Інтерв’ю Богдана Зятика з художницею, іконописицею, майстринею сакрального мистецтва, їмостю, матір’ю п’яти дітей, лауреаткою премії ім. Василя Стуса, головною художницею та авторкою поліхромії каплиці Стрітення Українського Католицького Університету – Іванкою Крип’якевич-Димид.
(Продовження)
І. Д. : «За кожну ідею мусить бути хтось хто хоче померти за неї, тоді вона буде», сказав о. Ігор Пецюх. Я кажу: «Окей, я хочу померти за цю ідею», малювати Стуса, Світличного… Я встигла намалювати Леонтовича, він не є канонізованим. Тобто не було проблем малювати священників і монахинь, духовних, Богу посвячених. А ми не є богопосвячені?! Сестра монахиня – богопосвячена, чудово,… я в подружжі намагаюся жити в чистоті, послуху, невже в подружжі не можна жити в чистоті? – Можна. Я теж богопосвячена. І тому коли я почала малювати, там де двері встигла і от той кусочок де є Леонтович, і де є Артемій Ведель. Хлопець помер стоячи на колінах, був в монастирі якийсь час.
В мене є, скажімо груба книжка листів, які я писала до о. Юрія Щурка, до о. Бориса Ґудзяка. Бо о. Борис проект затвердив, і о. Борис сказав нема проблем малюй, крім одного священника, який зрадив. Кажу, добре, тобто ми не будемо малювати особи які є підозрілі, що вони зрадили, віру. Особи які закінчили життя самогубством, типу Хвильовий. Особи які є політичні лідери, типу Чорновіл. Хоча загинув як мученик, ну але чи за віру чи не за віру? Він за Бога, за Батьківщину. Це канонічні, це все дурня… Тобто я спеціально не буду малювати січових стрільців чи УПА, які можуть раптом якогось поляка нещасного схвилювати. Розумієш, хоча поляки не бояться своїх воїнів малювати в своїх храмах. А ми будемо «шо би чіво не вишла», мусульманин зайде, щоб він тут не згіршився, розумієш. Побачить голого … на хресті. І я кажу: добре, я ці всі категорії не буду. Але особи музикотворці, там мали бути слуги Слова і слуги ну не пензля, а там не пам’ятаю кольору чи звуку. Тобто йшлося: художники, воїни, композитори, лікарі, скитальці, пастирі і вчителі. Вчителів мені позволили зробити, тому що вони священники всі були, крім одного Кудрика. Борис Кудрик – композитор. І студент який загинув під руїнами церкви Святого Духа. І коли прийшлось про школу Бойчука… В нашій Церкві є певна категорія священників, яка не читає нічого крім Біблії. Є такі люди, вони кажуть – є одна книжка, там все є. Але якщо в поезії Стуса слово Бог вживається сотні разів, через кожне слово.
Він загинув як мученик, який страждав. Якщо Михайло Драйхмара, поет, сказав: «забирай моє життя!», віддав життя за хлопця, який мав бути розстріляний, він помінявся з ним, каже: «мене вбивай!». Він віддав життя за друга свого, все, амінь, святий, мови нема, ніяких комісій не треба, святий. Розумієш, ну Марія Пиленко-Скобцова і так дальше. Школа Бойчука, якщо хлопці малювали клуби, розписували доми, колгоспи, таким чином, що коли баба заходила і казала: «Слава Тобі Боже Наш, Слава Тобі». Бо там йшла жінка з дитиною і всім було ясно хто це. Хоча німба не було, храму вже не було, все було зруйноване. Чи в клубі там була Трійця. І за це вони були розстріляні. Софія Налепинська-Бойчук, Михайло Бойчук та інші його учні. І я зробила виставку в коридорі всіх цих людей. З інтернету повидруковувала ці всі дані. Як загинув Леонтович? Щедрик. Знаєш як він загинув? Молодий хлопець на Донеччині вчителював, син священника, мав сестру ще рідну і батька. І він на Різдво приїзджає до хати. Хата, село, хату священника всі знали. І вони з сестрою грають на фортепіані, ну богемна обстановка. Тут, стукає в двері вбивця, агент ВЧК. Який чекав, має вказівку вбити Леонтовича. Прізвище його Грищенко, тобто українець завербований як вбивця. Зима, Різдвяний час, і він проситься переночувати, той каже: «У вас є якісь папери?» Воєнний час, небезпечно, мужчина. – «Є». Той каже: «Ви знаєте у вас такі страшні папери, що вас страшно в хату впускати». Але плебанія, ну людина замерзне десь, ну та ходіть. І цей чоловік серед ночі встав, десь третя година була, як найміцніше всі сплять. Прив’язав до крісла батька з сестрою Вікторією і донькою Галиною, там було декілька кімнат. Коли з кляпами, зв’язані, тиша, сидять. Тоді він вистрелив у живіт Миколі, з рушниці. Цей сів знаєш так на ліжко, бо рідні це бачили. Ти уявляєш собі? Він сів і не розумів що діється, знаєш як то буває різкий біль, кров, все в крові, світло в хаті світиться, рідні зв’язані, і він фактично стік кров’ю. А вбивця почав цинічно грабувати, він ще взяв мішок, там кожух, рушник, ікону, він пограбував і пішов… Це батько залишив цей спогад, поки він розвязався, поки покликав за лікарем, коня запряг, вже було пізно, він просто стік кров’ю. Микола Дмитрович, йому було сорок три роки. Щедрик відомий в цілому світі, «Carol of the Bells».
Б. З. : Відомість його я знаю, а історію з його смертю ні.
І. Д. : Ти не знав, окей. Це є документи.
Б. З. : Тобто це замовлене було його вбивство?
І. Д. : Він звіт написав: «Я Афанасій Грищенко, агент ВЧК, здійснив наказ, знешкодив…»
І я це все в коридорі вивісила. Всі казали: «Боже, Іванка, дякуємо!».
Розстріляні кобзарі, яких вивезли. Чому кобзарів постріляли? Бо вони були пророками.
Тут були цілі дискусії. Розумієш о. Михайло Димид би сказав: «Я ректор, я удобряю Стуса, Світличного, Леонтовича». Все, ніхто нічого не може сказати. Або я не замовник, я передаю це в Інститут екуменічних студій, хай Аржаковський говорить що там має бути, чи Петрович. Але хтось має сказати що ти замовляєш? Ти розумієш, не мені потрібно це. Добре я лауреат премії Василя Стуса, добре я, готова померти.
Знаєш що мені остаточно сказав о. Щурко, що я зрозуміла що нема з ким говорити. Він каже:
– Пані Іванко в мене добрі новини, ми прийняли рішення по Стусу, по Світличному…
– Кажу: добре, що ви вирішили?
– За дверима намалювати їх. Маєте коридори, малюйте!
– Я кажу: знаєте що, отче Юрію, запишіть мені це все на папері: Стус, Світличний, інші, мають бути за дверима. В каплицю вони не мають права увійти, бо тут є святе, тут причащаються, тут вони не можуть зайти. Хто не може зайти? Напишіть мені всі прізвища. Напишіть будь ласка всі ці імена і підпишіться. Я би хотіла такий папір. Не хочу молитися до Стуса за дверима.
Давай ми будемо говорити про професійні речі які тебе цікавлять. Бо я тобі просто це все відкрила щоб ти зрозумів всю драму. Тут є закладена драма. Але не драма яка закінчилася, вона ще триває, бо тут має бути Древо Єсея. Коли я вже все скінчила, і ще цю стіну мала малювати, тут був страшний грибок. Вже його Богу дякувати вбили. Нарешті мені дзвонять, десь рік минув, в мене Міля росте… А, я намалювала Мойсея. Пішла народжувати, народила дитину, 17 вересня – Мойсея.
Отже мені дзвінок, рік вже минув:
– Іванко приходь, в нас буде урочисте відкриття каплиці, цієї!
– Я кажу: класно.
– І ми знаєм назву.
– Я кажу: ну і як ви вирішили назвати? Новомучеників? Чи Софії?
– Ні. Ти ніколи не вгадаєш. Вона Стрітення, буде називатись.
– Я кажу: ой, а чому?
– Бо зустріч, розумієш там типу все…
– Я кажу: добре, але ви розумієте що воно не закладене ніде.
– А що треба щоб було закладено?
– Та добре би було щоб десь Стрітення зазвучало.
І я їм тоді намалювала от цю ікону. Ти ззаду дивився що там написано?
Б. З. : Ні, не дивився.
І. Д. : Нікому в голову не прийшло. Тобто це говорить про професіоналізм замовника. І тут свято Стрітення. Тільки вони трошки не розрахували, що Стрітення, є вихідний, і тому тут ніколи нікого нема на Стрітення. Але зате Стрітення, назва є.
Отже, тут закладена ідея трьох дерев. Перша річ яка тут була, це Розп’яття, Хресне Дерево. Потім з’явилося дерево Діл Милосердя, воно є в святилищі.
Також вітраж, вони мені стали на горло, тому що в мене був проєкт вітражу. Те що там є, це повний дисонанс, і він сильно б’є, він заважає, тобто якби моя воля я б його зняла, і в мене є проєкт вітражу. В ріст Христос, без поперечки, і в двох кольорах, фактично зроблений такою піскоструйкою, дуже делікатний. Цей вітраж зроблений парохом без погодження зі мною.
Б. З. : Чекайте, він сам виконав чи він замовив?
І. Д. : Та замовив звичайно, в дяді Васі з Бродів. Ну а що?
– А Ви вмієте робити вітраж? А що ви мені не сказали що ви вмієте робити?
– Та я Вам проєкт показувала.
– Ну та то проєкт.
Я прихожу вітраж висить. Я кажу:
– А мій?
– А що таке?
Розумієш? Вони не розуміють, що якщо ти робиш цю каплицю, ти здатний зробити цілість…. А, це дуже серйозне питання цілісності. Тепер я краще розумію що таке руйнація цілісності. Що робить диявол? Розбиває шлюби, розбиває держави, розбиває конфесійно, будь що. Розбиває нас кінець кінцем якщо ми розхитані. І цілісність. Що таке є зцілення? Чому добрий лікар він зцілює. Тобто зцілити може тільки Христос в принципі. І лікар який вірить в Бога, він здатний зцілювати, а не просто лікувати. Від Христа походять всі добрі діла.
– Ти був в святилищі?
«Не ви Мене вибрали, але Я вибрав вас, і вас настановив, щоб ішли ви й приносили плід…» (Ів. 15:16) Тобто це є місце священників, і там є дві сцени, там є Різдво, очевидно бо проскомидійник, і є Успіння, це мені підказав о. Василь Рудейко, я йому дуже вдячна, його можна ввести як натхненника №2 після Аржаковського.
Отже церква Климентія Шептицького на вулиці Кривоноса. Там ходять всі художники, о. Василь Рудейко, прекрасний сповідник, батько двох дітей, богослов. І він мені порадив у святилищі крім Різдва Христового намалювати сцену Успіння Пресвятої Богородиці. Чому? А тому що в Різдві людина тримає Бога в руках, в Успенні Бог тримає душу Богородиці. Крім того є тропар: «В Різдві дівство зберегла Ти, в Успенні світу не оставила Ти Богородице». Тобто в Успенському тропарі співається про Різдво. І це також «життя – смерть», бо ця вся каплиця має антагоністичні, симетричні моменти.
(Далі буде…)
Записано 28 лютого 2017 р. в каплиці Стрітення Українського Католицького Університету, м. Львів, вул. Свєнціцького 17.
Попередні частини інтерв’ю читайте тут:
