Інтерв’ю Богдана Зятика з художницею, іконописицею, майстринею сакрального мистецтва, їмостю, матір’ю п’яти дітей, лауреаткою премії ім. Василя Стуса, головною художницею та авторкою поліхромії каплиці Стрітення Українського Католицького Університету – Іванкою Крип’якевич-Димид.
І. Д. : Отже цю каплицю я почала малювати, зараз тобі скажу, мій чоловік став ректором… наша перша дитина з 1993-го, друга дитина з 1995-го, отже десь в 1995-му вже виникла ідея… Тут був спортивний зал, спочатку – гімназія польська, і в цьому місці знаходилася каплиця, де діти і вчителі молилися, це є сакральний об’єкт, бо тут навіть є купол… хреста чомусь немає? Потім була совєтська школа, російська, дуже багата школа, з добре обладнаними кабінетами: фізичний, хімічний… І тут був спортзал, тут висіли канати, були кільця, і всі стіни вкриті зеленою жахливою олійною фарбою, такий мілітарний колір, як всі спортзали в той час. На вікнах – решітки. З’ясувалося що є дуже хороша столярка. Ми зберегли австрійську столярку і клямки. Мій чоловік «ляг трупом» щоб клямки не знімали, бо хотіли євровікна.
Але мій чоловік, оскільки він ріс в Італії, 20 років в Римі, мав певний смак, скажімо архаїки, і дасть собі «перерізати горло» щоб ту архаїку (зберегти)… ну погодься що скільки знищили, повикидали «старого» з храмів, яке було вже намолене, я не говорю про клямки, говорю про ікони Страшного Суду наприклад. «Бо ми вам типу поправимо», чи «ми вам покращимо» – говорять підлі брехуни, злодії, які це все вивозять і знають справжню ціну тих речей, розумієш? Так само ця клямка має ціну, але цього не розуміє, пост-совкове суспільство. Тобто вікна є старі. Пан Омелян Брездень, я хочу щоб це прізвище зазвучало, це був абсолютно святий столяр, наче святий Йосип, який лазив і паяльною лампою, як мураха чистив це все, ремонтував, реставрував ті вікна і вони мають достойний вигляд і не дуже продувають. Ось, це єдине що залишилося – вікна, більше нічого зі старої польської каплиці не збереглося.
Кому вона була присвячена? – невідомо. Там є барельєф цікавий, на виході по вул. Свєнціцького є двері, і над ними барельєф – два ангели тримають вінок, над яким був варварськи збитий польський герб з орлом.
Стояло питання, щоб це була і парафіяльна церква, і мешканці могли в неділю приходити, що зовсім не погано і студентська каплиця. Але поки що так не сталося. Підлога сама в принципі теж несе в собі сакральний зміст. Все це зірвали і хотіли робити бетонну підлогу, і тут я «лягла трупом», тому що я сказала – дерево.
Дерево… Чому дерево? – це є ковчег, це є церква, в мене взагалі є маса проектів, де я робила склепіння, тобто я хотіла сволоки поставити, просто дерев’яні сволоки між вікнами дати, які не несуть функції архітектонічної, вони нічого не підтримують, але дали б купольність трошечки, бо тут є скажімо рівний пляц, а так би було от цей ковчег трошки, і з них можна би було дати такі дірки на світло, щоб не ставити павуків. Я не хотіла павуків, хотіла дати точкове світло, на молитовники, воно би теж створило момент, бо світло має сакральне значення.
Отож вертаючись до підлоги, це є палуба. Коли дошки почали класти, я прийшла і побачила що дошки кладуть півперек храму. Знов була проблема… Чому? Якщо ви заходите і бачите от такий знак (-), це означає що ви не запрошені. Вперше у мене виникло це відчуття в Дорі, в церкві св. Іллі. Там був такий еліпс, і я почула що мене тягне мимоволі, мої ноги пішли вперед. Чому? Бо там був круг. Виявляється що архітектонічні форми дуже сильно діють на нас, я зайшла в дерев’яну церковку, перехрестилася, і раптом, мимоволі пішла вперед, бажаючи чим ближче підійти туди. Чому? Я не могла зрозуміти.
Тут є той самий круг, все збудовано на кругах, і дошки тому мали бути так (І). А, ну то що поганий лак, це само собою, «ниточок не хватило», тобто тут треба зробити нормальний лак. Солея була зроблена. Не важливо, коли що відбувалося, але мій чоловік, отець Михайло Димид, доктор церковного права, митрофорний протопресвітер, цим всім керував. Він керував установою, яка називалась Богословська Академія. Мій чоловік має смак, він бачив ці білі стіни, чисті білі стіни, це бренд, темно-вишневі підвіконники і двері, тобто вишневий колір настроює на відповідальність, та трошки така урочистість. Залікові книжки теж були вишневі, з золотим тисненням. Софія Премудрість, це тяглість з Риму.
Богословська Академія не була штучно створена в 90-х роках, вона стала приємницею Богословської Академії у Львові, де Йосип Сліпий був ректором, потім все загриміло в 1939-тому, частина загинула викладачів, мучеників, (вони тут намальовані), частина виїхала в Мюнхен, до Праги, до Рим. Тобто ця Богословська мала бути тільки продовженням того, що робив Сліпий, тому Михайло не казав: «я перший ректор». – «Сліпий ректор, а я після нього». Йому Патріарх Любачівський сказав і він це прийняв. Михайло – винятково цілісний чоловік.
Він все це планував як одну цілість.
Коли ректором став владика Борис, почалися безконечні наради щодо розпису каплиці і тривали вони декілька років.
Розумієш, бо коли ти собі замовляєш штани, приходиш до кравця, кажеш:
– Мені треба штани.
– Супер, виберіть собі, сині, червоні?
– Ну порадьте мені, – ти кажеш.
Він каже:
– Сині.
– Добре але я вам дам відповідь за тиждень. Запитаюся маму, друзів.
– Окей, окей.
Приходиш за тиждень.
– Що сині штани?
– Ви знаєте мама казала сині, а тато каже мені все таки би вельветові, вишневі краще були б.
– «Давайте я вшию дві пари», – каже – «для тата…»
– Ну та, але друзі кажуть – джинси.
– Ти розумієш?
Він каже:
– Чувак, визначся що тобі треба і я тобі то зішию.
– Давайте ми будем шити три пари.
– Добре.
Вшили три пари.
– І тоді ми будем радитися. І я вам ті дві пари віддам.
Каже:
– Ні!
– «Ну що я з ними зроблю? Ну мені ж не треба три пари, мені треба одну пару» – Розумієш? – «І ви собі їх продасте, ті дві пари».
Кажу:
– Чувак, я ж не є продавець джинсів, я кравець.
Ти розумієш? Це дуже смішно, але комп’ютера в мене тоді ще не було і досвіду роботи з замовниками теж, я п’ять років малювала проекти каплиці, назви якої я не знала.
Я намалювала там Святу Софію, бо це є каплиця Софії. Чому? Величезна заслуга що є ця каплиця, належить професору Антуану Аржаковському, який на той час тут працював. Він є випускником Сорбонни, внук мученика Димитрія Клепініна, що є намальований ось тут, в куті (показує на поліхромію Б. З.). Димитрій Клепінін був духовним батьком Марії Пиленко Скобцової, яка там намальована. Аржаковський відкрив мені цілий пласт мучеників російської Церкви для емігрантів, це не є московська Церква, як ми звикли православна, це Церква для росіян православних, але не ідіотів які хочуть вбивати українців. Ну ти росіянин, православний, ти там Соловйов, чи Булгаков, знаєш от того рівня, о. Олександр Мень. Тобто є виявляється, Богу дякувати, світла частина Православної Церкви, і Аржаковський як син цієї Церкви. В кожному разі, вони сюди приїхали з дружиною та дітьми і прожили тут десять років. Антуан очолив Екуменічний Інститут вже за о. Бориса і він мені мега поміг.
Почалося з того, що він просто прийшов і сказав: «Іванко, чи ти читала такого богослова Чистякова?». Георгій Чистяков, – «Не читала». Він ще тоді жив. Це священник, який помер від раку мозку в Москві. При тому що він сам був духівником онкологічної дитячої лікарні. Уявляєш? Де вмирали дітки від раку. Молодий чоловік, страшно талановитий філолог, який знав грецьку, арамейську, інші древні мови. І чим він займався? Він мав свій гурток інтелігенції, філологів, вони відкривали Святе Письмо німецькою, грецькою, один і той самий уривок і читали. І в них виходив ефект 8D, тобто та сама картинка звучить інакше французькою, інакше італійською, інакше арамейською, грецькою. Нюанс, якесь там слово, типу «грядущий» чи той що іде, чи там kammino, kaminare, тобто вони шукали красу і докопувалися до події. Що ж відбулося насправді? Знаєш, він дуже цікавий. В мене є його дві книжки – «И свет во тьме светит…» тлумачення чотирьох Євангелій. І «Над строками Нового Завета» що переклало Свічадо, я вважаю що невдало, бо ліпше з російської не перекладати, бо це близька мова, ми можемо читати оригінал.
Антуан Аржаковський, мене просто заразив ідеєю Софії. Він є «хворий» на тему Софії-Премудрості. Він всюди бачить Софію, він є містик. В нього видіння, він бачить ангелів… Тут з вікна бачить церкву Софії – каже: «вот пожалуйста, там є Софія, всьо нормально». І також Шептицький, очевидно, молитва до Софії Премудрості. Антуан мені сказав: намалюй Святу Софію Премудрість Божу над Хрестом. Бо я не знала, що мені там малювати, хотіла Плащаницю, мертвого Христа. Він каже: «Ні, Софію намалюй». І потім той текст зверху над Софією, про Божу силу і Божу мудрість. Ми проповідуємо Христа, для юдеїв – ганьба, для греків – глупота, а для нас – Божа сила і Божа Премудрість!
Я зобразила Бенкет Мудрості, бо це є освітня установа. І Свята Софія намальована в мене в другому блоці святих. Перший блок – це Новомученики, другий – лик Учителів. Софія-Ангел має різні іпостасі, бо вона є символом науки, всіх наукових установ. Цей напис є на римській Софії: «Істина і любов до науки собирає…», не збирає, а саме собирає, со-творення, со-купність, «в розсіянні» не тільки в науковому, але розсіяних по світу, «сущих». Тому я там це написала.
(Далі буде…)
Записано 28 лютого 2017 р. в каплиці Стрітення Українського Католицького Університету, м. Львів, вул. Свєнціцького 17.
