Наша недільна кавова мандрівка Львовом разом з незмінним партнером Торговою Маркою Кава старого Львовазапрошує усіх поціновувачв цього благородного напою у одну з найпопулярніших кавярень нашого міста. Сьогодні завітаємо в легендарний “Атляс”.
Що не кажіть, а улюбленою кнайпою львівської богеми був «Атляс» на розі площі Ринок. Тут руйнувалися соціальні кордони, бо біля священика сидів поет, біля художника – генерал, біля професора – студент, а біля чиновника – скульптор чи актор. Це була кавова академія літератури, де митці влаштовували ораторські та акторські конкурси, лунали диспути й веселий тон інтелектуальних жартів.
Щоп’ятниці сходилися лікарі після своїх фахових зібрань, а от четвер був днем студентів: вони тут збиралися між п’ятою та сьомою вечора. Чого тут тільки не відбувалося: концерти, літературні вечори, презентації нових картин, апробація нових ролей, літературні дуелі, справжні запеклі суперечки.
«Атляс» став своєрідною львівською ложею. Традиції цього місця з трепетом передавалися з покоління в покоління. Батьки приводили сюди своїх дітей, а ті, підрісши, приводили вже своїх дітей. Так «Атляс» учив, виховував, розважав, наснажував та зупиняв час.
Центром львівського всесвіту й «коштовністю» «Атлясу» був пісняр і журналіст Генрик Збєжховський, який грав на фортепіано, тримаючи поряд келих вина і цигарку. Цікаво, що компанію йому складав священик, редактор церковної газети Францішек Блотніцький.
Це єдине місце, де гроші не мали ніякого значення, принаймні для поетів, які були бідні, як церковні миші. Вони платили за обід символічно – віршами. Власником ресторану був Едвард Терлецький, який наснажував атмосферу площі Ринок жартами та кумедними історіями. Гумор пана Едзьо, як його називали, був родзинкою кав’ярні. А вирази, що формулювали правила для відвідувачів закладу, ставали крилатими. Одне з них було таке: «Тарілок, склянок і крісел як аргументів своїх політичних та релігійних переконань використовувати не дозволяється».
Не дивина, що у Львові на той час було багато євреїв, але саме видатні євреї серед усіх інших закладів надавали перевагу «Атлясу». Сюди заходив письменник і художник Бруно Шульц, а ще геніальний піаніст та лауреат кількох премій «Ґреммі» Артур Рубінштейн. Останній не раз зачаровував зали звучанням Шопена, особливо коли йшлося про приголомшливий «Концерт №2».
Та й узагалі, хто тут тільки не був. Подейкують, що сюди якимось східним вітром «занесло» японську оперну співачку Теїко Ківу. Вона закохалася в цю кнайпу, а її традиційним замовленням були бефштик (біфштекс) з рисом і французьке шампанське.
Те, що цей ресторан був кавовою академією літератури, – річ певна. Тут можна було замовити віршик на іменини нареченої чи коханої бабуні, любовний лист чи промову на похорон. Майстри слова тут фактично «жили» цілодобово.
Під час радянської окупації до міста приїхало багато письменників, серед яких були Микола Бажан, Олександр Корнійчук, Олекса Десняк, а ще російський письменник граф Олексій Толстой. Та радянські літератори особливим естетизмом не переймалися, жвавих бесід не вели, а вивчали смакові тонкощі медівки.
Андріана БІЛА
