Вже вчетверте у Львові відбувся фестиваль за назвою «Кіт Гаватовича». З 6 по 8 вересня львів’яни та гості міста змогли побачити різноманітні вистави, послухати лекції та відвідати тренінги. Фестиваль проходив в двох локаціях: в парку культури ім. Б. Хмельницького відбувалися лекції, майстер класи та пластична вистава «Прощавай зброя» і виступ колективу «BAO PEOPLE IMPROV», а в Lem Station – вечірня програма, яка складалася з вистав.
Ідея створення фестивалю належить Єві Якубовській. Його співзасновниця та співорганізатор згадує: «Ми почали думати і планували створити власний фестиваль. Знаємо, що фестивалів у Львові дуже багато. І чимось здивувати сьогоднішнього глядача дуже складно. В нашому плані було створення фестивалю, який би був максимально близький до глядача. Нам бракувало історичної перспективи, тому необхідно було знайти «ґрунт» для створення нашої ідеї, сенс якої був у відкритому просторі, тобто, простір, що завжди буде відкритий для діялогу з глядачем, де завжди можна буде заглянути, в так зване, «закулісся» театру, зустрітися з зірковими людьми, послухати лекції та відвідати майстер класи. Наша команда зрозуміла, що об’єднавши ім’я львів’янина Якуба Гаватовича (1598-1679), українського письменника, педагога, культурно-освітнього діяча та назву його інтермедії «Продав кота у мішку» – це те, що потрібно. Адже наше завдання і полягає в тому, щоб не робити поспішних висновків, не «купувати» кота в мішку, а самому дивитися, оцінювати» [1].
Після офіційного відкриття Фестивалю, яке відбулося в Lem Station (колишнє трамвайне депо), глядачі могли ознайомитися з перформативним читанням від Львівського академічного драматичного театру ім. Лесі Українки «Монстри руйнують висотку» швейцарського драматурга та прозаїка Лукаса Холлігера. Переклад цього твору здійснила відома львівська письменниця Наталя Сняданко. Постановником перформативного читання виступив головний режисер театру Лесі – Дмитро Захоженко, а сценічне оформлення здійснив сценограф театру – Олексій Хорошко. Вистава про розшарування суспільства, про нерозуміння один одним різних категорій населення, про снобізм, жлобство, глухоту. Як зазначив сам автор п’єси в інтерв’ю письменниці Ганні Матвєєвій «… всередині одного суспільства і однієї мови можуть існувати абсолютно різні мовні регістри. Культурні та ідеологічні <…>. Доводиться з жалем визнати, що «Монстри», які написані в 2010-му, з кожним роком стають все більш актуальними» [2].
На завершення першого дня виступив київський гурт «OY Sound System». «OY Sound System – етно-електронний проект братів Галаневич (Марко Галаневич, Тарас Галаневич), Вікторії Родько і Євгена Слов’янова. Колектив було створено понад чотири роки тому, проте через високу зайнятість Марка Галаневича в його основному проекті DakhaBrakha, музикантам рідко вдається збиратися для репетицій та створення нового матеріалу. Та не зважаючи на це, цього року «OY Sound System» виступали з концертами у Львові та Києві.
«Сніданок з Яніною Соколовою» – з такою назвою розпочався другий день фестивалю. На літній сцені Парку культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького відома телеведуча, журналістка, актриса театру і кіно разом з Євою Якубовською обговорили проблему телебачення та його вплив на людей. Особливо це стосується політичних програм. Яніна Соколова акцентувала: «Все лунає з телебачення. Телебачення це спосіб впливання на думки українців. І тому я закликаю фільтрувати, те, що вам говорять».
Учасникам цієї зустрічі цікаво було дізнатися про новий проект, який недавно було представлено у Києві. Яніна Соколова «привідкрила завісу» і розповіла, що сама подолала хворобу на рак, і в рамках цього великого мультимедійного проєкту хоче допомогти онкохворим усвідомити цінність свого життя і почати боротися. Про це вона написала книгу «Я, Ніна», за якою заплановано зняти фільм, у якому крім неї візьмуть участь актриса Валерія Ходос та Валерій Харчишин, соліст «Другої ріки».
Для львів’ян та гостей міста було підготовлено онлайн-бесіду «Треба поперформити: телеміст-лекція про сучасний театр» оратором якої виступив Максим Максимчук із міста Гамбург. Лектор провів паралелі між класичним та сучасним театром і зосередився на функціях останнього.
Це дало змогу аудиторії відслідкувати градацію театрального мистецтва та виділити відмінності театрального продукту в різні часи: до великої театральної реформи та після. Сучасний театр – це театр почуттів власних переживань та емоцій, бо перш за все, ставить собі за мету не передати думки та погляди драматурга, а радше навпаки, він зашифровує знаки. Це заставляє глядача глибше мислити, що і призводить до такого явища, як перформативний переворот. Знайомить із цим терміном акторка Світлана Лисовська, яка співпрацює із лектором. Протягом усієї лекції вона працює із власним тілом, як об’єктом мистецтва. Спочатку повільно доторкаючись, актриса ніби проходить етапи знайомства: огляд, функції – згинання, розгинання пальців, рук, вона плавно переходить до захоплення та цілунків і так по коло. Переривається тільки на ще один перформанс «монолог Жанни Д’арк», де паралельно із читанням тексту ллє воду (із пляшки) собі на голову. Тож завдяки мосту глядачі мали змогу переходити із гамбурзького інформативного блоку до львівських наочних прикладів, які закріплювали та підтверджували дану інформацію.
Суцільна імпровізація від «BAO PEOPLE IMPROV» та всіх бажаючих. Це тип театру де вистави створюються без попередніх домовленостей та ніколи не повторюються. Цікаві історії створені на локаціях, із неоднотипними героями у різних обставинах в які їх ставили глядачі. В ігровій формі, яка складалася із 8-9 сценок різного сюжету, 6 акторів дивували публіку різними варіаціями та комедійними сюжетами. В які кути їх тільки не загонили глядачі: актори рифмували, віджимались, читали реп, перевтілювались у Олега Винника, існували у сірниковій коробці та гольфовому полі. Все ж дотримались правил і перемогли. У нагороду отримали – схвальні вигуки, здоровий сміх глядачів та вдячні оплески.
Від сміху до сліз, від спокою до тривоги. Пластична вистава «Прощавай, зброє!» від народного театру «Театроманія» (Маріуполь) режисерів Ольги Самойлової та Антона Тельбізова ніби повертає нас до реальності. Головний атрибут постановки – зброя, яка передається з покоління в покоління. У акторів це звичайні дерев’яні палиці, але у виставі вони несуть цілий арсенал: стріли, шаблі, автомати та навіть ядерні бомби. І вічне протистояння добра і зла, що підкреслюється чорно-білими костюмами та загальними контрастами. На сцені ніби фрагментарний переказ української історії від первісних людей до сьогодення: «У нашій виставі мало тексту, в основному це пластичні етюди, багато сценічного бою. Невеликими замальовками з життя ми показуємо еволюцію зброї, розкриваємо тему насильства. Так ми хочемо показати шкоду зброї і значимість миру»[3], – розповіла учасниця народного театру «Театроманія» Марія Кутнякова. Зрада, ненависть, битва, війна та біль від спогадів усіх присутніх, що змушує акторів кинути зброю. І перед глядачем – білий янгол, як чиста сторінка щасливого майбутнього.
Вистава «Пил шарами» Інародного театру абсурду «Воробушек» з міста Харків, яка відбувалася у Lem Station. Як зазначено у описі: вистава-альманах складається з декількох авторських п’єс. Кожен з учасників театру написав, поставив і зрежисував свій повноцінний міні-спектакль. У залі напівтемрява. Єдиним джерелом світла є велетенські зорі над глядачами, а провідником у цій іншопланетній системі був сам голос космосу, який сповіщав філософські твердження і одразу ж саркастично спростовував. Життєві персонажі, неординарні кульмінації приправленні абсурдною розв’язкою. Кожна історія має однаковий початок: два персонажі, вигадуючи собі образи перед глядачами, підводять до основних етюдних історій: «Багаті теж бідні», де сцена пограбування директора казино пулями без пістолета. «Самогубство чашки кави і її господаря» та на закінчення «призначення», де в таємній спільноті зустрічаються люди з дивними життєвими історіями. Все це закінчується голосом космосу, появою ведучих і далі по колу: нова історія, театр, сміх, і тонка абсурдна межа між грою і реальністю.
Але ми не затримуємося, адже далі зустріч із зірковим гостем, який після 3-х років довгих перемовин, нарешті приїхав до Львова. Один із кращих акторів театру з Японії, представник школи театру Буто одним із провідних виконавців японського танцю Буто. Багаторазовий володар різноманітних нагород за здобутки у жанрі перформансу – Такетеру Кудо. Його основний інструмент – тіло, що передає ідею. Сам початок перформансу нагадував більше своєрідний танець ляльки-мотанки, яка демонструє свої м’язи обличчя та поступово знімає сценічний костюм. Після чого ніби добровільно ставить своє тіло під мікроскопне глядацьке скло. Поступово його рухи набувають ваги у прямому сенсі, адже від кожного удару залом розливається гуркіт. Зрештою він зриває паперову бомбу – основну декорацію і вибігає у зал посипаючи всіх солодкими льодяниками, тим самим прогнозуючи щасливий кінець, який буде у кожного, хто пройде смугу перешкод.
На закінчення суботнього дня для всіх охочих чекала спеціальна добірка фільмів кінофестивалю WIZ-ART, який відбувається у Львові щороку в серпні.
Літня сцена Парку культури стала майданчиком і у третій день фестивалю для ранкової програми за назвою «Сніданок з Ярославом Федорчуком». Відомий український актор театру і кіно, провідний актор Львівського академічного театру імені Леся Курбаса, засновник акторської студії «22», учасник музичного гурту «Миклухо Маклай». Цю зустріч модерувала критикиня Ольга Довгань-Левицька. Ярослав Федорчук розповів про свій творчий шлях, про особливості професії актора, про завдання і цілі які ставить актор, щоб донести меседж публіці: «Актор завжди граючи на сцені довіряє глядачу. І головна ціль актора зіграти так, щоб не втрати довіри театральної чи кіно аудиторії. Бо для кожного актора в певній мірі важлива оцінка глядача».
Опісля бесіди з актором Ярославом Федорчуком, відбулась зустріч зі світовою зіркою Такетеру Кудо. У розмові з Такетеру Кудо, модератом якої також була О. Довгань-Левицька, присутні мали можливість дізнатися про традиції його країни, про плідну і нелегку працю у мистецтві та більш детальніше про перформанс «Цукерковий вибух», показ якого був у минулий день. Він розповів, що його перфоманси побудовані на пластиці тіла, але вони мають закладений сюжет. І хоч він не говорить у своїх виставах, але він тримає текст у своїй голові: «Мистецтво буто, як правило, відкидає все, що стосується техніки. Це залежить від того, що ми хочемо сказати світові через тіло. Тіло танцівника Буто, як порожня посудина, – воно повинне вміщувати будь-який матеріал на землі, який виникає завдяки зображенню зроблених рухів», – каже Такетеру Кудо. Перформанс «Цукерковий вибух» актор втілював раніше під іншою назвою. На той час він ще не був настільки досконало пропрацьований. І щоб довести його до довершеності Кудо працював над ним 20 років. Він поділився, що на сцені втілював образ пташки, яка страждала від всіх трагедій так само, як і люди, чи то в Україні, чи в Японії або інших країнах. Якщо у нас був вибух реактора ЧАЕС (Чорнобильської атомної електростанції), то в Японії була скинута атомна бомба на Хіросіму та Нагасакі. І це той біль, який об’єднує наші спільні переживання, які передав у пластиці на сцені актор Такетеру Кудо у своєму перфомансі.
Виставу-вірус «Галю, це – нація» запропонував глядачам родинний театр «Нянькіни» з міста Суми. П’єсу написав директор театру Володимир Нянькін, режисер вистави – художня керівниця театру Тетяна Нянькіна. У виставі піднімається проблема корупції, проблема зради та моральності заради грошей. Гроші і є тим глобальним вірусом, що губить людство. Недарма підзаголовок вистави – «Що ви готові віддати за щастя?». За словами самого Володимира Нянькіна: «це дуже сучасний і гострий матеріал. У п’єсі багато болю, багато важливих питань, які задає собі думаючий глядач, прийшовши додому. Ми не даємо на них відповіді, а лише пропонуємо кілька точок зору» [4].
Вистава «Різня» Київського національного академічного молодого театру остання «зупинка» фестивалю. Режисер Влада Білозоренко звернулася до п’єси відомого французького драматурга Ясміни Рези за назвою «Бог війни» та вирішила її в жанрі ексцентричної комедії. Але після вистави виникає відчуття безвиході. У цьому сенсі, важливу роль зіграла сценографія художника-постановника Володимира Карашевського. В замкненому просторі чорного кабінету з якого немає виходу, дві пари батьків не хочуть та й не можуть піти на компроміс заради вирішення проблеми. Проблема жорстокості, егоїзму, неспроможність почути іншого поглинає кожного з них. І вони навіть не зауважили, що вже давно опинилися в світі великого смітника – внутрішній світ кожного з них. Не можна оминути червоні троянди. На тлі чорного – це краплина любові, що можливо проросте у їхніх дітей, сварка яких стала причиною війни старшого покоління.
Три дні фестивалю були насиченими. Фестиваль – це завжди можливість показати свої досягнення, презентувати свої ідеї, а також познайомитися з ідеями інших і, звичайно ж, отримати професійну оцінку виконаної роботи. Для глядачів – це прекрасний шанс дізнатися щось нове, познайомитися з цікавими людьми. Фестиваль «Кіт Гаватовича» молодий – йому лише 4 роки. Побажаємо йому щасливого довголіття.
Денис ГУГНИН та Тетяна ГУБРІЙ
Фото Михайло КУЛИК
Використанні джерела:
- Прес конференція ІV Театральнього фестивалю «Кіт Ґаватовича» [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=bycEED3vf4c&feature=youtu.be&fbclid=IwAR0hMDORwD0wD4YgF-qpfLCmeolicv5upurrU9kii5Mp0_9plXVRrRVSLUQ
- Лукас Холлигер: «У нас господствуют Горький и Чехов» [Электронный ресурс] – Режим доступа: https://godliteratury.ru/public-post/lukas-kholliger-u-nas-gospodstvuyut-go
- Маріупольський народний театр виступить на львівському фестивалі «Кіт Ґаватовича» [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://mariupolrada.gov.ua/news/mariupolskij-narodnij-teatr-vistupit-na-lvivskomu-festivali-«kit-ґavatovicha»
- Премьера в Сумах. Спектакль-вирус покажут в конце декабря [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://rama.com.ua/premera-sumah-spektakl-virus-pokazhut-kontse-dekabrya-foto/#ad-image-3
