Сьогодні виповнюється рівно 330 років від дня, коли гетьманом Війська Запорозького став Іван Степанович Мазепа. Про нього писали Джордж Байрон та Віктор Гюго, його героїзував Ференц Ліст і з ним порівнював нещасливу долю Франції Едґар Кіне. Мало хто з персонажів історії України зажив такої популярності, як Іван Мазепа. Орас Верне, творчістю якого захоплювався Тарас Шевченко, у 1826 році намалював картину “Мазепа серед вовків”, Ежен Делакруа створив картину “Мазепа на коні”, а у репертуарі сучасного шведського гурту “Sabaton” є пісня “Poltava”, що показує актуальність цієї тематики в наш час. Про персону Івана Мазепи, його політичний курс, а також епоху, представником якої він був, можна говорити безперервно – надто непересічний (і суперечливий) діяч та надто епохальні події відбувались за його правління, але давайте зосередимо увагу головно на питаннях культури – властиво, на львівському контексті.
Мазепа і Львів? На перший погляд – дійсно нічого спільного! На поверхні не так вже й багато відомостей. Тому копаємо глибше. І глибина, яка нас задовольнить – це фонди Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка. Саме там сьогодні зберігаються дві унікальні пам’ятки, які стосуються Мазепи і від яких просто перехоплює подих – факсимільне (точна копія, точне відтворення) видання Пересопницького Євангелія з дарчим записом Івана Мазепи та “Четьї Мінеї (Житія Святих)” з особистої бібліотеки гетьмана. Про них зараз і поговоримо.
Пересопницьке Євангеліє більшість українців знає за тим, що саме на цій пам’ятці (поруч з Конституцією України та Актом проголошення незалежності України), приступаючи до виконання своїх обов’язків, присягає Президент. Але значення книги насправді є значно вищим і більш символічним. Цим рукописом з унікальними мініатюрами, було започатковано традицію українських перекладів канонічного тексту Четвероєвагнелія. Роботу над цією пам’яткою розпочали 1556 року у Дворецькому монастирі при церкві Святої Трійці (сьогодні Хмельницька область), а завершили 1561 року у Пересопницькому монастирі при церкві Різдва Богородиці (Рівненська область). Євангеліє було написане на пергаменті староукраїнською писемною мовою з церковнословянської болгарської редакції.
Від часу завершення роботи над цією пам’яткою і до середини XVII століття, Євангеліє зберігалось у стінах Пересопницького монастиря. Відколи князь Миколай Чорторийський передав монастир у володіння Клеванської католицької парафії (1630 рік), відомості про долю пам’ятки якийсь час не простежуються. Лише 16 квітня 1701 року гетьман Іван Мазепа передарував цю реліквію Переяславському кафедральному собору, меценатом якого сам і був. Сьогодні Пересопницьке Євангеліє зберігається у Національній бібліотеці України ім. Володимира Вернадського. У фондах Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка є факсимільне видання оригіналу, зроблене у 2008 році спільними зусиллями Української православної церкви (Московського патріархату) та видавничого дому АДЕФ-Україна (наклад 1000 примірників). Це перше факсимільне видання памятки. Крім усього іншого, на його сторінках можна знайти і дарчий запис гетьмана Івана Мазепи. Один з примірників цього видання було подаровано Науковій бібліотеці під час презентації.
“Житія Святих” або “Четьї Мінеї” з фондів Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка – це книга з приватної бібілотеки Івана Мазепи. “Четьї Мінеї” є церковно-релігійним збірником, де оповіді з життя християнських святих, а також дидактичні перекази та моральні повчання прив’язані до днів місяця у відповідності до традиції вшанування того чи іншого святого. Подібна практика виникла у Візантії і звідти прийшла на Русь. На Русі “Четьї Мінеї” користувались великою популярністю серед освічених прошарків населення. Не став винятком з цього правила і гетьман Іван Мазепа, “Четьї Мінеї” якого зберігаються у фондах Наукової бібліотеки Львівського університету. Як саме книга потрапила до колекції бібліотеки, сьогодні достеменно відповісти складно. Найбільш імовірно, що з приватних колекції у давніші часи. Вже відтоді вона зберігається в фондах бібліотеки і побачити її можна навіть сьогодні.
Рада, яка відбувалась 330 років тому і про яку ми сьогодні згадуємо, мала усього лише публічно затвердити те, що і так було всім відомо – гетьманом Війська Запорозького ставав колишній осавул Іван Степанович Мазепа. Козаки, оточені московськими військами, мали тоді не дуже велике право вибору. Не мала його і старшина, біля якої також стояли московські стрільці і яка ще до початку ради знала, яке саме прізвище варто викрикувати. Можливо Мазепа і був трішки покидьком, але не більшою мірою, ніж будь-хто інший у той час, не більшою мірою, ніж кожен з нас. Прийшовши до влади як вірний та надійний друг високосадовців у Москві, він став символом спротиву значно міцнішій та переважаючій силі, а також перетворив території, над якими владарював, у культурну перлину, якою ми можемо милуватись і зараз. Хочеться сподіватись, що кожного разу, обмінюючись думками про особу та політику Івана Мазепи, співаючи написану ним “Думу (Всі покою щиро прагнуть)”, або слухаючи ці слова наживо у виконанні Тараса Компаніченка чи інших виконавців, львів’яни памятатимуть, що в їхньому місті є такі унікальні пам’ятки, що стосуються Мазепи, про які йшлося вище. При цьому, також не забуватимуть, що Мазепа – не супергерой, а звичайна людина, як і кожен з нас. З правом на помилку і з масою суперечностей у діях.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Апанович О. Велика ідея гетьмана Івана Мазепи [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://exlibris.org.ua/apanowicz/mazepa.html
- Гнатенко Л. Пересопницьке Євангеліє // Енциклопедія історії України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://resource.history.org.ua
- Дзюба О. Четьї-Мінеї // Енциклопедія історії України. – Київ: Наукова думка, 2013. – Т. 10. Т – Я. – С. 534.
- Історична правда з Вахтангом Кіпіані: Анафема Мазепи, за 05.10.14 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=Kiaj5ca_3p0
