Різдвяні свята та Новий рік 1892 року родина Шептицьких відсвяткувала у Закопаному Одразу після свят прийшли радісна новина: 14-го січня поручник Станіслав граф Шептицький піднесений до гідності цісарського підкоморія [Czas . — № 10. — 14 січня 1892 р. — С. 3].
Казимир, не чекаючи закінчення зимових ферій, повертається до Кракова, щоб із представниками краківської аристократії та професурою організувати благодійний вечір з метою збору грошей для дітей, які голодують через важке матеріальне становище. Акція відбулася 10 лютого у готелі «Саському» за участі багатьох знаних галицьких політиків, меценатів та краківської професури [Czas. — № 23. — 29 січня 1892 р. — С. 2].
4-го березня Казимир відсвяткував свої іменини. Серед побажань, у цей день отримав маминого листа, написаного у Закопаному 2-го березня.
«Казюхна моя! Скільки ж то років, як ті мої побажання, не раз в рік, а день по дню, від моменту, як прокинулась, і до сну, на голівку Твою сиплю побажання… 24-ий йде рік, а чи ті побажання є серед тих, які Бог вислуховує, — знатиму це тільки тоді, коли всі разом сама у Його Ніг за вас складу. Чого бажати нині, коли мені темніше, ніж колись в Тобі. Скільки ж то місяців, щоб не сказати років, ми не розмовляли між собою про Тебе, моя дитино. Молитва ніколи не є сліпою, коли дістається рук Божих. Але інакше я б сказала, що сліпою молитвою молюся за Тебе, але молюся щораз більше, щоби Тебе Господь цілком випроводив із себе, перш ніж проголосиш, що Його воля над Тобою. Поки ми в собі, так безнастанно себе сприймаємо за Нього. Від цього — борони Тебе Боже» [«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 176A].
За кілька днів після цього помирає Павло Попель (1807–1892), польський політик-консерватор, публіцист та письменник. Шептицькі були надзвичайно тісно пов’язані з цією сім’єю. У його домі у Кракові (палаці Водзіцьких) довгі роки мешкали, а Казимир часто провадив із ним політичні дискусії. Ян Кантій Шептицький з Казимиром 9-го березня, три дні після смерті, приїхали до Рущі під Краковом, щоби провести в останню путь свого сердечного приятеля [«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 178А].
Великдень того року Казимир пробув у Закопаному, куди також приїхав і батько, щоби підлікуватись після зимової хвороби. Із цього періоду збереглася фотографія: Ян Кантій Шептицький сидить біля вілли, а біля нього стоять дружина Софія, син Роман (брат Андрей) та Казимир, який примостився на ганку. Листом за 27-е квітня Софія Шептицька повідомляла сина Леона, що Казик склав докторський іспит на відділі права у Ягеллонському університеті [Листи Софії Шептицької. — Т IV. — С. 180].
Родина виїхала із Закопаного у половині травня. Софія з сином Леоном і Казимиром залишились у Кракові. Шептицький-батько поїхав до Прилбич, а Роман 17 травня 1892 р. з Кракова повернувся в Добромильський монастир [«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 181]. Увесь травень і червень Казимир готувався до захисту дисертації. 27-го червня в листі до Софії Попель мама писала, що «кує свій докторат» [«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 184]. Захист відбувся 16-го липня. Днем пізніше газета краківська «Czas» [№ 162. — 17 липня 1892 р. — С. 3] опублікувала повідомлення про успішний захист дисертації, а ще кількома днями пізніше вся польська преса, зокрема «Gazeta Narodowa» та «Gazeta Lwowska», повідомили, що Казимир Марія граф Шептицький отримав в Ягеллонському університеті науковий ступінь доктора права [Gazeta Lwowska. — № 162. — 19 липня 1892 р. — С. 3; Gazeta Narodowa. — № 172. — 19 липня 1892 р. — С. 2]. Тут слід звернути увагу на суттєву деталь, яка полягає в тому, що Казимир Шептицький отримав науковий титул «доктора обидвох прав» — лат. Iuris Utriusque Doctor. Цей науковий титул присуджували фахівцям із канонічного та світського права. На жаль, нам не відомо, чи Казимир писав дисертаційне дослідження, чи ні. Система освіти в ці часи давала можливість отримати науковий титул з права без письмової робити. Ані теми дисертації, ані її змісту на не вдалося віднайти. Liber promotionum Universitatis jagellonicae № 1548 за рік 1892 подає таку інформацію: «Casimirus Maria Comes Szeptycki, oriundus Przyłbice in Galicia, hodie doctor iuris renuntiatus est, Cracovie die 16 mensis Julii anni 1892»; підписано: ректор Хотковський, декан Кшимуський, науковий керівник Фрідріх Цолль.
[Цю інформацію знаходимо у статті польського дослідника Марека Тилько: Marek Mariusz Tytko, Studyci. Odrodzenie zakonu przez metropolitę Andrieja Szeptyckiego // Dzieje Podkarpacia. — Краків, 1999. — Т. 3. — С. 56; Владислав Хотковський герба Остоя (1843–1926) — польський католицький духовний, історик Церкви, професор і ректор Ягеллонського університету у Кракові; Едмунд Кшемуський (1852–1928) — польський правник, професор права Ягеллонського університету у Кракові, декан правничого відділу та ректор в 1903–1904 рр.].
Підтвердження цьому знаходимо не тільки у одному з цитованих вище листів, але й у повідомленнях преси. Так, цитована газета «Czas» за 17-е липня у повідомленні подає науковий титул «доктора» зі словами «прав». Ще одне повідомлення знаходимо теж у цій же газеті за 10-е серпня 1892 року, де описується католицький з’їзд у австрійському місті Лінц. Зустріч європейських католиків розпочалася 9-го серпня, і у її роботі взяли участь тисячі представників духовенства та світських осіб із багатьох країн. Серед учасників є і Казимир Шептицький, якого названо «недавнім студентом, якого лавром обидвох прав оздоблено» [Czas. — № 182. — 10 серпня 1892 р. — С. 2]. Про участь Казимира у католицькому з’їзді згадує також мама у одному з листів [Листи Софії Шептицької. — Т IV. — С. 183], пишучи, що вибирається туди з о. Павліцьким. Під час перебування Казимира на зібранні католиків у Кристинополі (нинішньому Червонограді) його брат Роман — Андрей складає вічні обіти у Свято-Юрському монастирі оо. Василіян. Це відбулося 14-го серпня [Czas. — № 182. — 10 серпня 1892 р. — С. 2].
Із цього періоду є надзвичайно важливе повідомлення, яке знаходимо у листах Софії Шептицької за 19-е серпня цього року, написаного до Софії Попель.
«Казик береться на кілька років до маєткових справ, як це освідчив Татові, бажаючи бути Йому допомогою. А вміє нею бути, моє бідацтво» [«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 183].
За місяць Софія Шептицька зрозуміліше пояснення планам Казимира і 19-го вересня напише: «Казьо офірував себе Татові в службі на якісь три роки в управлінні лісами. Отож, згідно ради досвідчених, усю зиму буде вивчати французьку теорію з цього напрямку, а практику відбуватиме по кілька місяців у краї і за кордоном у лісництвах, які добре функціонують, при нагоді, посвячуючи себе службі, повторив, що від своїх задумів пізніше не відступить» [«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 183].
На цей період в житті Казимира випадає ще одна знаменна подія. 25-го серпня 1892 року Романа Шептицького — брата Андрея висвячують на іподиякона, а вже наступного дня він отримує дияконські свячення. У листі до Ядвіги Ростворовської Софія Шептицька розповідає, що в неділю Ромтуха висвятять на священика [«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 185]. У неділю 28-го серпня, на свято Успення Пресвятої Богородиці, у Перемишлі в єпископській катедрі під час Святої Літургії, яку служив єпископ Юліан Пелеш (1843–1896), брата Андрея було висвячено на священика [Ця подія відбилася також і в пресі. Інформація про священичі свячення: Czas. — № 200. — 1 вересня 1892 р. — с. 3; Gazeta Lwowska. — № 200. — 2 вересня 1892 р. — С. 3; Gazeta Narodowa. — № 209. — 31 серпня 1892 р. — С.2]. Казимир з батьками брав активну участь у всіх заходах, пов’язаних з отриманням його старшим братом тайни священства.
За двадцять три роки, 1915-го, саме цього дня, на свято Успіння Пресвятої Богородиці, тайни священства буде удостоєний і він, але вже не як Казимир граф Шептицький, а брат Климентій.
Іван МАТКОВСЬКИЙ
