – 1992 – № 9 – с. 63-73
- Б. Г. Домбровський. Школа одного вчителя // Філософська думка – 2006 – №5 – с.67-68
- Твардовський К. Про гідність університету // Філософська думка – 2006 – №5 – с.79-90
- Львівсько-варшавська школа http://pidruchniki.com/69920/filosofiya/lvivsko-varshavska_shkola
- Твардовский, Казимеж. Энциклопедия Кругосвет http://www.krugosvet.ru/enc/gumanitarnye_nauki/filosofiya/TVARDOVSKI_KAZIMEZH.html
