Минув 2020 рік – час 160-ї річниці народження Уляни Кравченко (справжнє ім’я та прізвище – Юлія Шнайдер): першої на Західній Україні поетки, прозаїкині, публіцистки, педагогині, перекладачки, активістки українського жіночого руху. Вона народилася у містечку Миколаїв на Львівщині, де тепер знаходиться народний літературно-мистецький музей імені Уляни Кравченко і Миколи Устияновича.
Миколаївчани пишаються музеєм і вважають його своєрідною візитівкою міста. А за словами самої Кравченко, воно було «засипаним золотими пісками». У закладі я поспілкувалася з Марією Ганич, яка 14 років працює його директоркою.
Уляна Кравченко
Музей був створений 1991 року на вулиці Миколи Устияновича (відомого українського письменника, громадського діяча, греко-католицького священника, який теж народився у Миколаєві; до речі, наступного року минатиме 110 річниця його народження).
Марія Ганич дуже пишається музеєм, у якому зібрані понад 600 оригінальних експонатів. В одній із кімнат можна побачити особисті речі Уляни Кравченко: плаття, в якому поетка складала державний іспит, вишитий обрус (скатертину), чорнильницю. На столі бачимо першу збірку поезій «PRIMA VERA» (1885 рік), також – видання «Проліски», «Хризантеми», журнал «Зоря», родинний фотоальбом. До слова, про автобіографічну повість «Хризантеми»: авторка описує Миколаїв та його монастир, церкви, навіть згадує про підземний хід від дірявого каменя на Лисій горі до Роздільського ставу; з любов’ю увіковічнює жителів міста та їхні ремесла. Марія Ганич показала також перевидання книги, яке зробило київське видавництво «Либідь» до ювілею Уляни Кравченко. Упорядкувала та написала передмову Віра Агеєва, а першодруком є видання 1961 року в Чикаго.
Наступна книжкова новинка-присвята письменниці до 160-річчя від дня її народження – монографія викладача кафедри філології Коломийського навчально-наукового інституту Галини Волощук «Художнє мислення Уляни Кравченко», яка теж поповнює книжковий фонд музею. Цей твір вважають найґрунтовнішою працею про письменницю.
А ще – свіжовиданий силами Миколаївської міської ради та музею буклет «Я ваша! Сеї ж я землі дитина», в якому подано основні події з життя Уляни Кравченко, перелік її творів та архівні світлини.
Марія Ганич показала також нові стенди, які поповнилися особистими речами ювілярки, переданими сусідами з Перемишля. Це – п’ять вишитих сорочок, вишивана запаска, іменний рушник з ініціалами «У.К.» та інші цінні речі.
Уляні Кравченко випала складна доля. Ми знаємо про її дружбу з Іваном Франком. Для неї це були непрості стосунки – в листах виринають прояви захоплення, глибоких почуттів, на які вона так і не отримала взаємності. Дізнавшись про одруження Франка з Ольгою Хоружинською, Уляна нотує в особистому щоденнику: «Душе, ти вірила, сумнівалася, боролася, в кінці в темному пересвідченні безсилля – заціпеніла…».
Письменниця добре володіла польською, німецькою, французькою мовами, а також самостійно вивчила грецьку та латину; непогано знала й англійську. Окрім оригінальної поезії, з-під її пера вийшли оповідання, нариси, мемуари, у яких – демократизм, патріотизм, гуманізм, милосердя, але й революційні настрої: «Встає нас много…много:// встає народ// на боротьбу святу, – на чин!// і без зневіри, без розпуки,// не дбаючи про тіла й Духа муки,// стає народ до боротьби:// за право та за достойність свого «Я»!». Твори Уляни Кравченко вивчають у школах, багато з них покладено на музику.
Марія Ганич у музеї імені Уляни Кравченко
Вийшовши заміж за вчителя-поляка, вона народила двох дочок та сина. Побут забирав найбільше часу, та й чоловік ніколи не був однодумцем, а, навпаки, завжди дорікав за творчість. Уляна почала писати потайки. Тому, читаючи її слова, розуміємо суть написаного: «Чи ж мої думки не сміють вилетіти поза поріг хати, поза межі, коли мій розум рівний розумові братів. Не хочу залишатися тільки в царстві мрій і чуття – хочу розвитку духа, хочу знання, щоб стати свідомою і вповні самостійною людиною. Незважаючи ні на що, не дозволю, щоб хвилі часу мене несли. Піду вперед, випереджу час…». Це були думки прогресивної жінки, яка перемагає час. Попри все, разом із Наталею Кобринською, Анною Павлик, Софією Окуневською та іншими вона створює першу українську феміністичну організацію, видає жіночий альманах «Перший вінок». У 1920-х роках стає активною діячкою «Союзу українок», об’єднавши 45 тисяч жінок Галичини. Саме Уляна написала слова для гімну організації.
Письменниця 40 років пропрацювала вчителькою і написала дуже багато творів для дітей – «Проліски», «В дорогу», «Лебедина пісня», «Шелести нам, барвіночку» та інші.
У Миколаєві нещодавно відкрили та посвятили меморіальну дошку з написом: «У цьому будинку в 1970-1875 роках жила письменниця Уляна Кравченко (Юлія Шнайдер), перша україномовна жінка-поетеса Галичини». Пам’ятний знак прикрасив будівлю казначейства у центрі міста, збудованого у середині XIX століття за кошти польського графа Станіслава Скарбека (відомого українцям передусім завдяки будівлі Національного театру імені Марії Заньковецької у Львові). Захід, який відбувся за підтримки міської ради, приурочили ще й до 450-річчя Миколаєва. Театр «Хліб» під керівництвом Наталі Мухи показав один день із життя поетки. У зв’язку з карантинними обмеженнями всі події відбулися на вулиці.
Останні роки свого життя Уляна Кравченко провела у Польщі, в Перемишлі, де й померла у віці 87 років. Її могила знаходиться на місцевому цвинтарі. Принагідно підкреслю – оновлена могила: після довгого ремонту її освятили 2016 року. Місцеве відділення Об’єднання українців у Польщі та інші поціновувачі творчості Уляни Кравченко не дають зарости стежці до неї.
Мирослава ОЛІЙНИК
Джерел: Наше слово
