Маленькою Батьківщиною для нас, мешканців західного передмістя Львова, є сучасні місцевості Кам’янки, Рясни Польської та Рясного. Тепер вони мають схожість з багатьма іншими околицями міста, але є одна відмінність від решти – це історичне минуле, про яке далі піде мова.
Історичне минуле
Десь приблизно у 1433 р. виникає Баторівка (тепер – Кам’янка). Самостійним селом вона ніколи не була, а адміністративно належала до Рясної Польської.
Існує дві версії щодо назви виникнення назви «Баторівка». Перша за переказами польських старожилів походить від імені польського короля Стефана Баторі (16 ст.), який колись стояв табором на тих землях; друга – від слова «батяр». З приходом радянської влади Баторівку було перейменовано на Кам’янку.
Баторівка розташована у сітці залізничних колій Клепарівськоі станції, що пов’язано з будівництвом в 1883-1936рр. локальних залізничних ліній Львів – Янів – Яворів.
Після Першої світової війни на теренах Баторівки було тільки 70-80 будинків. В основному вони були розташовані по обидва боки дороги. Бічних сформованих вулиць в цей час не було, тільки де-не-де стояли окремі хатинки.
Лише у 1935р. почались з’являтись будівлі, які і формували бічні вулички. Назв вулиці на той час ще не мали, а будинки були пронумеровані таким чином: Баторівка 5, 31, 35…. Тільки згодом вулицям було присвоєно назви. А сама вулиця в різні часи мала різні назви: Арцибіскупа Більчевського, Дорога Янівська, Вестштрассе (в період німецької окупації) і сучасна – Т. Шевченка.
Освіта
Дошкільна освіта дітей Баторівки в 30-х роках ХХ ст. проходила в дитячому садку «Оселя», де вихователькою була Леся Швак (Головацька). Активно до життя садочка долучився і о. Володимир Максимець. Діяльність «Оселі» ці часи була спрямована на національно-патріотичне виховання: святкування Шевченківських днів, дня Матері, Різдва, Великодня. Уже в радянський період на паралельній вул. Шевченка (тепер Чикаленка) було відкрито новий дошкільний заклад (садочок) в якому проходила підготовка дітей до школи.
1921р. на Баторівці діяла «Польська повшехна однокласна школа» в якій навчалися поляки та українці. Після її закінчення українські діти переходили на навчання до шкіл Українського Педагогічного Товариства «Рідна школа».
Уже в радянські часи на Кам’янці три приміщення були відведені під школи. Одна для учнів молодших класів, а дві інших під старші школи. Останні згодом були закриті, а навчання було переведено в новозбудовану школу N38 (тепер ліцей N38). В 1963р. тут відбувся перший випуск.
Духовне життя
За Польщі українцями на наших землях було побудовано греко-католицьку церкву Різдва Пресвятої Богородиці, де в різні часи правили різні священники. Один з них – о. Володимир Максимець (доктор Богослоськоі академії) – людина, яка гуртувала навколо себе всіх мешканців. Правда довго ця церква не проіснувала. З приходом радянської влади храм було переобладнано на звичайний житловий будинок, згодом на шкільну майстерню, потім пункт народної дружини, а наприкінці 80-х рр. ХХ ст. будівлю було віддано в оренду аптеки. І лише в 1990р. церква перейшла в розпорядження православної громади Кам’янки.
В колишній Баторівці функціонувала не лише церква, а й костел, який у 1938р. був побудований на кошти віруючих-католиків римського обряду. Але через початок Другої світової війни освячення храму так і не відбулося. Зробити це вдалось лише після війни.
Храм діяв до 1946 року, але після виїзду більшості представників польської громади Баторівки до Польщі, костел було закрито, а з часом перетворено на склад хімреактивів. І тільки 1991р. храм було відкрито і віддано в розпорядження греко-католицькій громаді Кам’янки.
Оксана ЗАГРАЙ
Матеріали для допису взято з архівів бібліотеки N31 ЦБС для дорослих м. Львова.
Джерело: Кушнірчук Н. Й., Сіра Ю.М. Слово про Кам’янку (Баторівку) [Текст] / Н. Й. Кушнірчук, Ю. М. Сіра. – Львів: Інститут розвитку міста, 2002. – 32 с.
