Іван Франко та українські музиканти

Серед багатогранної діяльності та спадщини Івана Франка важливе місце посідають різнобічні контакти письменника з музичним мистецтвом. Сам письменник у статті «Думки профана на музикальні теми» і мемуартистика наголошують на книжковій освіті письменника в музичному мистецтві.

Франко мав слухацький досвід з творів європейської музичної класики, бував на концертах, оперних і музичних театральних виставах. Музикальність натури письменника відбилася в його прилюдних виконаннях народних пісень. Володимир Охримович згадує як в 1889 чи 1890 р. під час відчиту у польській «Читальні науковій» на тему «Про жіночу недолю в українських піснях народних» Франко ілюстрував деякі пісні власним співом. Дар письменника виконувати народні пісні зафіксували Микола Лисенко (1886), Климент Квітка (1901) та Філарет Колесса (1912), записавши в різний час зі співу Івана Франка низку народних пісень. Філарет Колесса а також Климент Квітка залишили спогади про манеру франкового виконання.

У поглядах на музику українських композиторів, як і у власних симпатіях до їх творів, Франко наголошував на зв’язку професійної композиторської творчості з народнопісенним її джерелом. Це було причиною його більшої симпатії до творів наддніпрянських композиторів, ніж галицьких. Еталоном українського музиканта, який поєднав у своїй творчості  професіоналізм і опертя на національні фольклорні джерела, був для Франка Микола Лисенко, з яким його лучила багаторічна дружба. Покликаючись на авторитет наддніпрянського приятеля, Каменяр проповідував його думки в Галичині, зокрема першим підняв питання про національний український музичний стиль, про вплив української народної музики на українських композиторів. У 1885 році у львівському журналі «Зоря» появилася рецензія Порфирія Бажанського на дует «До ластівки» Остапа Нижанківського, в якій рецензент зокрема висловлював переконання, що «об’єм народности в музиці єсть узкій. Композитор мало би що потрафив, тісно тримаючись обрубу народности».

Франко додав до рецензії Бажанського свій невеликий коментар, який поклав початок великій і важливій історичній дискусії про український національний музичний стиль. Своєрідним продовженням дискусії стала поява на сторінках альманаху «Артистичний вістник» 1905 р. Франкової  статті «Думки профана на музичні теми» з гостро критичною оцінкою творчості Дмитра Бортнянського. Дискусія довкола національного музичного стилю спалахувала і після смерті письменника епізодично до кінця 30-х років ХХ століття.

Франко мав широке коло різнопланових контактів з українськими музикантами в Галичині та на Надніпрянщині. До цього кола належали композитори Сидір Воробкевич, Порфирій Бажанський, Анатоль Вахнянин, Петро Ніщинський, Микола Лисенко, Віктор Матюк, Іван Кипріян, Остап Нижанківський, Денис Січинський, Йосиф Кишакевич, Філарет Колесса, Станіслав Людкевич, Ярослав Ярославенко, співаки – Олександр Мишуга, Соломія Крушельницька, Олександра Любич-Парахоняк, Михайло Микиша, піаністи – Ольга Окуневська, Олеся-Бажанська-Озаркевич. Взаємини кожного з названих діячів з Франком – більш чи менш документально дослідженні – могли б стати предметом окремих статей.

Музиканти брали діяльну участь у проведеннях Франкових творчих ювілеїв. До 25-літнього ювілею літературної праці письменника в 1898 р. Соломія Крушельницька надіслала поетові мистецький подарунок – ріг достатку.

З нагоди ювілею референт ювілейного комітету по музичній частині Станіслав Людкевич звернулися до ряду українських композиторів з пропозицією створити музичні композиції до слів письменника з тим, що твори ті будуть виконані на ювілейному концерті і видані окремим виданням. На цю пропозицію відгукнулося небагато композиторів: крім Людкевича, який з цієї нагоди написав свій хор з оркестром «Вічний революціонер», відгукнувся ще Сидір Воробкевич хором «Ой ти дівчино», а також Микола Лисенко 4 солоспівами: «Не забудь юних днів», «Місяцю-князю», «Безмежнеє поле» та «Розвійтеся з вітром…». Оскільки солоспіви Лисенка надійшли запізно і не знайшлося виконавця, який би міг швидко їх вивчити, солоспіви не виконувалися на ювілейному концерті. Проте всі зазначені твори були видані 1898 року окремим ювілейним виданням під назвою «Зівялі листки. Композиції до поезий Ів.Франка», які поклали резонансний початок музичній франкіані.

На ювілейному концерті 1898 р. виступила також піаністка, учениця Лисенка, а згодом – педагог у Стрийській та Перемиській філіях Вищого музичного Інституту у Львові Ольга Окуневська.

На 40-річний ювілей діяльності поета в 1913 р. організацією музичної частини керував Людкевич, а на похороні письменника хорами диригував молодий ще тоді Василь Барвінський: про це згадує в описі похорону Франка Михайло Возняк. Згодом, коли 1933 року на могилі письменника було відкрито надгробний пам’ятник, сам композитор був присутній на цій події, а завдяки його старанням до цієї нагоди відбувся концерт, на якому вперше були виконані спеціально написані для цієї нагоди солоспіви В.Барвінського для голосу з оркестром «Місяцю-князю» та «Сонет».

З багатьма музикантами письменника єднали інтереси щодо збору, опрацювання, видання, пропагування українського фольклору. Франкові імпонувала спроба Бажанського науково підійти до вивчення фольклору, однак письменник гостро, іноді незаслужено, критикував його музично-теоретичні праці з фольклористики, чим на довший час перекреслив заслуги Бажанського взагалі. Разом з Остапом Нижанківським та Денисом Січинським Франко входив до створеного 1894 р. «Комітету по збору народних пісень» і підписав основний і єдиний документ комітету – «Відозву», що була опублікована. Завдяки підтримці Франка в українській науковій фольклористиці дебютував Філарет Колесса – спочатку опублікованим в 5-ому томі «Етнографічного збірника» (1895) під редакцією письменника матеріалом «Людові вірування на Підгір’ю», а потім (1906-1907) опублікованій у «Записках НТШ» за Франкової рекомендації праці «Ритміка українських народних пісень». З Колессою письменник згодом брав участь у роботі комітету в проекті «Народна пісня в Австрії» (1913). Письменник консультував Станіслава Людкевича у підготовці до друку «Галицько-руських народних мелодій», зібраних Осипом Роздольським. Про Франкову підтримку тепло згадує Людкевич у статті «Іван Франко як знавець українського мелодійного фольклору». Після виходу першого тому збірника Франко дав високу оцінку виданню у рецензії, опублікованій у «Літературно-науковому вістнику».

Відгукувався Франко і на оригінальні музичні твори своїх колег-музикантів. У дев’ятому розділі польськомовної статті «Muzyka polska i ruska», опублікованій 1892 р. у часописі «Kurjer Lwowski», подано характеристику діяльності і творчості як наддніпрянських (Лисенко, Петро Ніщинський, Семен Гулак-Артемовський. Марко Кропивницький) так і галицьких (Анатоль Вахнянин, Сиділ Воробкевич, Порфирій Бажанський, відзначено також Остапа Нижанківського, Віктора Матюка, Івана Кипріяна, Теофіля Кобринського) композиторів. В окремих статтях письменник дає оцінку творчості Миколи Лисенка («Лисенкове свято в Австрії», 1903 р.), Дмитра Бортнянського («Думки профана на музикальні теми»), Остапа Нижанківського («Крилос-крилос!», 1911 р.). Зі спогаду С.Людкевича «Перший франківський концерт» читаємо безпосередньо після виконання висловлений Франків іронічний відгук на твір Людкевича «Вічний революціонер» до слів поета: «Спасибі, пане-товаришу, за ваш сюрприз. Але я волів би, щоб у вашому «Революціонері» теж у середній частині був марш, а не коляда!»

Проте контакти письменника з  українськими музикантами не обмежувалися тільки музичними питаннями. Важливе місце в них літературні та видавничі справи. Так, Петра Ніщинського Франко високо цінував як перекладача Гомера і 1886 р. посприяв публікації фрагментів «Одіссеї» в перекладі Ніщинського у львівському журналі «Зоря». 1887 р., редагуючи жіночий альманах «Перший вінок», серед інших творів Франко помістив новелу Олесі Бажанської-Озаркевич «Кіндрат». У 1890-х роках письменник співпрацював з Миколою Лисенком щодо видання Шекспірівських драм у перекладі Пантелеймона Куліша: Франко готував до друку переклади, споряджаючи їх своїми передмовами і коментарями.1901 р. стараннями автора «Каменярів» і з його передмовою була видана збірка поезій Сидора Воробкевича «Над Прутом». Франко звертався до Анатоля Вахнянина за матеріалами для видання І тому «Писань Осипа-Юрия Федьковича», які під редакцією Франка побачили світ 1902 р.

Щодо видавничої діяльності, 1886 року Франко гаряче повітав появу музичного видавництва «Бібліотека музикальна», видання якої виходили під редакцією Остапа Нижанківського. 1891 р. письменник консультував Олесю Бажанську-Озаркевич щодо видання часопису «Жіноче питанє», який галицька піаністка мала намір видавати. Франко, разом з Іваном Трушем та Людкевичем, брали участь у редагуванні  першого номера «Артистичного вістника», 10 чисел якого появилися впродовж 1905 р.

Одним з аспектів контактів Франка з музикою є музичні твори, написані  на його тексти і за сюжетами його творів. Деякі з них, створені ще за життя письменника, уже згадані вище, але основний масив творів появився лише в ХХ столітті після смерті письменника Цей масив творів настільки багатий кількісно і якісно, що заслуговує окремого висвітлення.

Яким ГОРАК
кандидат мистецтвознавства, старший науковий працівник  музично-меморіального музею Станіслава Людкевича у Львові.

Література:

1. Загайкевич М. Іван Франко і українська музика. – Київ: Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури, 1957.
2. Загайкевич М. Музичний світ великого Каменяра. – Київ: Музична Україна, 1986.
3. Іван Франко про музику / Упоряд. Т.Коноварт. – Львів: Львівська Політехніка, 2006. – 120 с.
4. Людкевич С. Іван Франко як знавець українського мелодійного фольклору // Людкевич С. Дослідження, статті, рецензії, виступи / Упоряд. З.Штундер. – Львів: Видавництво М.Коць, 1999. – Т.1. – С. 270 – 272.
5. Людкевич С. Іван Франко і музика // Людкевич С. Дослідження, статті, рецензії, виступи / Упоряд. З.Штундер. – Львів: Видавництво М.Коць, 1999. – Т. 1. –С. 273 – 277.
6. Людкевич С. Перший франківський концерт // Людкевич С. Дослідження, статті, рецензії, виступи / Упоряд. З.Штундер. – Львів: Видавництво М.Коць, 1999. – Т. 2. –С. 406 – 408.
7. Колесса Ф. Народнопісенна ритміка в поезіях І. Франка // Колесса Ф. Фольклористичні праці. – Київ: Наукова думка, 1970. – С.
8. Витвицький В. Взаємини М.Лисенка з І.Франком. – Краків-Львів: Українське видавництво, 1942.
9. Бажанський П. «До ластовки». Дует на тенор і баритон з фортепяном // Зоря. – 1885 – № 23. – С. 276.
10. Горак Р. Скромний внесок Олесі Бажанської // Науковий вісний музею Івана Франка у Львові. – Львів: Каменяр, 2005. – Випуск 5. – С. 113 – 141.
11. Горак Я. Взаємини між Іваном Франком та Остапом Нижанківським // Науковий вісник музею Івана Франка у Львові. – Львів: Каменяр, 2001. – Вип. 2 – С. 69 – 81
12. Горак Я. Дещо про взаємини між Соломією Крушельницькою та Іваном Франком і пам’ятки про них у Франковому музеї // Соломія Крушельницька та світова музична культура: Статті і матеріали. – Тернопіль: Астон, 2002. – С. 37 – 44.
13. Горак Я. Взаємини між Філаретом Колессою та Іваном Франком // науковий вісник музею Івана Франка у Львові. – Львів: Каменяр, 1997. – С.34 – 44.
14. Творчість Івана Франка в музиці: Нотографічний покажчик/ Упоряд. О. Осадці. – Львів, 2007. – 118 с.
15. Франко І. «Артистичний вістник, місячний, присвячений музиці і штуці» // Франко І. Зібр. творів у 50т. – Київ: Наукова думка, 1982. – Т. 35. –С. 335 – 336.
16. Франко І. Етнографічний збірник // Франко І. Зібр. творів у 50 т. – Київ: Наукова думка, 1982. – Т. 37. –С. 230 – 231
17. Франко І. Лисенкове свято в Австрії // Франко І. Зібр. творів у 50 т. – Київ: Наукова думка, 1982. – Т. 35. –С. 85 – 90.
18. Франко І. Думки профана на музикальні теми // Франко І. Зібр. творів у 50 т. – Київ: Наукова думка, 1982. – Т. 36 – С. 52 – 54.
19. Франко І. Музика… та й годі //Франко І. Зібр. творів у 50 т. – Київ: Наукова думка, 1980. – С. 132 – 143.
20. Франко І. «Крилос-крилос!» // Діло. – 1911. – № 254. – 15 (2). 11. 1911. – С. 1.
21. Franko I. Muzyka polska i ruska // Kurjer Lwowski. – 1892. – № 239-244, 249. ( 27. 08 – 6. 09. 1892 р.)