Купи мармелад – підтримай українську культуру! Такі чи подібні слова піарник Василя Симиренка міг би використати для інформаційної кампанії магната з Наддніпрянщини. Ми звикли говорити про діячів, які втілюють ідеї, перебуваючи на сцені. Водночас, мало уваги звертаємо на тих, які сидять на виставі в першому ряду, а може є її замовниками та спонсорами.
Газета «Рада», часопис «Літературно-науковий вісник», видання «Кобзаря», Гомер українською чи НТШ у Львові. Ці та багато інших явищ з життя українських земель у кінці ХІХ – на початку ХХ століття можуть вивести нас на одне ім’я – це Василь Симиренко.
Хто такий Василь Симиренко?
Василь Симиренко народився весною 1835 року, у березні. Може тому йому судилося стояти біля витоків, самої весни, розквіту багатьох важливих культурних процесів в нашій історії. Він інженер, технолог та промисловець, але цікавився культурою. Любив театр, підтримував книгодрукування, був знаним меценатом, входив до “Київського товариства старожитностей”. Після навчання у Франції повернувся додому. Мав фінансові проблеми, але зумів їх вирішити. Відтак відновив покинутий завод, який купив напередодні і займався цукроварінням. Він був винахідником та модернізатором виробництва, зареєстрував декілька патентів, став монополістом.
У Сидорівці, що на Черкащині, Василь Симиренко відкрив школи з українською мовою викладання, також заснував театр, на сцені якого виступали Старицький та Заньковецька. Він був членом “Громади”, підтримував українські газети та часописи. Між іншим, навіть фінансував закордонні видання, які мали інформувати іноземців про Україну – цього нам і сьогодні бракує. Важко спрогнозувати долі Тараса Шевченка і його “Кобзаря”, Павла Чубинського, Михайла Драгоманова і ін., якби Василь Симиренко був байдужим до української культури.
У Львові квітка розцвіла, Дніпра вода її живила
Василь Симиренко підтримав активіста з Одеси, Петра Ніщинського, який працював над перекладом “Іліади” та “Одіссеї” Гомера українською. Наприкінці ХІХ століття дещо з цих напрацювань побачило світ у Львові, в видавництві Наукового Товариства імені Шевченка. Між іншим, згадана інституція в той час переживала справжній розквіт. НТШ очолював історик Михайло Грушевський. Організація діяла за зразком європейських Академій наук і сама добивалась такого статусу. Вони мали друкарню, бібліотеку, музей, різні допоміжні приміщення. НТШ заявляло про себе у світовій науці та ставало потужним науковим центром. Оскільки установа вже стала явищем в історії України і потребувала виходу на наступний етап, Михайло Сергійович дбав про розширення НТШ. Він заговорив про потребу мати власний дім.
На заклик відгукнувся Василь Симиренко. У 1912 році він подарував на цю потребу 100 тисяч рублів золотом. Керівництво НТШ одразу спробувало придбати будинок на тогочасній вулиці Чарнецького, 24 – це сучасна вулиця Винниченка, 24. Попри значні кошти, власники будівлі не надто хотіли продавати її українській установі. Лише тривалі перемовини та заступництво Міністерства культури і освіти призвели до позитивного результату. До цієї будівлі перенесли бібліотеку НТШ. У міжвоєнний період, після певних ремонтних робіт, в цій будівлі знаходився і музей НТШ. Спочатку бібліотека та музей були у внутрішньому користуванні, але пізніше їх зробили доступними і для громадськості.
“Хорс засіяв”
Меценат Василь Симиренко неодноразово підкреслював важливість праці для України і на її благо. Казав, що він вміє заробляти гроші і цим повинен займатися. Ті, хто тямлять у живописі, літературі чи науці, повинні займатися цими справами. Він, у міру можливості, їм у цьому допомагатиме.
При цьому, Василь Симиренко, як і його брат Платон, який дотичний до появи першого “Кобзаря”, не надто хотів афішувати свою меценатську діяльність та причетність до фінансування цих проектів. Усі причетні до видатних культурних зрушень того часу про це знали і тому робилося все тихо. Так, що його ім’я завжди залишалося “в тумані”. Видавав його хіба коротенький вислів: “Хорс засіяв”. Василя Симиренка у втаємничених колах знали як “Великий Хорс”. Відтак було зрозуміло, що гроші на просування цієї ідеї чи справи дав саме він.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Білоцерківська Г. Василь Симиренко – меценат українського книговидання // Всеукраїнська асоціація музеїв, 2011 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://vuam.org.uа
- Грицак Я. Подолати минуле: глобальна історія України. – Київ: Портал, 2021. – С. 184.
- Роде М. Наукове товариства імені Шевченка // Інтерактивний Львів [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://lia.lvivcenter.org/uk/organizations/naukove-tovarystvo-shevchenka/
