Напередодні I Світової війни Львів небезпідставно вважався найрадіснішим й найбільш співочим містом імперії, а його мешканці славились надзвичайним почуттям гумору… Повоєнна еволюція кабаре у місті до норм ревю та радіозабави була зумовлена завжди достатньою кількістю закладів та різноманітних естрадних видовищ, прекрасних артистів та публіки, що жадала цього… Перше постійно діюче кабаре у Львові – “Вулик”, з’явилось пізніше ніж у Варшаві та Кракові, проїснувало недовго, проте дало поживу та старт подальому розвитку жанру…
Наприкінці березня 1911 року, у будинку Страхового товариства “Assicurazioni Generali”, що по вулиці Коперніка, 3, розпочав свою роботу Літературно-мистецький театр “Вулик”. Альберт Сковрон, який мав у цій будівлі свій маленький бізнес – кімнату для сніданків, та приміщення, яке називали пивничкою або “будою у Сковрона”, тут була невеличка сценка і близько 40 столиків, погодився на пропозицію започаткувати тут стале львівське кабаре…
Ініціатором ідеї стали відомий у місті адвокат Клемент Вейц, він мав літературний псевдонім Клеве, та актор, режисер і комік Людвік Лавінський. Авторами текстів і виконавцями були Генрик Збєжховскі та Єжи Бандровскі (син колишнього директора театру і брат письменника), який використовував псевдонім Терсит. Збєжховскому перепала пальма першості, а оскільки перед вибухом I Cвітової війни він був ініціатором незліченної кількости кабаре-забав, то його можна було – і без перебільшення – назвати батьком львівського кабаре…
Збєжховскі адаптує до місцевих умов жанр французьких бандитських пісеньок – так у повоєнні роки з’явився “Вальс ночі”, що став першим шлягером, який наспівувала львівська вулиця і запозичували інші довоєнні кабаре-театри…
У міжвоєнний період про “Вулик” захопливо писала львівська преса, публіка розкуповувала усі квитки, цитати з дотепних діалогів та пісень кружляли містом… Невеличку частину репертуару видала оперативна книгарня Кароля Юффі…
Традиційно, вистави у Сковрона відбувалися до кінця червня, потім трупа вирушила в турне до Кракова і місць літнього відпочинку, а 20 листопада, після значної реорганізації, театр розпочав новий сезон у Львові в елегантному приміщенні “Казино де Парі” на нинішній вулиці Леся Курбаса.
“Вулик” був для Львова тим, чим були для Кракова “Зелена кулька” чи “Момус”. Він зумів стати легендою, пізніше його ставили за приклад новим театрам, а наступні покоління артистів кабаре неодноразово поверталися до цієї назви. Театр мав такі великі заслуги, що у деяких, вже сучасних, джерелах, його називали навіть “Золотим вуликом” (Zloty Ul)…
За спадок після цього театру змагалося кілька театрів кабаре, які діяли або утворювалися з літа 1911 року. Серед них і новий вид кабаре-видовищ, що анонсувався вже навесні цього ж року, а був показаний врешті решт у середині грудня того ж таки року у театрі “Львівські маріонетки” (Lwowskie Marionetki), заснованому за ініціативи Пєтшицкого, і ним же ж керованому…
Це був маленький театр, у якому виступали ляльки, що представляли найбільш відомих у місті людей… Тексти на таких виступах були сатиричними і коментували актуальні події. Перші вистави відбувалися у залі Літературно-мистецького гуртка. Над текстом словесно-музичного “маріонеткового ревю” працювали найгостріші та найдошкульніші майстри пера. Натовп поспішав побачити карикатури найпопулярніших у місті постатей і переконатися, чи насправді ляльки схожі на своїх прототипів…
Із початком 1930-х років “Золотий вулик” поступився новим жанрам та розвагам у передвоєнному Львові, проте, залишив за собою першість серед подібних закладів не лише у місті а й далеко за його межами…
Євгеній ІПАТОВ
Використані джерела:
За матеріалами Незалежного культурологічного часопису “Ї” , https://pl.wikipedia.org/ , http://salontradycjipolskiej.pl/
