За часів Австро-Угорщини (відповідно до КПК 1873 року) таке покарання виконували одразу наступного ранку після ознайомлення засудженого з відмовою у помилуванні, з яким той мав право звернутися до цісаря у Відень. Суд гарантував приреченому на смерть священика для сповіді та відпущення гріхів, дозволялося також прощання з близькими родичами.
Виконання смертної кари найчастіше відбувалося через повішання, за винятком деяких військових злочинів, за які передбачався розстріл. На страті, яка відбувалася у дворі в’язниці, могли бути присутні захисник засудженого, лікар, священик, урядовці суду, працівники прокуратури та поліції.
Навесні 1909 року краківська газета Nowości Illustrowanі описала страту одного з найвідоміших у той час галицьких бандитів Петра Чабака, який зі своїми родичами (серед них була навіть його 53-річна мати) ночами нападав на придорожні корчми між Львовом та Перемишлем. Від рук “банди шакалів”, як називала цих розбійників преса, загинули два корчмарі, ще троє людей було поранено.
Родина Чабака походила з околиць Городка, але бандити переважно мешкали у Львові. Петро Чабак пройшов військову службу в столичному Відні, був різником і тримав м’ясну крамницю у Брюховичах. Під час розбійницьких нападів він був озброєний револьвером “Ланкастер” калібру 7 міліметрів і саме з цієї зброї були вбиті та поранені всі жертви.
Напади “шакали” здійснювали за одним сценарієм: уночі розбивали молотком шибку вікна в корчмі, вимагали горілку, а тоді стріляли у господаря та вдиралися всередину. Як писали газети, з диявольською спритністю Чабак умів знаходити сховки з грішми.
Поліція затримала Петра Чабака у Львові, де він протринькував свою здобич у ресторані. Під час судового процесу він прикидався божевільним, називаючи себе “сином найяснішого цісаря” та вдавано не впізнаючи своїх родичів, що перебували разом з ним на лаві підсудних. На запитання судді він реагував невиразними вигуками та звірячим гарчанням, іноді бурмотів щось про цісаря та Бога. Із блукаючим то по стелі, то по долівці поглядом він байдуже вислухав вирок, вдаючи, що не розуміє того, що відбувається.
Проте, психіатрична експертиза не виявила у Петра Чабака жодних відхилень, а імператор у Відні відмовив йому у помилуванні. Страту призначили на суботу в дворі кримінального суду у Львові (тепер – одне з приміщень Львівської політехніки на вулиці князя Романа).
“Останні хвилини затятого злочинця були страшні – страшніші, ніж сама екзекуція. Звістка про затвердження вироку була для нього повною несподіванкою. Чабак сподівався на помилування. Довідавшись про близький час страти, убивця занепав духом. Відпустила його охота симулювати божевільного, а прийшло страшне, гнітюче усвідомлення близького кінця”, – писала газета Nowości Illustrowanі.
Але час очікування страти був недовгим, менше доби. Приреченого відвели в окрему камеру, де дали можливість зустрітися з рідними – зокрема, з його молодою дружиною, яка не знала про його злочинні вчинки, братом, який вів цілком добропорядне життя господаря, і навіть матір’ю, яка була засуджена за участь в банді до позбавленні волі. Багато часу зі смертником провів тюремний капелан, готуючи його до страти, і, як відзначали газетярі, після розмови зі священником Чабак став значно спокійнішим і вже не так нервово очікував смерті.
“Рано в суботу, близько сьомої години ранку, після останніх прощань із родичами, відвели Чабака зі зв’язаними руками на місце страти. Там стояв голий стовп, біля якого зібралися члени судового трибуналу на чолі з радником Йонашем, який проводив судовий розгляд справи, прокурор, адвокат, трохи далі – група судових службовців та журналістів. Екзекуція, виконувати яку прибув з Відня кат Йозеф Ланг із двома помічниками, тривала недовго. На шибениці повис холодний, посинілий труп. Справедливості стало більше”, – описувала страту тогочасна газета.
У часи Першої світової війни у Львові було винесено чимало смертних вироків військовим судом, який розглядав справи про державну зраду. Нерідко у таких злочинах проти держави звинувачували галицьких москвофілів, які відкрито підтримували Росію та співпрацювали з окупантами. Страту виконували через повішання, але у дворі іншої в’язниці — в “Бригідках” на вулиці Казимірівській (тепер — вулиця Городоцька, згодом тут розмістили слідчий ізолятор).
“Сьогодні об 11 годині до обіду у невеликому дворі в’язниці на вулиці Казимирівській трьох селян військовим судом було засуджено за державну зраду до смертної кари. Перший з них, якому було років двадцять, ревно молився до останньої миті, другий промовив якесь незрозуміле слово перед смертю, а третього селянина привели до шибениці майже у безпам’ятстві. Страту здійснив один із солдатів, крім представників військового суду, були присутні священики, які готували злочинців до смерті. Натовпи людей зібралися перед будівлею в’язниці”, – повідомляла тогочасна газета Kuryer Lwowski.
Коли після закінчення Першої світової та поразки українських визвольних змагань владу над Галичиною перейняла нова польська держава, страти злочинців також відбувалися у в’язничному дворі у “Бригідках”. Для протидії бандитизму та мародерству тоді були створені спеціальні польові суди, які виносили присуди смерті. У той час поляки практикували розстріл.
Як повідомляла у 1922 році газета “Chwila”, такий польовий суд розглянув справу трьох селян з українськими прізвищами — Ярини, Підгайного і Ширія. Одному з них одразу було винесено смертний вирок, а справи його поплічників передали на розгляд до звичайного кримінального суду.
“Оголошення короткого рішення суду зібрало в тісній залі судових засідань велику аудиторію, яка прагнула сенсації. Через двадцять хвилин після оголошення вироку з кабінету глави держави надійшла негативна відповідь – у проханні про помилування було відмовлено. Тому була проведена вся підготовка до страти.
На місці страти зібралося багато глядачів, які хотіли задовольнити свої низькі інстинкти, слід зазначити, що серед цікавих було багато жінок. О 1.10 дня страту було виконано. До останнього моменту приречений був спокійний і йшов на смерть з повною байдужістю”, – описувала екзекуцію тогочасна газета.
Богдан СКАВРОН
Джерело: ДІЛО
