Польський військовий меморіал знаходиться з південної сторони Личаківського цвинтаря, на похилій, спадистій до сторони Погулянки, ділянці. Цю ділянку, колишній фільварок монахинь вірменських бенедиктинок, подарувала під цвинтар полеглих поляків у боях за Львів у 1918-1919 рр. п. Гертруда Оханович, сестра вірменського католицького архієпископа Юзефа Теодоровича.
Після того, як українські війська відступили зі Львова і для поляків стали доступними Личаківський і Янівський цвинтарі, було вирішено ліквідувати всі тимчасові військові поховання у місті, які виникли у місцях, де відбувалися бої. Найбільшими з них були поховання в городі перед Політехнікою, при Кадетській школі і в Стрийському парку. За даними «Gazety Lwowskiej» з 18 до 22 квітня 1919 р. з-під Політехніки перенесли тлінні останки полеглих полеглих зі спільних і поодиноких могил на новозаснований цвинтар, названий пізніше цвинтарем «Obrońców Lwowa».
Заснуванням цвинтаря займався воєводський відділ військового гробівництва. 26 травня 1926 р. з Янівського кладовища на цей цвинтар перенесли ексгумовані тлінні останки польських воїнів (121 особу), полеглих у боях від 1 листопада 1918 р. до 3 червня 1919 р., а також померлих своєю смертю після тої дати, аж до 1924 р. включно.
19 жовтня 1921 р. «Kurjer Lwowski» подав сенсаційне повідомлення, що перше місце в конкурсі опорядження цвинтаря отримав проект під символом «Білі Троянди». Автором цього проекту був не визначний архітектор, а студент V курсу відділу архітектури Львівської Політехніки Рудольф Індрух, колишній офіцер австрійської армії і учасник бойових дій 1918 р. Коли виявилося, що проект є дуже коштовний, незаможний автор передав свій гонорар на конто побудови цвинтаря.
Проект Р.Індруха був найкращим і найсміливішим. Авторові вдалося поєднати три основні монументальні частини цвинтаря, пов’язуючи їх архітектурні елементи в одне ціле. Три основні частини: каплиця, катакомби і пам’ятник Слави, виконаний у формі величезної колонади, вражають вдалим поєднанням у масах і загальною архітектурною єдністю. У своїй концепції Р. Інрух використав спадистий рельєф місцевості, створивши на ньому цвинтар на терасах. Проект передбачав також головний вхід на цвинтар від сторони Погулянки. До цього входу мала йти широка алея, обсаджена високими деревами, що закінчувалася закритою вхідною брамою, завершеною угорі різьбленим в камені орлом, що горне під свої крила молоді орлята. Однак ця частина проекту Р. Індруха не була реалізована.
Каплиця побудована у 1922-1924рр. на високому пагорбі, у формі ротонди. Будівельними роботами по її спорудженню безкоштовно керував інженер Казимир Вайс. В каплиці на вівтарі була поміщена фігура Матері Божої з маленьким Ісусом Христом за проектом відомої польської скульпторки Люни Амалії Дрекслер. З гіпсової моделі в пісковику фігуру виконав львівський скульптор Анджей Альбрихт.
Катакомби розташовані трохи нижче від каплиці і пов’язані з нею широкими кам’яними сходами. Вони знаходяться з правої і лівої сторін нижньої тераси. Кожна катакомба складалася з 4-х крипт. Між катакомбами розташована криниця з басейном. Кран, з якого витікала вода, був оздоблений різьбленим з пісковику маскароном. Аркади катакомб стояли на 20 стовпах, з’єднаних між собою псевдороманськими арками. Зовні на стовпах розташовані 6 фігурних рельєфів стоячих ангелів з хрестами Virtuti Militari на грудях і терновими вінками у руках. Широкий карниз над арками стовпів був оздоблений 16-ма рельєфами херувимів. У 8 криптах катакомб поховані 72 полеглі воїни, ексгумовані і вибрані спеціальною комісією з різних відтинків фронту. Крипти закриті кам’яними плитами, навколо яких розташована модернова кам’яна різьба. На цих плитах були висічені прізвища полеглих з датами народження і смерті.
Будівництво катакомб тривало аж до жовтня 1932 р. Після смерті Р.Індруха їх співавтором став відомий будівничий Антон Нестаровський. Будівельні роботи були дуже складними через зсуви ґрунту і високий рівень ґрунтових вод. Необхідно було протидіяти зсуву ґрунту , відповідно осушити його і глибоко закласти фундаменти.
З лівої сторони катакомб знаходиться пам’ятник американським льотчикам з ескадрону імені Т. Костюшки, побудований на кошти Народного Об’єднання Поляків Америки. Пам’ятник відкритий 30 травня 1932 р. З 16-ти американських льотчиків повернулося на батьківщину 13, троє з них поховано на Личаківському меморіалі: поручник Едмунд Гравес, капітан Артур Келлі, поручник Мак Каллум. Пам’ятник побудований за проектом архітектора Юзефа Ружиського і скульптора Юзефа Стажинського.
Праворуч від катакомб поховані французькі піхотинці, котрі воювали на стороні Польщі. Відразу їх спочило тут 17 (16 з них перевезли до Франції), пізніше залишився лише один – Жан Ларке. 26 травня 1928 р. тут споруджено пам’ятник французьким воїнам за проектом архітектора Юзефа Ружиського при співучасті скульптора Казимира Сокальського. Нижче катакомб, в секторі № 1, знаходилися могили визначних військових і цивільних осіб. Серед них тут поховані генерал Тадеуш Розвадовський, генерал Вацлав Івашкевич, бригадир Чеслав Мончинський, віце-президент Львова Леонард Сталь, архієпископ Юзеф Теодорович та інші.
Найстаршу частину цвинтаря завершує від сторони Погулянки пам’ятник Слави, виконаний у формі тріумфальної арки з півовальною в плані колонадою з 12 колон, поєднаних архітравом. Перед стовпами арки від сторони Погулянки знаходилися кам’яні фігури левів*, виконані за проектом скульптора Юзеф Стажинського. Нижче пам’ятника Слави розташовані, повторюючи його майже півциркульну в плані форму, три тераси з могилами полеглих воїнів (поля ХІІІ-ХІХ). Побудова пам’ятника Славитривала п’ять років. Урочисте відкриття відбулося 11 листопада 1934 р.
В 1925 р. тлінні останки невідомого воїна урочисто перевезені з Личаківського меморіалу до Варшави, де 1 листопада поховані в Могилі Невідомого Воїна на площі Саській (тепер площа Юзефа Пілсудського). У Львові на цвинтарі залишилося лише могильне місце, накрите мармуровою плитою (виконана за проектом скульптора Казимира Сокальського), з якого були забрані ці тлінні останки.
На цьому цвинтарі спочиває в індивідуальних і спільних могилах 2318 учасників бойових дій у Львові. 1-22 листопада 1918 р., українсько-польської боротьби 1918-1920 рр. і боротьби проти більшовиків у 1920 р. (зокрема, армії Будьонного, а також полеглі у боях і ветерани, що померли 1920-1939 рр. У 1927 р. тут похований і автор його проект – архітектор Р.Індрух.
Воєнні дії 1939-1944 р. не знищили цвинтаря. Але в роки радянської влади він руйнувався планово і систематично. Особливо варварських руйнувань цвинтар зазнав 25 серпня1971 р. Тоді танками і бульдозерами потрощені його архітектурні деталі. На могилах прокладена автомобільна дорога, що відрізала найпізнішу частину цвинтаря, де поховані ветерани і цивільні особи. Навколо цвинтаря був побудований цегляний мур. Цей факт вандалізму ще раз свідчить про брак пошанування Радянським Союзом міжнародних конвенцій про охорону і відновлення військових могил.
В 1990 р. краківська фірма «Енергополь» з-під будівельних уламків і сміття розчистила могили центральної частини цвинтаря (поля ІV-ХІІ) ітим поклала початок його відтворенню і повної реконструкції. В 1997 р., при узгодженні з владою міста Львова, ропочалися перші реставраційні роботи з впорядкування цвинтаря.**
Христина ХАРЧУК . “Галицька брама”, травень-червень 1999. – № 5-6
- В 1967 році для левів знайшли нове призначення. Правого лева помістили на виїзді з Львова на трасі Львів-Винники. Натомість, лівий лев знайшов своє пристанище навпроти входу до парку Культури на вул. Дзержинського (Вітовського). Згодом один з левів ще довго “блукав” по різних місцях Львова, про що детальніше можна прочитати тут. А у грудні 2015 року левів повернули на свої місця на цвинарі.
** Впродовж 1999–2005 рр., цвинтар з деякими змінами частково відбудували. Урочисте відкриття меморіалу після реконструкції відбулося у 2005 р.
Щодо могил ген. Розвадовського, п. Мончинського та ще деяких промінентів є відомості про таємну ексгумацію та поховання останків десь на старому Личаківському цвинтарі. що трапились ще до розтрощення пам’тників танками чи тракторами. Так що пам’ятники на їхніх могилах є кенотафами. Рівно як і пам’ятники на могилах, що частково перенесені з місця прокладання довколішньої дороги повз терени Ботанічного саду університету.