Розгадувати таємниці старих світлин завжди дуже цікаво і захоплююче. Інколи зміст зображеного може бути загадкою роки і навіть десятиліття. І ось той хвилюючий момент, коли фотографія нарешті “заговорила”.
Липень 1941 р. м. Березне. Березнівчани святкують проголошення Aкту відновлення Української державності в Львові. На цьому історичному фото – священники Микола Бухович (настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці) та Олександр Сагайдаковський (настоятель Миколаївського храму) серед воїнів УПА та міської інтелігенції, – ідеться у дописі на фейсбук-сторінці Березнівського краєзнавчого музею.
Про Миколу Буховича відомо, що вірою і правдою душпастир служив громаді 42 роки, проповідуючи і любов до Бога, і до України, зазначають музейники. Відомо, що він народився в 1873 році в селі Божове на Волині. Закінчивши духовну семінарію, деякий час працював учителем поблизу Луцька. У віці 30 років був призначений священником Різдво-Богородичної церкви в Березному (тоді її називали Сілецькою). Просвітянські гуртки, хати-читальні, бібліотека, самодіяльний народний хор й театр стали основою його життя. Отець Миколай глибоко знав нашу національну історію і з радістю передавав свої знання молодим просвітянам. Саме від Миколи Буховича березнівська молодь дізналася про гімн “Ще не вмерла Україна, і слава, і воля”. Він вперше показав їм жовто-блакитний стяг, наголосивши: “Це наш історичний, Український прапор”. Важливо зауважити, що служба в Сілецькому храмі велась виключно українською мовою…
У 1938 році поляки заарештовують найактивніших членів “Просвіти”, серед їх числа й 71-річний Микола Бухович… В нелюдських умовах в такому вже поважному віці священник пробув 3 місяці в таборі для політв’язнів Береза Картузька, що значно підірвало його здоров’я. В 1939 році піклуваннями прихожан Микола Бухович повернувся до своєї парафії, але переслідування продовжувались й надалі. У період, коли Березне було окуповане німцями, місцевій інтелігенції вдалося здобути дозвіл на відкриття в місті української гімназії, директором було обрано Миколу Буховича. Навчальний процес здійснювався українською мовою на основі довоєнних підручниках та книгах, впроваджувалась ідея незалежної Української держави. Саме тому гітлерівці в 1942 році закрили гімназію, а Миколі Павловичу довелося переховуватися, остерігаючись переслідувань з боку нацистів, можливого арешту чи навіть розстрілу.
В 1944 році священник М. Бухович занедужав та в грудні 1945 року помер, не маючи відпочинку і перед смертю від частих відвідувань “небажаних” гостей (тоді уже НКВД), хоча вони і знали, що залишилось йому жити недовго… Великий патріот України мріяв, що наша Україна таки буде вільною і незалежною. Шкода тільки, що не знав, коли здійсняться його мрії…
Довідково
Микола Бухович — знакова постать для березнівчан. Його іменем названо одну з головних вулиць містечка та гімназію. Педагог, священник, громадський діяч і палкий патріот України. Його, уродженця Волині, життєві дороги привели до Березного. Він полюбив це місто й саме тут поєднав священницьке служіння з освітньою та громадською діяльністю. У міжвоєнні роки очолював у Березному товариство “Просвіта”, а в період німецької окупації Березного був директором місцевої гімназії.
Храм, служінню в якому отець Миколай присвятив чималу частину свого життя, у липні 1941 року зазнав руйнувань під час бойових дій. А в 1957 році його було розібрано на цеглу. За свідченнями місцевих мешканців, ту цеглу “совєти” використали для будівництва будинку піонерів.
