Сьогодні хочемо познайомити наших читачів із публікацією у часописі “Зборівські вісті” (№7 від 01.07. 1936) у якій йдеться про відвідини Львова членами Секції сільських господинь (при українському господарському товаристві “Сільський Господар”) із Тернопілля. Завданням мандрівки було не лише оглянути пам’ятки міста, а найперше, побувати на українських кооперативних фабриках Львова та ознайомитися із їх роботою.
Із прогульки до Львова
Коли хтось десь їздить – чи щось цікавого оглядає (в чужій стороні) – тоді знайомі (коли поверне) не дають спокою отакими питаннями: «а як там», «а чи гарно там», «а що там цікавого бачили» і т. д. Часом це аж надоїсть і такий щасливець, що мав нагоду щось побачити кінець-кінців не хоче нічого відповідати, але досить нечемно відсилає нас, щоби ми самі пішли, тай оглянули те все, що він оглядав.
Але я направду не є такий і не тільки вже неодному оповідав про це, що я бачив, але ще й всім вам змагунки і змагуни дещо хочу розказати. Та ба ви ще не знаєте про що мені розходиться. А то воно виглядало так: По близько 20-тьох годинах їзди трясучими фірами заїхали ми зі Зборівщини до столиці нашого краю Львова. Запитаєте може, хто заїхав? Ми, то є господині (члени «Секцій Господинь» при кр. «С. Г.»), кілька дівчат і хлопців члени Секцій Хл. Мол., наш повіт. аґр., інстр. Секцій Господинь, вкінці я. Чого ми приїхали? Ціль ясна: тільки ми вже нераз начиталися про наші фабрики, (кооперативні й приватні), тільки чули про «Маслосоюз» – що постановили таки власними очима те все оглянути. Такі питання, як те все виглядає, чи справді там працюють українські робітники, кермують працею українські фахівці і т.п. можуть неодному недовіркови прийти до голови. А так побачив – переконався – здивувався і говорив, що те все, що пишеться про наш промисл, те все що чується нераз не казочка для запилення очей а найправдивіша правда на світі. Коли те все оглянеш набираєш прямо віри в успішність і доцільність цьої праці, котру по наших селах і містах робить наша кооперація від ряду літ, а дальше віри в успішність праці всіх інших установ котрі тільки сил посвячують на те, щоб двигнути наш нарід з того стану, в якому він нині находиться.
26 червня ц. р. «закватирувала» наша невеличка прогулька на подвірю кооп. фабрики цикорії «Луна». Фабрика в повному ході. Коли ми вже сяк так обтерали зі себе порох і випрямили після довгої їзди кости, оглянули ми під проводом управителів фабрику. Спеціяльні урядження служать до цього щоби пражити цикорію (тут троха в очі дим заходить). Пражену цикорію машини мелять – а дальше вже кімнати, в котрих увихаються звинні робітниці, котрі пакують цикорію в пачки і т. д. Це фабрика яка дослівно в цілости виробляє український (товар) продукт бо: цикорії (сирівцю) доставляють українські плянтатори селяне (переважно здається зі Жовківщини – бо в Жовкві має фабрика свою сушарню), виробляють українські робітники споживають майже в цілости українські споживачі. Довідуємося, що фабриці здалобся вже обширніше поміщення. По оглядинах прохають нас гостинні господарі на підвечерок: кава власної продукції, хліб з маслом смакують всім прекрасно. Щасть Боже людям, що ведуть підприємству, що так гарно розвивається.
Цього дня оглядаємо ще архикатедральний храм св. Юра. Величава будівля храму гордо панує над Львовом зі свойого прегарного положення. Побіч живе Князь нашої Церкви.
З жалем опускаємо забудування св. Юра і прямуємо на відпочинок до Т-ва «Сільський Господар». Т-во відступає нам вільні кімнати, де ми теж заночовуємо.
Другого дня починаємо свої оглядини від «Маслосоюзу». Оглядини починаємо від великої стінної карти, на котрій позначені всі районові молочарні. З цьої карти можна довідатися, що найбільш розвинене молочарство є поправому боці Дністра (Підкарпаття) а це тому, що цьому сприяють природні обставини, (богато сіна). Найслабше представляється Поділля (наші околиці), але й тут в останньому часі люде беруться теж до молочарства. Йдемо дальше, оглядаємо машини до витворювання низької температури (масло треба охолоджувати, бо скоро псувалобся). Холодні магазини масла, котре висилається в світ, дальше переходимо до частини, в котрій пастеризується молоко до вжитку жителів Львова. На поверсі нові лискучі чистенькі машини-прилади котрих ціллю є приготовити здорове молоко. Працівники докладно по кожній праці чистять-миють кожну частину. Лад і порядок. Всі заняті своєю працею. Оглянувши все і вислухавши відповідних пояснень виходимо на подвіря. Чи йдемо дальше? Ще ні чиж можуть господарі «Маслосоюзу», нашої гордости відправити нас не почастувавши нас свіжим пастеризованим молоком і маслом. Користаємо з гостинности. Сідаємо таки на зелену мураву і покріпляємося. Ніколи не забуду цього, що сказав один з пп. директорів. А саме коротко: віками цілими вмовляли в нас, що ми нарід до нічого не здібній. Ми вірили в це, але в останніх часах нараз поодинокі люде почали братися до діл, про які не думали наші предки. Майже з нічого повстають такі установи як нинішний «Маслосоюз», повстають фабрики, повстає торговля. Нині ми можемо сміло сказати, що ми потрафимо робити те, до чого уважали нас нездарами, бо що більше ми робимо, це краще як інші. Помалу ми отрясаємо зі себе злий чар минулого – і нині можемо бути певні, що перед нами добра (інша) будуччина.
Певно, не тільки орати: ми дали вже докази, що зуміємо теж торгувати, ми доказали, що вміємо поставити фабрику і робити в ній першорядний товар, котрого не заступить нам чужа тандета. Нашим бажанням тільки це, щоби все, що беремо в руки в хаті, чи в дорозі, все, що споживаємо, в що одягаємося, в що взуваємося, що прикрашує наші світлиці і гарні личка наших дівчат походило тільки з наших фабрик, вироблене українським робітником і з власного сирівцю.
По такому гарному сніданні пішли ми ще оглянути «птахомясарню» Маслосоюзу, бо як бачимо «Маслосоюз» не обмежується до ділянки молочарської. B птахомясарні підгодовується курей а опісля вбивається і доставляється на ринок.
З «Маслосоюзу» ідемо до солодкої фабрики «Фортуни Нової». Хтож не знає добірних цукорків цеї фабрики? Тут вони виробляються. Це фабрика приватна, тобто власником її є один чоловік. Оглядаємо, слухаючи пояснень. Тут парою вариться цукор, дальше відповідно приправлений, закрашений робітниці в чистеньких одягах на спеціяльних столах відповідно до потреби вимішують його витягають, дають до відповідних машин, котрі витискають різного виду солодкі цукорки. В осібному відділі робляться шоколядки. Всюди дразнить вас приємний запах солодощів. Куди збуває свої вироби фабрика? на це питання дістаємо відповідь, що добрих 90% через українську кооперацію. Обдаровані солодощами покидаємо фабрику, щоби оглянути слідуючу: фабрику пасти «Елєґант». Тут осторожно бо можна обчорнитися. На жаль це субота і фабрика властиво в супочинку (це вже з полудня). Тільки при верстатах, на котрих виробляється «мухолапки», ще панночки працюють. Це новий продукт цеї фабрики. Звідси вже трохи змучені ідемо на вулицю Потоцького, щоби оглянути ще фабрику мила «Центросоюз». І тут осторожно з одягом. У величезному кітлі варится мішанина, з якої повстане мило. Нині фабрика не може настарчити з роботою замовленням. Видно, що господині чим раз більше розуміють, що мило «Центросоюзу» направду ліпше від подібних виробів чужих фабрик. В сусідстві фабрика кілків «Дендра» котра вже нині мимо цього що не довго існує, побивши часто несовісну конкуренцію, тішиться великим успіхом серед українських шевців, бо дає дійсно добірний продукт.
По тім всім – непривичні до міського гамору чуємося помучені. Вправді не все ми оглянули, не всі ще фабрики відвідали, але направду не маємо ані часу ані сил дальше вандрувати. Хіба ще Національний Музей. Там ще підемо. Гарний будинок Нац. Музею так і запрошує, щоби зайти до середини. Перед будинком камінна постать-памятник фундатора Нац. Муз. митрополита Шептицького. В музею якраз виставка народніх вишивок. Оглядаємо різні взори вишивок з різних околиць нашого краю. Вишивками зацікавлені головно жінки. Потім переходимо до новозбудованого крила Музею. Тут передовсім староцерковне мистецтво. Дивні думки має чоловік оглядаючи кількасотлітні образи. А може перед котрим із них козаки молилися, може гетьмани… Думкою сягаєш ген у давні століття, століття змагань, пролитої крови і всіх добрих і злих днів нашої бувальщини. Та кінець кінців треба йти дальше. Опускаємо музей зробивши тут знимку. і годі, треба буде вибіратися домів 100 км. фірою це не жарти. Тож йдемо всі на ринок до «Сільського Господаря» щоби помалу збиратися. Ми на місці. Помучені жінки сідають де хто може, але молодші учасники – о ті ще хотілиб щось побачити. Вже на дорозі сюди говорили, щоби піти на «високий замок» і звідтам поглянути на місто.
По півгодинних трудах ми там. Ось там св. Юр, Ринок і ціле місто як довге і широке, людське муравлище, поверх 300 тисяч мешканців а в тім і кількадесяти тисяч українців, центр наших установ: «Просвіти», «Рідної Школи», Кооперації «Сільського господаря», «Сокола» і других, оце той Львів, що його заложив Король Данило, володар Галицької землі. Серце і мозок краю! Тут родяться думки, повстають пляни, звідси словом і ділом розходиться все чим жиє наш край. Оце Львів, котрий ми оглядали із Високого Замку. Але годі – найкоротшими дорогами вертаємо. По хвилі фіри – і знова їдемо. 100 км. це не жарт.
