«Я сам прийшов до політики через історію…»(М. Грушевський). 18 вересня 2016 року останнього дня «Форуму видавців» у Науковій бібліотеці Львівського Національного університету провели дискусію «Історик і влада: до ювілею Михайла Грушевського». У межах круглого столу відбулась презентація колективної монографії Інституту історії України НАН України.
Творчий керівник проекту «Історик і Влада» Ірина Колесник розповіла, що в Інституті історії НАН щорічно проводять теоретико-методологічні семінари. Темою дев’ятого семінару стала взаємодія істориків і влади. Директор Інституту запропонував, крім альманаху, цього року видати книгу (як ми пам’ятаємо, у 2016 Україна святкує 150-річчя Михайла Грушевського – видатного історика та політика). Колективна монографія містить статті 18-и авторів, практично в кожному матеріалі згадано М.Грушевського. Наукова і суспільна діяльність першого Президента України не є лейтмотивом, але вона слугує відправною точкою для подальших міркувань.
Як для академічного видання, книга має небуденну обкладинку: у кожній руці по шині, ще й з жовто-блакитним прапорцем Михайло Сергійович. «Грушевський на Грушевського» Юрія Журавля. Ірина Колесник розповідає:
– Я дуже довго думала, яку обкладинку матиме це видання. Якоїсь миті згадала, що в мене на телефоні є фотографія малюнку. Поглянула на дату, коли зроблено знімок: 14 лютого 2014 року.
Ірина Колесник побачила карикатуру Ю. Журавля на його імпровізованій виставці, в Києві (на перехресті вулиць Грушевського та Хрещатика).Сфотографувала, а через чотири дні виставку спалили беркутівці під час наступу на Майдан. За два роки опісля прикрої події, науковець попросила дозволу художника використати зображення для обкладинки. Митець, звичайно, здивувався (все ж таки академічне видання!) але погодився. «Грушевський на Грушевського» в оригінальний спосіб підкреслює зміст публікацій. Зіставляючи історію ХХ і ХХІ століття, малюнок, ніби запитує: «Ким був би історик-політик у наш час?»
Наскільки історик вільний від Влади? Можливо, це Влада залежна від істориків? Історик у політиці: добре чи погано? Такі питання запропонував учасникам круглого столу модератор Леонід Зашкільняк. До обговорення були запрошені творчий керівник проекту Ірина Колесник, співавтори монографії Володимир Ващенко та Віталій Яремчук, спеціальні гості Ігор Гирич та Ярослав Грицак.
«Українська ситуація важка тим, що історики завжди виконували функції їм не притаманні»
Історики у всі часи опонували Владі – доводить провідний науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства імені М. Грушевського НАН України Ігор Гирич. У ХІХ-ХХ столітті багато з них йшли в політику, намагалися змінити чинний режим. Щодо Михайла Грушевського, фахівець з проблем історії культури та політичної думки розмірковує:
– Йому бути доводилось громадським діячем не менше, ніж істориком, а може й більше. Зараз говорять, що історик він хороший, а політик поганий. Але тут питання інше, чи свідчить провал у 1917, що Грушевський був поганим політиком. Проблема не в тім, що він не мав доброї ідеї, а в тім, що мало людей його ідею підтримали. Згадаймо Томаша Масарика. Політик, історик, громадський діяч, він був успішним, бо мав підтримку суспільства.
«Раніше історик був «вмонтований» у владу, бо йому належала монополія на минуле»
Професор кафедри історіографії, джерелознавства та архівознавства Дніпропетровського національного університету імені О. Гончара Володимир Ващенко у своїх роздумах йде не від історії до Влади, а навпаки. Мовляв, основна функція Влади – контроль. Управлінці прагнуть контролю і над минулим, а це за визначенням, царина істориків. Ще століття тому вони були «монополістами минулого», мали охоту й засоби його досліджувати. Їхнє слово було вагомим, тож влада дбала про те, щоб давні події трактували «коректно». Від цього залежало її сьогодення. Історики ХІХ-ХХ століття нерідко самі ставали суб’єктами політики. Говорячи про Михайла Грушевського В. Ващенко, відзначає: автор «Історії України-Русі» в десяти томах був позитивістом:
– Час для історика Грушевського, як і на приклад, Драгоманова був нерозривним поняттям. Минуле в позитивістів починалось сивою давниною і завершувалось сьогоднішнім днем. Саме тому серед них так багато політичних діячів.
Керовані ідеєю про нерозривність минулого і теперішнього, вчені, з одного боку, цікавились археологією, з іншого, живучи у своєму «тут і зараз», самі творили історію для майбутніх поколінь.
«Не сприймайте категорично те, про що ми говоримо»
Віталій Яремчук, професор кафедри історії Національного університету «Острозька академія», вирішив бути максимально лаконічним. Між тим, у кількареченевій промові зачепив низку важливих гострих тем:
– Історик дістається до Влади швидше, ніж будь-хто інший. Він знає її природу. Сьогодні історики відштовхуються від реалій в сучасній Україні – так звана, політика історичної пам’яті. Але історичній пам’яті теж треба знати міру, не впадати в крайнощі.
«Якщо історик без масштабного мислення іде в політику, він стає поганим політиком»
«Хочу читати! Хочу мати в домашній бібліотеці.» – таку передрецензію отримала книга «Історик і Влада» від Ярослава Грицака – професора Українського Католицького Університету, директора Інституту історичних досліджень ЛНУ імені І. Франка. Я. Грицак почав знайомитись із монографією незадовго до презентації. Прочитані тексти спонукали до роздумів про мету історії та чому в світі більше немає великих політиків.
Ми застрягли в політиці історичної пам’яті, – вважає науковець. Останніми десятиліттями українські історики займаються «конструюванням образу минулого». Це проблема не тільки України. Проте європейські фахівці вже починають розуміти: перше завдання історика – знайти у минулому корінь сучасних криз. Ярослава Грицака обурює, що обставини екологічної кризи, чи то кризи сталого розвитку досліджують екологи та економісти, що історики, ігноруючи глобальні проблеми, зосереджуються на дрібних:
– Ви, напевне, помітили, що зараз немає великих політиків, немає аналогів де Голя. Чому? Бо покоління втратило відчуття історії взагалі. Ми стали думати про дрібні речі, що дрібніші, то краще. Якщо історик без масштабного мислення іде в політику, він стає поганим політиком.
Книга «Історик і Влада», на жаль, мала невеликий тираж, але вона знаходиться у вільному доступі в Інтернеті. Для необмеженого кола читачів.
Ксенія ЯНКО
Просив би виправити підпис до фото із Леонідом Опанасовичем Зашкільняком. Заступником Інституту українознавства імені Крип’якевича із наукової роботи є мій науковий керівник Соляр Ігор Ярославович. Зашкільняк Л.О. займав цю посаду ще у 2007-2010 рр. Зараз пан Зашкільняк очолює кафедру історії Центральної та Східної Європи (професор) та є старшим науковим співробітником Інституту українознавства. Дякую!
Просив би виправити інформацію щодо посади проф. Володимира Ващенка. Останні три роки він є професором кафедри історії України ДНУ імені О. Гончара, а не кафедри історіографії, джерелознавства та архівознавства (як зазначено в матеріалі).