Із історії автобусних перевезень у Львові. Частина третя

Фотографії Старого Львова продовжують розповідати про історію автобусних перевезень у Львові. У сьогоднішній частині циклу мова піде про те, як за радянських часів змінювалася схема міських автобусних маршрутів, як у львівських автобусах за часів СРСР оплачували проїзд, а також про автостанції Львова.

 Автобусні маршрути Львова в радянські часи (1948 – 1991 рр.)

Перший радянський генеральний план Львова почали розробляти іще у 1940 – 1941 році. Для розробки генплану до Львова прибула група архітекторів на чолі із О. Кас’яновим, яка почала розробляти «Проект соціалістичної реконструкції Львова». У своїй роботі архітектори-планувальники керувалися напрацюваннями іще польських архітекторів Пеньковського, Лейбера і Каля.

Новий радянський генеральний план Львова готувався у перші роки після звільнення міста від німецьких окупантів – роботу над першим радянським генпланом міста проектна контора «Львівпроект» почала в 1945 році. Групу генплану очолив архітектор Генріх Швецький-Вінецький, який переїхав до Львова із Дніпропетровська.

Основні положення першого радянського генерального плану Львова оприлюднив архітектор Генріх Швецький-Вінецький на першій міській конференції архітекторів Львова, яка проходила 25 – 28 січня 1947 року. Швецький-Вінецький при розробці генплану Львова виходив із того, що протягом наступних 15 років (до 1962 року) населення міста має зрости приблизно до півмільйона осіб. Із врахуванням існуючої тоді норми у 9 кв. метрів житлової площі на людину таке зростання чисельності населення Львова потребувало фактично будівництва нового міста.

Розбудова міста потребувала активного розвитку транспортної інфраструктури та громадського транспорту. Через те, що в Радянському Союзі трамвайні вагони із «вузькою» колією (1000 мм.) та «вузьким» габаритом (2200 мм.) у 1940-х роках не виготовлялися, основна ставка робилася на розвиток іншого виду електротранспорту – тролейбуса. Перший тролейбусний маршрут у Львові було відкрито 27 листопада 1952 року. Щодо автобусного сполучення, то довший час воно відігравало допоміжну роль. Справа в тім, що радянські планувальники вважали, що вулиці Львова із значними ухилами і частими перехрестями мало підходять для розвитку автобусного сполучення.

Як уже було зазначено, активний розвиток громадського автобусного транспорту припадає на 1960-ті рр. – протягом усього трьох років – із 1961 по 1964 рік кількість автобусних маршрутів Львова зросла із 15 до 18, а кількість автобусів, які їх обслуговували – із 43 до 110 одиниць. Загалом міські автобуси у 1964 році перевезли 23 мільйони пасажирів – у двічі менше, а ніж тролейбуси (у той рік вони перевезли 46 мільйонів пасажирів) і у п’ятеро менше, а ніж трамваї, які перевезли у той рік 114,2 мільйонів пасажирів.

Як встановив дослідник історії львівського електротранспорту С.А. Тархов, перші два повоєнні міські автобусні маршрути міста Львова були запущені в травні 1948 року. Один із них курсував від Оперного театру до кінця вулиці Городоцької, а інший – від вулиці Горького (нині – Гнатюка) до Львівського цивільного аеропорту. Ці два маршрути обслуговувалися довоєнними автобусами ЗіС-16.

Нажаль, точно встановити, як змінювалася мережа автобусних маршрутів Львова у 1948 – 1970 років наразі не вдалося – щоб довідатися про це потрібно опрацювати архівні документи Львівської міської ради і її виконкому. Наразі за старими картами і путівниками є можливість встановити, як виглядала схема автобусних маршрутів міста Львова у 1970 року на основі карти-схеми міста. На цій карті нанесено траси 15 міських автобусних маршрутів.

Отож, автобусний маршрут № 1 поєднував вул. Валову в центральній частині міста та вул. Боженка. Автобуси курсували через пл. Радянську (Митну), вул. Івана Франка, Дзержинського (Вітовського), Суворова (Сахарова) та Боженка (Княгині Ольги).

Автобусний маршрут № 2 поєднував площу Липневу в районі Привокзального ринку із вулицею Стрийською (Львівський автобусний завод). Траса цього маршруту пролягала по вул. Федьковича, Тургенєва (Героїв УПА),  Кульпарківській, Артема (Володимира Великого).

Автобусний маршрут № 3 також починався на пл. Липневій, його інша кінцева була в селищі Жовтневому (Левандівка) на вул. Хабарівській. Автобуси прямували по вул. Федьковича, Тургенєва, Бєстужева (Копистинського), Любінській, Окружній, Сяйво, Повітряній та Хабаровській (Калнишевського).

Кінцева автобусного маршруту № 5 знаходилася на пл. Центральній (нині – Св. Теодора). Автобус прямував на вул. Варшавську (район Голоско) по вул. 700-річчя Львова (пр. Чорновола), 1-го Травня (вул. Городоцька), вул. Шевченка, вул. Кузнєцова (Клепарівська).

Автобусний маршрут № 7 у 1970 році поєднував вул. Театральну із Майорівкою (вул. Радгоспна – Каштанова). Автобуси цього маршруту прямували по вул. Театральній, пл. Данила Галицького, вул. Підвальній, Леніна (Личаківська), пр. Ленінського комсомолу (вул. Пасічна). Розворот автобусів здійснювався через вул. Радгоспну, Каштанову та В. Пересади (Медова Печера).

Кінцева автобусного маршруту № 8 знаходилася теж на пл. Центральній. Цей маршрут прямував по вул. 700-річчя Львова (пр. Чорновола, вул. Липинського), вул. Калініна (Замарстинівська), Гайдамацькій, Богдана Хмельницького, Механічній, Новознесенській, Ковельській та Силікатній (Пластова) до Львівського заводу залізобетонних виробів № 3. В зворотну сторону автобуси маршруту № 8 їхали по вул. Польовій і Новознесенській.

Автобусний маршрут № 9 мав кінцеву на вул. !7-го Вересня (Січових Стрільців). Вулицями Горького (Гнатюка), А. Міцкевича (Листопадового Чину), Олександра Невського (Митрополита Андрея), вул. Тургенєва, Бестужева (Копистинського), Любінською він прямував до кінцевої на вул. В. Терешкової (Виговського) біля Мотозаводу. В зворотному напрямку автобуси маршруту № 9 курсували по вул. Окружній і Волгоградській (Антоновича).

Автобусний маршрут № 10 поєднував вул. Шевченка і Великі Кривчиці. Траса маршруту пролягала по вул. Шевченка, 1-го Травня (Городоцька), пл. Данила Галицького, вул. Підвальну, Леніна (Личаківську), Ніщинського, Дорогу Кривчицьку.

Автобусний маршрут № 12 поєднував пл. Галицьку із с. Сихів. Автобуси курсували по вул. Ватутіна (Князя Романа), Івана Франка, Зеленій.

Автобусний маршрут № 14 починався на вул. Воровського (Зарицьких) і прямував по вулиці Стрийській до села Сокільники.

Кінцева автобусного маршруту № 15 знаходилася на вул. Шпитальній біля Центрального універмагу (нині – ТЦ «Магнус»), він прямував по вул. Проїзній (Данилишина), 1-го Травня (Городоцькій), Шевченка, Індустріальній (Левандівській), Повітряній до кінцевої на вул. Хабарівській (Калнишевського).

Автобусний маршрут № 17 курсував від пл. Центральної (Св. Теодора) до вул. Трудової Його траса проходила по вул. 700-річчя Львова (пр. Чорновола), Хімічній, Калініна (Замарстинівська), Городничій, Бойовій, Декабристів, Промисловій, 700-річчя Львова (Липинського) та Богдана Хмельницького.

Кінцева зупинка автобусного маршруту № 18 знаходилася на площі Галицькій. Звідси він по вул. Ватутіна (Князя Романа), Івана Франка, Зеленій та Дністровській прямував до вул. Дунайської. У зворотну сторону траса маршруту пролягала по вул. Івана Фрака замість Князя Романа.

Автобусний маршрут № 19 кільцем проходив через північно-східну частину міста. Його кінцевими були пл. Центральна (Св. Теодора) та вул. Валова. Автобуси прямували по вул. 700-річчя Львова (пр. Чорновола), вул. Хімічній, Калініна (Замарстинівська), Гайдамацькій, Б. Хмельницького, Механічній, Новознесенській, Ковельській, Силікатній (Пластовій), Богданівській, Тракту Глинянському, Леніна (Личаківській) – Валовій до пл. Центральної.

Кінцева автобусного маршруту № 20 теж знаходилася на вул. Валовій. Автобуси цього маршруту курсували по вул. Підвальній, Леніна (Личаківській), пр. Ленінського Комсомолу (вул. Пасічна) – вул. Батальній (Дж. Вашингтона), Зеленій, Луганській та Угорській, де біля заводу «Полярон» розміщувалася кінцева зупинка цього маршруту. Автобуси розверталися по вул. М. Тореза (Героїв Крут) та Красучинській (Віденська).

Щодо автобусних маршрутів, які поєднували місто Львів із населеними пунктами, підпорядкованими Львівській міськради, то відомо, що у 1960-1970-х років № 6 носив автобусний маршрут, який поєднував вул. Валову та м. Винники і прямував по вул. Личаківській.

Мережа автобусних маршрутів Львова станом на 1976 рік відповідно до виданої в той рік карти-схеми виглядала наступним чином:

Автобусний маршрут № 1 поєднував пл. Галана (нині – пл. Петрушевича) із вул. Боженка – він курсував за тою ж трасою, що і у 1970 році, але вкороченою до пл. Петрушевича.

Траса автобусного маршруту № 2 сполученням пл. Липнева – ЛАЗ не змінилася. Розворот автобусів здійснювався по вул. Артема (Володимира Великого), Стрийській, Оборонній (Рубчака) та Тролейбусній.

Незмінними залишилися кінцеві автобусного маршруту № 3 – пл. Липнева та вул. Хабарівська (Калнишевського). В сторону Левандівки тепер автобуси рухалися по вул. Кондукторській, а на Левандівці в сторону кінцевої вул. Хабарівська автобуси маршруту рухалися по вул. Сяйво, Повітряній. В зворотному напрямку автобуси – по вул. Низинній та Широкій. Також в зворотному напрямку автобуси маршрутів № 2 і 3 рухалися по вул. Окружній та Волгоградській (Антоновича).

Автобусний маршрут № 4 курсував від вул. Ботвіна (нині П. Куліша) до вул. Рудненської. Траса його маршруту пролягала вул. Ботвіна (Куліша), Проїзною (Данилишина), 1-го Травня (Городоцька), Шевченка, Новоросійській (Левандівська), Широкою, Низинною, Білогірською та Рудненською.

Змінилася траса автобусного маршруту № 5. Тепер він поєднував пл. Центральну (Св. Теодора) та Інструментальний завод на вул. Замарстинівській. Траса маршруту пролягала по вул. 700-річчя Львова (пр. Чорновола), вул. Космонавтів (Під Дубом), Варшавській та Замарстинівській.

Автобусний маршрут № 6, який сполучив вул. Валову та Новий Львів (вул. Козельницьку) та замінив трамвайний маршрут № 10. Автобуси цього маршруту курсували по вул. Ватутіна (Кн. Романа) та Івана Франка.

Траса автобусного маршруту № 7 вул. Театральна – Майорівка не змінилася.

Порівняно із 1970-м роком повністю змінилася траса автобусного маршруту № 8. Тепер він сполучав вул. Валову із вулицею Науковою. Автобуси курсували по вул. Івана Франка, Шота Руставелі, Стрийській. Кінцева зупинка маршруту розміщувалася в районі перехрестя вул. Наукової та Тролейбусної.

Автобусний маршрут № 9 у 1976 році сполучав пл. Галицьку із вул. Дунайською. Його траса пройшла вулицями Ватутіна (Кн. Романа), Івана Франка, Зеленою, Дністровською і Дунайською.

Автобусний маршрут № 10 не змінив своєї схеми руху – він і далі сполучав вул. Шевченка і Кривчиці.

Автобусний маршрут № 11 замінив трамвайний маршрут № 12, який курсував на Високий Замок. Кінцеві цього автобусного маршруту – вул. Радянська (Винниченка) та вул. Опришківська. Траса маршруту проходила по вул. Лисенка, Гуцульській і Кривоноса.

Автобусний маршрут № 14 сполучав вул. Воровського (Зарицьких) та с. Сокільники. Цей маршрут пролягав по вул. Стрийській.

Кінцеві автобусного маршруту № 15 залишилися без змін: вул. Шпитальна та вул. Хабарівська. Зміни торкнулися схеми курсування автобусів на Левандівці – в сторону кінцевої вул. Хабарівська автобуси прямували по вул. Повітряній, а у зворотну сторону – по вул. Низинній, Широкій та Сяйво.

Автобусний маршрут № 16 поєднував пл. Центральну (Св. Теодора) та вул. Мідну. Автобуси прямували по вул. 700-річчя Львова (пр. Чорновола), вул. Космонавтів (Під Дубом), вул. Долинського (в зворотну сторону – по вул. Гайдамацькій) та Богдана Хмельницького. На кінцеву зупинку пл. Центральна автобуси заїздили через вул. Медову.

Кінцеві зупинки автобусного маршруту № 17 залишилися без змін – пл. Центральна – вул. Трудова. В той же час дещо змінилася схема курсування автобусів – вони почали курсувати по вулиці Промисловій.

Кільцевий автобусний маршрут № 19 не змінив ні кінцевих – вул. Валова та пл. Центральна, ні траси курсування.

Кінцева автобусного маршруту № 20 була перенесена із вул. Валової на вул. Леніна (Личаківська) до автостанції № 6 (вул. Яловець). Автобуси курсували по пр. Ленінського комсомолу (вул. Пасічна), вул. Батальній (Дж. Вашингтона), Зеленій, Луганській, Угорській, Панаса Мирного, Козельницькій (у 1981 р. трасу змінено на вул. Динамівську, нині Чмоли), Стрийській. Кінцева розмістилася в районі перехрестя вул. Стрийської та Наукової. Згодом маршрут був продовжений до вул. Тролейбусної.

Автобусний маршрут № 21 сполучив пл. Центральну (Св. Теодора) із вул. Тичини. Траса маршруту проходила вул. 700-річчя Львова (пр. Чорновола, вул. Липинського).

Автобусний маршрут № 24 сполучив пл. Я. Галана (пл. Петрушевича) із вул. Науковою. Траса маршруту проходила по вул. Шота Руставелі, Стрийській, Артема (Володимира Великого).

Автобусний маршрут № 26 поєднав пл. Б. Хмельницького (Св. Юра) та вул. Маршала Рибалко (нині вул. Симона Петлюри). Траса маршруту проходила по вул. Олександра Невського, Тургенєва (Героїв УПА), Бестужева (Копистинського) та Любінській. В зворотному напрямку – по вул. Окружній та Волгоградській (Антоновича).

Автобусний маршрут № 38 поєднував пл. Галицьку та вул. Броньову (Гашека) і пролягав по вул. Стрийській.

Львів та смт. Брюховичі поєднували автобусні маршрути № 43 і 44. Автобуси маршруту № 43 курсували від вул. Ботвіна (Куліша) в напрямку Брюхович по вул. Калініна (Замарстинівській), а автобуси маршруту № 44 від кінцевої на вул. Ботвіна (Куліша) по вул. 1-го Травня (Городоцькій), Шевченка та Брюховицькій.

Кінцева зупинка автобусного маршруту № 46, який сполучав Львів і Винники розмістилася на перехресті вул. Личаківської та Мечникова. Автобуси курсували по вул. Мечникова, Нєкрасова, Борсоєва (Котика) та вул. Леніна (Личаківській).

Автобусний маршрут № 60 поєднував кінцеву на вул. Театральній із м. Дубляни. Траса маршруту проходила по вул. Богдана Хмельницького.

Від перехрестя вул. Мечникова та Леніна (Личаківської) в с. Лисиничі по вул. Тракт Глинянський курсував автобусний маршрут № 72. Його траса проходила по вул. Личаківській та Тракт Глинянський.

Автобусний маршрут № 84 поєднував пл. Липневу і смт. Рудне. Його траса проходила по вул. Федьковича, Тургенєва (Героїв УПА), Окружній, 1-го Травня (Городоцька), окружній дорозі та через с. Зимна Вода.

Під № 110 курсував автобусний маршрут, який сполучав вул. Мечникова із с. Підбірці – він прямував по вул. Леніна (Личаківській) та Тракту Глинянському.

Орієнтовно в 1978 році автобусний маршрут № 10 був вкорочений до вул. Театральної. Згодом вулицю Театральну закрили для проїзду автобусів, відповідно кінцеву автобусних маршрутів № 7, 10 перенесли на вул. Валову. А автобусний маршрут № 60, який курсував до Дублян, вкоротили до залізничної станції Підзамче де на той час знаходилася автостанція № 2, звідки відправлялися автобуси в напрямку Бродів, Буську, Сокаля, Луцька та ін.

Із 1970-х років у м. Винники працювало два «внутрішніх» автобусних маршрути № 12 і 13. Ці маршрути обслуговували автобуси малого класу ПАЗ-672. Першим було запущено автобусний маршрут № 13 Тютюнова фабрика – Радгосп (кінець вулиці І. Франка), через деякий час почав курсувати автобусний маршрут № 12 Тютюнова фабрика – Забава (вул. Ломоносова). Ці маршрути проіснували до початку 1990-х років.

Уже в 1970-х роках у Львові працювало кілька автобусних маршрутів в режимі «маршрутне таксі». Такі маршрути обслуговували спочатку автобуси РАФ-977ДМ, а потім РАФ-2203 «Латвія», які належали Львівському АТП № 14606. Відповідно до путівника по Львову, виданого у 1978 році, на той час діяло три автобусні маршрути в режимі «маршрутне таксі» №  34 пл. Рози Люксембург (Катедральна) – вул. Артема (Володимира Великого); № 35 пл. Вокзальна (Двірцева) – Аеропорт та № 36 пл. Рози Люксембург (Катедральна) – Аеропорт.

У 1980-ті рр. кількість автобусних маршрутів, які працювали в режимі «маршрутне таксі» збільшилася. Окрім мікроавтобусів РАФ-2203 «Латвія» такі автобусні маршрути почали обслуговувати автобуси малого класу ПАЗ-672, які належали Львівському АТП № 14630. Мікроавтобуси ПАЗ-672 наприкінці 1980-х років експлуатувалися на маршрутах № 30 пл. Галицька – вул. Рагузова (Шафарика), який курсував по вул. Леніна (Личаківській), пр. Ленінського комсомолу (Пасічна) та Батальній (Дж. Вашингтона), а також № 36 пл. Галицька – вул. Ворошилова (Сихівська), який курсував тими ж вулицями, що і маршрут № 30 та вул. Зеленою.

Під № 31 у 1980-ті рр. курсували «маршрутні таксі» сполученням Залізничний вокзал – міська дитяча лікарня та Університет – вул. Ряшівська (по вул. Любінській). Маршрутне таксі № 32 сполучало пл. Галицьку і Тублікарню по вул. Зеленій. Маршрутне таксі № 37 поєднувало Автовокзал на вул. Стрийській та аеропорт. Маршрутка № 38 курсувала між пл. Галицькою та вул. Дністерською, а № 39 – від пл. Галицької до Львівського хімічного заводу через Новий Львів. В режимі «маршрутне таксі» працював також автобусний маршрут № 22 пл. Рози Люксембург (Катедральна) – вул. Наукова.

Розвиток міста Львова, в тому числі і його транспортної інфраструктури, наприкінці 1970-х – протягом 1980-х років відбувався відповідно до Генерального плану Львова, який було розроблено іще у 1965 р. інститутом «Діпроміст» і затверджено Радою Міністрів Української РСР. У ті роки велася активна забудова мікрорайонів Сихів, сел. Жовтневе (Левандівка), Рясне та в районі сучасних вулиць Миколайчука – Щурата, Батальної та в кінці вул. Тракт Глинянський. І якщо протягом 1960-1970-х років відбувався бурхливий розвиток електротранспорту, у 1980-х роках розвиток мережі електротранспорту вже не встигав за будівництвом нових житлових мікрорайонів та виробничих цехів промислових підприємств. Якщо на Сихові споруджували переважно житлові будинки, то в Рясному будували як виробничі корпуси таких заводів, як «Електрон», «Конвеєр», «Львівхімсільмаш», так і житлові будинки.

Для транспортного забезпечення нових мікрорайонів в місті запускають нові автобусні маршрути, автопідприємства розширюють свій автобусний парк. Протягом 1980 – 1984 рр. для Львова було закуплено 70 нових трамваїв і 40 нових тролейбусів і 256 автобусів.

Активно розвивалася і транспортна інфраструктура міста – в її розвиток інвестував не тільки міських бюджет, але й великі промислові підприємства Львова – ВО «ЛАЗ», «Електрон», «Автонавантажувач», «Кінескоп» та ін. Протягом першої половини 1980-х років в місті було побудовано 4 шляхопроводи, 3 підземні переходи та 30 павільйонів на зупинках громадського транспорту, в т.ч. павільйони на зупинках громадського транспорту вздовж вул. Міста Печ (Гетьмана Мазепи) та вул.  Батальній (Дж. Вашингтона) були збудовані за кошти підприємств міста.

Вочевидь першим автобусним маршрутом, який почав курсувати у Сихівський житловий масив став автобусний маршрут № 9, який уже в 1978 році був продовжений по вул. Зеленій і Ворошилова (Сихівська) до вул. Криворізької (пр. Червоної Калини). У 1980-х – на початку 1990-х років цей автобусний маршрут зазнав низку трансформацій. У першій половні 1980-х років він курсував від вул. Чукаріна по вул. Криворізькій (пр. Червоної Калини), Ворошилова (Сихівській), Зеленій, Луганській, Угорській, Панаса Мирного, Козельницькій, Динамівській (Чмоли) Стрийській та Артема (Володимира Великого) до перехрестя із вул. Боженка. На початку 1990-х років маршрут поєднував площу Липневу із вул. Сихівською і пролягав по вул. Тургенєва, Кульпарківській, Артема (Володимира Великого), Тролейбусній, Стрийській, Хуторівці та Криворізькій (пр. Червоної Калини). В зворотну сторону автобуси рухалися по вул. Сталінградської битви (Антоновича). Із 1995 р. автобусний маршрут почало обслуговувати ЛК АТП № 1.

В першій половині 1980-х років у зв’язку із будівництвом нової трамвайної лінії по вулицям Суворова і Боженка (Сахарова і Княгині Ольги), а також у зв’язку із реконструкцією трамвайних колій на вулиці Дзержинського припинив своє курсування автобусний маршрут № 1 пл. Галана – вул. Наукова. Відновлення курсування автобусного маршруту № 1 відбулося після 1987 року, коли було відкрито реконструйовану вул. Хуторівку, яка перетворилася із сільської дороги в магістральну вулицю. Новий автобусний маршрут № 1 мав кінцеві на пл. Богдана Хмельницького (нині – пл. Св. Юра) і на вул. Криворізькій (пр. Червоної Калини) і проходив по вул. Олександра Невського (Митрополита Андрея) – вул. Тургенєва (Героїв УПА) – вул. Кульпарківській – вул. Науковій – вул. Хуторівці та вул. Криворізькій. В зворотну сторону автобуси цього маршруту курсували по вул. Волгоградській (Антоновича). На початку 2000-х років автобусний маршрут № 1 був продовжений до ЛНУ ім. Івана Франка. У 2011 році обслуговування автобусного маршруту № 1 перейшло до ЛК АТП № 1.

Здавання в експлуатацію все нових і нових новобудов в житловому масиві «Сихів» потребувало покращення автобусного сполучення із цим мікрорайоном. Отож, у середині 1980-х років було запущено міський автобусний маршрут № 27 пл. Галана (Петрушевича) – вул. Ворошилова (Сихівська), який курсував по вулиці Зеленій. Цей автобусний маршрут відображений на карті Львова, виданій у 1986 році. Через кілька років після автобусного маршруту № 27 було запущено іще один автобусний маршрут в напрямку Сихівського житлового масиву – № 28, який сполучив пл. Галана (пл. Петрушевича) із вулицею Кисельова (Гната Хоткевича). Цей автобусний маршрут, відповідно до карти, виданої у 1988 році, прямував через Новий Львів.

Також у кінці 1980-х років було запущено курсування автобусного маршруту № 23, який поєднав південно-західну частину Львова та Сихівський житловий масив. На початку автобусний кінцева автобусного маршруту № 23 знаходилася на вул. Олени Кульчицької і він прямував по вул. Артема (Володимира Великого), Стрийській, Шота Руставелі та вул. Зеленій до вул. Ворошилова (Сихівської). У кінці 1980-х років автобусний маршрут № 23 почав прямувати від вул. Патона (будинок культури заводу «ЛОРТА») до вул. Ворошилова (Сихівська) вулицями В. Терешкової (Виговського), Артема (Володимира Великого),  Стрийською, Динамівською (Чмоли), Панаса Мирного, Угорською, Луганською та Зеленою.

На початку 1990-х років автобусний маршрут № 2, який курсував від пл. Липневої до Львівського автобусного заводу було продовжено у Сихівський житловий масив до вул. Сихівської. Крім того, його було продовжено до головного залізничного вокзалу. Траса маршруту тепер пролягала по вул. Чернівецькій, Городоцькій, Кульпарківській, Володимира Великого, Стрийській, Хуторівці та пр. Червоної Калини. Із кінця 1995 року цей маршрут почало обслуговувати Львівське комунальне АТП № 1.

Наприкінці 1980-х років вул. Олександра Невського (Митрополита Андрея) із вул. Ворошилова (Сихівською) поєднував автобусний маршрут № 29, який курсував по вул. Тургенєва (Героїв УПА), Кульпарківській, Науковій, Хуторівці та Криворізькій (пр. Червоної Калини). В зворотну сторону автобуси їхали по вул. Сталінградської битви (Антоновича).

У 1980-ті роки автобусний маршрут № 8 був вкорочений до пл. Галана (нині – пл. Петрушевича), крім того було змінено трасу цього маршруту і автобусного маршруту № 24 – автобуси почали розвертатися по вулицям Артема (Володимира Великого), Кульпарківській, Науковій та Стрийській. Ці автобусні маршрути працювали до 1991 року, коли у зв’язку із нестачею автобусів великого класу маршрути № 8 і 24 були скасовані, а автобуси були переведені на інші автобусні маршрути. Замість автобусних маршрутів № 8 і 24 було запущено тролейбусний маршрут № 24 вул. Шота Руставелі – вул. Радянської Конституції (Симоненка), який курсував по вул. Стрийській, Суркова (Рубчака), Тролейбусній, Артема (Володимира Великого), Кульпарківській та Науковій.

20 липня 1989 року відкрито курсування тролейбусного маршруту № 6 пл. Кропивницького – вул. Суботівська. У зв’язку із запуском тролейбусного сполучення на Левандівку відпала потреба в курсуванні автобусного маршруту № 3 від пл. Липневої до вул. Хабарівської (П. Калнишевського). Третій номер на початку 1990-х років отримує автобусний маршрут, який сполучає вул. Ботвіна (Куліша) із Рясне – 2. До того в напрямку нового житлового масиву Рясне курсували автобусні маршрути № 16 вул. Ботвіна – вул. Шевченка – завод «Конвеєр» та № 112 вул. Ботвіна (Куліша) – с. Рясна-Руська.

На початку 1980-х років автобусний маршрут № 19 перестав бути кільцевим. Він курсував від пл. Центральної до вул. Леніна (Личаківської), здійснюючи розворот по вул. Біваковій (Голинського), Леніна та Тракту Глинянському. Згодом кінцеву автобусних маршрутів № 17 і 19 було перенесено на пл. Різні. У 1988 році Львівський обласний госпіталь ветеранів Великої вітчизняної війни (нині – Львівський обласний госпіталь ветеранів воєн і репресованих ім. Юрія Липи) був перенесений у Винники на сучасну вулицю Володимира Івасюка. Виникла потреба в покращенні сполучення із цим лікувальним закладом. Отож, на початку 1990-х років автобусний маршрут № 19 було продовжено по вулиці Личаківській до Винник. Його кінцева розмістилася біля госпіталю. Після продовження автобусний маршрут отримав № 119 і пропрацював приблизно до початку 1997 року.

Із перенесенням у м. Винники госпіталю ветеранів війни пов’язана поява автобусного маршруту № 137 вул. Леніна (Личаківська) – Винники (Тютюнова фабрика) через Лисиничі. Цей маршрут обслуговувало Львівське АТП № 14631. Після появи автобусного маршруту № 137 було скасовано автобусний маршрут № 72, який у кінці 1980-х років курсував від вул. Леніна (Личаківської) до села Лисиничі і обслуговувався Львівським АТП № 14630. Одночасно із запуском автобусного маршруту № 137 було змінено перевізника на маршруті вул. Леніна – с. Підбірці. Замість АТП № 14630 його почало обслуговувати АТП № 14631 і він отримав № 138. Якщо автобусний маршрут № 137 припинив свою роботу вже на початку 1990-х років, то автобусний маршрут № 138 «дожив» до кінця 1990-х років – на ньому працювали мікроавтобуси «Peugeot J9 Karsan».

У другій половині 1980-х років змінився перевізник на приміських маршрутах № 46 і 60 до Винник і Дублян. Ці маршрути отримали номери відповідно 179 і 127. Їх почало обслуговувати Львівське АТП № 14631. Автобусний маршрут № 127 курсував від ст. Підзамче до Дублян по вул. Б. Хмельницького, а автобусний маршрут № 179 – від вул. Леніна (Личаківська, кінцева знаходилася неподалік із перехрестям із Трактом Глинянським) до Винник. У 1990-х роках цей маршрут було продовжено спочатку до вул. Валової, а потім – до Краківського ринку. В останні роки маршрут курсував в режимі «маршрутне таксі», на ньому працювали мікроавтобуси «Peugeot J9 Karsan».

Оплата проїзду в міських автобусах за часів СРСР

У 1940 – 1950-х роках у Львові, як і у всіх містах УРСР вартість проїзду в містких автобусах і тролейбусах була диференційованою і залежала від дальності поїздки. Плату за проїзд у тролейбусах і великих автобусах збирав кондуктор – його робоче місце знаходилося біля задніх дверей. Відповідно пасажири мали заходити у салон через задні двері, а виходити – через передні. Лише на тих маршрутах, де курсували невеликі автобуси, наприклад ГЗА-651, оплата проїзду здійснювалася водію. Єдиний тариф на проїзд у тролейбусах і міських автобусах незалежно від відстані в Українській РСР (за даними дослідника історії київського міського транспорту Стефана Машкевича) був встановлений з 1 квітня 1959 року: у тролейбуса – 40 коп., а у міських автобусах – 45 коп.

У 1961 році в СРСР було проведено грошову реформу – деномінацію. Отож вартість проїзду в трамваї була встановлена 3 копійки, у тролейбусі – 4 копійки, а у міському автобусі – 5 копійок незалежно від відстані. Хоча такі населені пункти, як Брюховичі, Винники та Рудне у 1950 – 1960-х рр. стали належати до території міста Львова, вартість проїзду в автобусах, які туди курсували, була двоставковою і залежала від відстані. Тариф в 5 копійок діяв на території міста Львова, а вартість проїзду до Брюхович, Винник та Рудного становила 10 копійок. На автобусному маршруті Львів – Винники роздільним пунктом при тарифікації проїзду була зупинка «Комсомольське озеро». Аналогічна система оплати проїзду діяла і на низці близьких приміських маршрутів, наприклад, до Підбірець.

Іще із кінця 1950-х років у міському громадському транспорті в СРСР вирішили відмовлятися від кондукторного обслуговування – вважалося, що відповідно зросла свідомість радянського пасажира. Функція реалізації квитків в автобусах в основному перейшла до водія, хоча нерідко в автобусах, як і в міському електротранспорті, встановлювали автоматичні каси – для придбання квитка у відповідний проріз потрібно було кинути монетку і при натисканні на важіль каса відмотувала із рулончика один квиток. Тривалість переходу до безкондукторного обслуговування в різних містах була різною. У другій половині 1970-х років в міському електротранспорті почали запроваджувати компостерну систему – пасажир мав заздалегідь у квиткових кіосках на зупинках придбати абонементні квитки (оплачені наперед), а для підтвердження факту оплати проїзду закомпостувати квиток. В автобусах компостерну систему запровадили пізніше, а ніж в електротранспорті, проте в автобусах і далі можна було купити квиток у водія. Після введення компостерної системи замість квитків у рулончиках з’явилися квитки, скріплені клеєм у книжечки. Що ж до кондукторів, то їх у Львові можна було зустріти на низці приміських автобусних маршрутів навіть у другій половині 1980-х років. У приміських автобусах використовувалися квитки у рулончиках.

Із 1 квітня 1987 року в СРСР було запроваджено єдиний тариф на проїзд в трамваї, тролейбусі та міському автобусі – 5 копійок. Відповідно почали друкуватися абонементні квитки, дійсні у всіх видах міського транспорту. Ці квитки потрібно було компостирувати. Цікаво, що на той час трамвай та тролейбус в ті часи належали до компетенції Міністерства житлового господарства, а автобуси – до Міністерства автомобільного транспорту. Отож на квитках замість назви міністерства з’явився напис «Українська РСР». Текст квитків друкувався як українською, так і російською мовами. Такі квитки були дійсні у всіх міста Української РСР незалежно від міста придбання. Друкували ці квитки Кам’янець-Подільська друкарня та книжкова фабрика «Жовтень». Цікавий момент – якщо у трамваях і тролейбусах після переходу на компостерну систему водії квитків не реалізовували, в міських автобусах і далі можна було купити квитки у водія.

У 1980-х роках у Києві, Одесі, Харкові, Львові та інших великих містах України було запроваджено курсування автобусів у режимі «експрес». Такі автобуси зупинялися не на усіх зупинках, що збільшувало середню маршрутну швидкість. Вартість проїзду в автобусах «експрес» до 1 квітня 1991 року становила 10 коп., тобто була удвічі вищою, а ніж в автобусах, що курсували у звичайному режимі. У Львові одним із перших автобусних маршрутів, що курсував в режимі «експрес» став автобусний маршрут № 18, який пов’язав головний залізничний вокзал і автовокзал на вулиці Стрийській, 109.

Найдорожчим видом міського маршрутного автотранспорту були «маршрутне таксі». Вартість проїзду в них становила 15 копійок. Особливістю цього виду транспорту було те, що автобуси і мікроавтобуси «маршрутне таксі» зупинялися на вимогу пасажирів у місцях, де це не було заборонено Правилами дорожнього руху.

1 квітня 1991 року в СРСР в плановому порядку зросли ціни та тарифи. Вартість проїзду в міському громадському транспорті зросла втричі – вартість поїздки в трамваї, тролейбусі та міському автобусі зросла із 5 до 15 копійок. І хоча тариф був однаковий для автобусів і міського електротранспорту, єдині квитки на всі види міського транспорту більше не друкувалися. Тепер діяли квитки на проїзд у трамваї і тролейбусі і квитки на проїзд в автобусі. Текст на квитках відтепер друкувався тільки українською мовою – на виконання Закону «Про мови в Українській СРСР». Вартість проїзду в автобусах «експрес» зросла до 30 копійок, а у маршрутних таксі – до 45 копійок.

Автовокзал та автостанції міста Львова у радянські роки

Найперша радянська автостанція у Львові знаходилася за адресою вул. Пильникарська, 2. У реальності вона займала площу Старий Ринок. Ця автостанція почала роботу іще в кінці 1940-х років і пропрацювала біля 10 років.

У кінці 1950-х років автовокзал міжміського і міжобласного сполучення було перенесено на пл. Ярослава Мудрого, 5 (нині – пл. Князя Святослава). Він знаходився зовсім поруч із автобусним парком. Цей автовокзал діяв у 1970 – 1980-х роках. Будівля колишнього міжміського автовокзалу проіснувала до кінця 2000-х років – вона стояла іще в 2008 році.

Автостанція приміського сполучення на початку 1960-х років знаходилася в житловому будинку № 6 на площі Центральній (нині – пл. Св. Теодора). Оскільки кількість приміських автобусних рейсів постійно зростала, виникла необхідність у відкритті нових автостанцій приміського сполучення.

Автостанція, яка отримала № 2 спочатку розташовувалася на пл. Криничній поряд із залізничним вокзалом ст. Підзамче. Ця автостанція обслуговувала приміські і міжміські (в межах області) рейси Жовківського, Сокальського та Бродівського напрямків. На початку 1980-х років цю автостанції перенесено на вул. Богдана Хмельницького, 225 – поруч із кінцевою трамвайного маршруту № 6. Уже в роки незалежності України – у 2011 – 2013 рр. будівлю автостанції реконструйовано, зараз вона носить назву Автовокзал «Північний». Урочисте відкриття автовокзалу відбулося 25 жовтня 2013 р. Загальна площа будівлі автовокзалу – 1500 кв. метрів, він розрахований на обслуговування 10000 пасажирів на добу.

Автостанція № 3 із кінця 1970-х років розміщувалася на вул. Маршала Рибалко, 11 (нині Симона Петлюри) поряд із ринком «Новий». Із цієї автостанції у 1980-х – на початку 1990-х років відправлялися автобуси Мостиського, Самбірського, Пустомитівського напрямків. У 1990-х – 2000-х років значну частину рейсів, які виконувалися із автостанції № 3 було перенесено до автостанції біля головного вокзалу, а також на майданчик біля приміського вокзалу.

За радянських часів автостанція № 4 яворівського напрямку знаходилася на першому поверсі критого корпусу ринку «Центральний» (Краківський) на вулиці Базарній. Приміські автобуси звідси відправлялися вже в середині 1960-х років. Через збільшення обсягів торгівлі та розширення території ринку, автостанція № 4 іще у 1990-ті рр. переїхала на тимчасовий майданчик на вул. Шевченка поруч із Янівським цвинтарем. Там вона знаходиться і зараз.

Автостанція № 5, яка обслуговувала близькі приміські рейси у Стрийському і Пустомитівському напрямку, за радянськи часів мала адресу вул. Воровського, 5 (нині – вул. Зарицьких). Ця автостанція працювала до початку 1990-х років, потім в будівлі автостанції розміщувалося кафе. Автобусні рейси, які обслуговувала автостанція № 5, почали відправлятися із центрального автовокзалу на вул. Стрийській. Сучасна автостанція № 5 знаходиться на перехресті вул. Зеленої, Пасічної та Луганської. Приміщення, де знаходиться автостанція, належить ЛКП «Львівелектротранс», тут знаходився диспетчерський пункт тролейбусного маршруту № 8. Автостанція обслуговує маршрути в напрямку Бібрки і Ходорова.

Приміські і міжміські автобуси золочівського та перемишлянського напрямків із кінця 1970-х років відправлялися із автостанції № 6, яка розташувалася на невеликій площі поряд із перехрестям вулиць Личаківської, Голинського та Ялівець. Для розміщення кас і залу очікування на автостанції було споруджено металевий павільйон. На автостанції розміщувалася також кінцева зупинка автобусного маршруту № 20 (у 1990-ті – № 19). Автостанція проіснувала до кінця 1990-х років. Зараз у колишній будівлі автостанції знаходиться магазин меблевої фурнітури «все для меблів». Кінцеві зупинки автобусів золочівського і перемишлянського напрямків тепер знаходяться вздовж вул. Личаківської.

Сьомий номер за часів СРСР носила автостанція, яка розміщувалася на кінцевій зупинці тролейбусних маршрутів № 11 та 16 «ст. Скнилів». Обслуговувала приміські маршрути в напрямку Бібрки і Ходорова. Зараз ця автостанція має № 5.

Автостанція № 8 розміщувалася біля головного залізничного вокзалу. За радянських часів обслуговувала «курортні» напрямки – на Трускавець і Моршин, а також низку міжміських рейсів. У 2010-ті рр. приміщення автостанції пройшло реконструкцію, зараз автостанція носить назву «Автовокзал «Двірцевий».

Будівництво нового автовокзалу для обслуговування міжміських, міжобласних, міжреспубліканських та міжнародних автобусних рейсів розпочали на околиці міста Львова на ділянці із адресою вул. Стрийська, 109 у 1976 році. Проект автовокзалу розробляли архітектори В. Сагайдаковський та М. Столяров, інженери В. Бойків та О. Єфремов. У формуванні інтер’єру центральної частини автовокзалу суттєву роль відіграють конструкції збірно-монолітного кесонного покриття залу та ригелі рам, розроблені професором Б. Гнідцем. Новий центральний автовокзал Львова введено в експлуатацію в 1980 році, він розрахований на обслуговування 800 пасажирів на годину. Проблемою автовокзалу на вул. Стрийській є те, що його криті платформи не можуть приймати двоповерхові міжнародні автобуси.

Антон ЛЯГУШКІН, Юрій КАУКАЛОВ та Олександр ЄРОХІН 

Список джерел інформації

1. Історія Львова в документах і матеріалах. – Київ: Наукова думка, 1986;
2. Вуйцик В.С., Липка Р.М. Зустріч зі Львовом. Путівник. – Львів: Каменяр, 1987;
3. Пащук А.И., Деркач И.С. Львов. Путеводитель. – Львов: Книжно-журнального издательство, 1960;
4. Львів. Туристська схема з трасами міського транспорту. Упорядник Деркач І.С. – Львів: Каменяр, 1970;
5. План города Львова. – Москва: Фабрика № 1 Главного управления геодезии и картографии, 1976;
6. Швед М.І. Львів. Короткий путівник-довідник. – Львів: Каменяр, 1978.