Катерина Грушевська, або історія маленької професорівни (відео)

Сьогодні ми пропонуємо вашій увазі фільм, що став результатом плідної співпраці нашого ресурсу Фотографії Старого Львова та Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові,  і який ми присвятили доньці Михайла Сергійовича Грушевського, Катерині з нагоди її 115-тиріччя.  У фільмі висвітлюються події львівського життя родини, який був найщасливіший для  Грушевських.  Перший показ фільму відбувся 22 червня 2015 року у Львові в будинку на вулиці Івана Франка, 154, де зараз і розташований меморіальний музей Михайла Грушевського, в рамках святкових заходів до 115-ого дня народження Катерини Грушевської.

“21 червня 1900р. у Львові, у будинку, розташованому по вул. Домбровського, 6, у сім’ї професора Львівського університету Михайла Грушевського та народної вчительки Марії Вояковської народилася донечка – Катерина. Новонароджену охрестив парох церкви святих Апостолів Петра і Павла – Костянтин Яримович, про що свідчить запис у метричній книзі від 6 липня 1900 року.

Вроджена хвороба легенів донечки, а також власне погане здоров’я Михайла Сергійовича спонукало його придбати ґрунт на мальовничій Софіївці та збудувати тут будинок. Саме у львівській віллі родина прожила найщасливіші свої роки.

 

Атмосфера, в якій виховувалася маленька Кулюня, а саме так лагідно називали Катрусю рідні, була високоінтелектуальною, національно-свідомою, наповненою любов’ю до всього прекрасного.

Повага, довіра, взаєморозуміння і турбота – основні складові виховання маленької професорівни. Батьки з великою увагою берегли єдиний промінь родинного щастя – Катрусю, віддавали їй всю свою ласку і ніжність. День народження дівчинки і день її Ангела, завжди ставав правдивим родинним святом: були гості, вітання, поштівки, подарунки, шоколадні цукерки та улюблений горіховий торт.

З раннього дитинства дуже подобалося Катерині листуватися, навіть коли ще не знала літер – за неї писала її мати — Марія Сильвестрівна. А уже коли дівчинка сама навчилася писати, то листівочки із підписами “Ку” та “Катруся” отримувала уся родина.

Надзвичайно тішилася Катруся, коли отримувала вітання, адресовані Михайлом Сергійовичем “Високоповажній Кулюні Грушевській”, в яких батько лагідно звертався до доньки “Котусю” чи “Котику”. Надходили такі звісточки до рідних звідусіль, де довелося перебувати історику. Невеликі кольорові листівочки із зображенням котиків, часами були єдиним засобом спілкування, адже родині часто доводилося розлучатися.

Початкову освіту Катерина отримала вдома. Першою її учителькою стала мати – Марія Сильвестрівна – талановитий педагог, перекладач, людина з енциклопедичними знаннями. Тому домашня освіта Кулюні була для неї найкращою першою школою.

Але, як і усі діти, не завжди дівчинка хотіла учитися, ось як про це пише у своєму щоденнику Михайло Грушевський: “нове піаніно Маринця мусіла взяти для Кулюні. Кулюня грає не завсігди охоче, а Маринця огірчується як бачить її неохоту”.

Та незважаючи на все Катруся була вдячною ученицею, з дитинства оволоділа польською, німецькою, французькою, англійською мовами. Цікавилася літературою, багато читала. Після прочитання книги обов’язково ділилася своїми думками з батьками.

А ще була Криворівня, село у глибині Карпатських гір, куди щороку на вакації виїжджала уся Катрусина родина. Саме там Кулюня захопилася народними мудрістю, обрядами, піснями, побутом. Уже тоді у душу маленької дівчинки потрапили зернята її майбутнього захоплення, які в скорому часі проросли та дали світові в особі Катерини Грушевської «крупного вченого в галузі етнографії та фольклору».

В 1914 році у щасливе життя родини Грушевських втрутилася війна. Перебуваючи в цей час на відпочинку у Криворівні, сім’я не має змоги виїхати ні до Львова, ні до Києва. Михайло Сергійович прикладає надзусилля і з великими труднощами, через Відень, Італію, Румунію родина повертається до Києва. А там – жандармерський обшук та, перше для Кулюні, заповнення «казенного» бланку, відомості до якого дівчинка подала українською мовою.

Тоді ж Михайла Сергійовича допитують у Лук’янівській в’язниці, а згодом відправляють у заслання. Вірна дружина та улюблена донька їдуть слід за батьком, ось як про це напише сама Катерина Михайлівна: “Я була ще від кору дуже слаба, лиш тиждень як вийшла з ліжка, але той страх і почуття безборонности, що повис був на нас за три останні місяці, і то бажаня бути разом як найскорше не відлучатися від татуся. Якесь трохи величне бажання помогти і боронити його пігнало нас в дорогу».

Саме тоді, пройшовши поряд з батьком все заслання – від Симбірська до Москви, подорослішала маленька професорівна, і саме тоді вона вперше, але нажаль не востаннє, стратила рідну домівку.”

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ