Гвардія сервісу, або кельнери та пікколо старого Львова

У золоту добу львівських кав’ярень (1900–1914 рр.) професія офіціанта (кельнера) була поважною та довічною. Це не була підробіток для студентів — це була кар’єра, що вимагала ідеальної виправки та специфічного «робочого» гардероба [1, 3].  Разом з нашим партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова розкажемо як це було.

Кельнер: Джентльмен у фраку

Головний кельнер престижного закладу, як-от кав’ярня готелю «Жорж» (пл. Міцкевича, 1), мав виглядати не гірше за своїх гостей, але з чіткими відмінностями.

• Фрак або смокінг: Кельнери завжди носили чорний фрак. Проте, на відміну від гостей, під фраком у них завжди був білий жилет (гості ввечері могли носити чорний).

• Краватка-метелик: Обов’язково біла. Чорний метелик у ті часи був ознакою лише метрдотеля або власника закладу [2, 7].

• Рукавички та взуття: Кельнер мав носити білі рукавички (щоб не торкатися пальцями тарілок) та безшумні туфлі на м’якій підошві, щоб не відволікати гостей від розмов [5].

Цікавий факт: професійний кельнер того часу міг тримати в пам’яті до 20 замовлень одночасно, не записуючи їх, і точно знав, яку газету полюбляє читати кожен постійний гість [1].

Пікколо: Маленькі помічники великого сервісу

Найколоритнішою фігурою був пікколо — хлопчик-помічник (зазвичай підліток 12–14 років), який тільки починав свій шлях у професії.

• Уніформа: Пікколо носили спеціальні куртки-спенсери з двома рядами блискучих ґудзиків та маленькі круглі кашкети без козирка (таблетки), на яких часто була вишита назва закладу, наприклад, “Grand Hotel” (пр. Свободи, 13) [4, 8].

• Обов’язки: Саме пікколо розносили свіжу пресу на дерев’яних тримачах, подавали склянку води до кави та чистили попільнички.

Цікавий факт: за етикетом, пікколо не мав права розмовляти з гостем, якщо той сам до нього не звертався. Його завданням було бути «невидимим, але всюдисущим» [6].

Мода на «марку» закладу

Кожна кав’ярня намагалася додати свої деталі. У богемному «Атласі» (пл. Ринок, 45) офіціанти могли дозволити собі трохи більше фамільярності, а їхні фартухи (якщо це був денний сервіс) були кришталево білими з вишитими ініціалами власника — Едварда Терлецького [10].

Аристарх БАНДРУК

Список використаних джерел:

1. Лильо І. Гастрономічна мандрівка Львовом. — Львів: Центр Європи, 2016. — С. 45-48.

2. Козицький А. (ред.) Енциклопедія Львова. Том 2. — Львів: Літопис, 2008. — С. 340 (Стаття “Кельнери”).

3. Котлобулатова І. Львів на фотографії. 1860-2006. — Львів, 2006. — С. 152 (Світлини персоналу готелів).

4. Центр міської історії. Проект “Інтерактивний Львів”. “Професії старого міста” [lvivcenter.org].

5. Gazeta Lwowska. — № 12 від 15 січня 1905 р. — С. 4 (Оголошення про найм персоналу та вимоги до вигляду).

6. Kurjer Lwowski. — № 290 від 18 жовтня 1910 р. — С. 3 (Фейлетон про львівських пікколо).

7. Мудрий М. Львів: місто, суспільство, культура. — Львів: ЛНУ, 1999. — С. 192.

8. Харчук Х. Готельне господарство Львова австрійського періоду. — С. 104.

9. Яворський Ф. Про сірий Львів. (Переклад з пол.) — Львів, 2012. — С. 78-82 (Спогади про обслуговування).

10. Стаття: “Кнайпи старого Львова” // Сайт «Фотографії старого Львова» [photo-lviv.in.ua].