Ми далі продовжуємо цикл розповідей про етнічні особливості народного одягу і сьогодні пропонуємо вашій увазі чоловіче гуцульське народне вбрання Косівського р-ну кінця початку ХХ ст. з колекції Національного музею у Львові ім. А.Шептицького. Цей та інші народні костюми представлені в Експозиції НМЛ “Українське мистецтво ХХ ст” (вул. Драгоманова, 42) на виставці Народне вбрання Західних регіонів України кінця ХІХ-першої половини ХХ ст зі збірки НМЛ”. Попередні наші відео розповіді була про гуцульське народне жіноче вбрання та яворівське народне жіноче вбрання.
Гуцульський чоловічий стрій першої третини ХХ ст. вирізнявся таким же багатим оздобленням різних складових одягу як і жіноче вбрання. Не поступався у декоруванні вишивкою, вовняними прикрасами та аплікаціями зі шкіри. Чоловіки гуцули багато доповнювали своє вбрання різноманітними аксесуарами, які гармонійно творили цілісний образ.
Гуцульське чоловіче вбрання складалось з сорочки, переважно, тунікоподібного крою з домотканого полотна. Горловину завершував невисокий комір-стійка. Рукав внизу призбирували та завершували вузеньким манжетом. Наша сорочка декорована вишивкою на стійці, пазусі, рукавах, манжетах та по низу сорочки. Вишивка виконана вовняними нитками “низинкою”, орнаментика геометричного характеру. Сорочку носили на випуск, поверх штанів.
Поверх сорочки гуцули підперезувались широким поясом — чересом. Більш давніші череси були широкі, защіпались на декілька пряжок, а пояси 1920-30-х рр. — вужчі, з металевими оздобами та широкою пряжкою. Наш пояс датований на пряжці 1929 роком. Автор — Ілько Кіщук з с. Річки, Косівського району. Підперезавшись, гуцул витягав сорочку з-під пояса трохи наверх. Таким чином вона виглядала спереду коротше, а ззаду довше.
Як поясне вбрання гуцули носили штани з доморобного сукна чорного або червоного кольорів, рідше білого кольору, які називались “ґачі” або “крашениці”. Влітку одягали полотняні штани — “портяниці”.
Чоловіки любили себе прикрашати — одягали великі нагрудні мосяжні хрести. Такі хрести призначались тільки для чоловіків, носились на саморобному мосяжному ретязі та одягали до святкового вбрання. Чоловіки одягали також на пальці персні, які в основному мали округлу та квадратну форму.
На ноги гуцули взували шкіряні постоли й капчурі або онучі з доморобного сукна, які у верхній та передній частині прикрашали яскравою вишивкою. Спочатку ногу обгортали полотняною онучею, а зверху — вовняною, чорного або вишневого кольорів. Кріпились такі онучі до ноги за допомогою вовняних шнурів -“волоків”.
Як один із варіантів верхнього одягу у гуцулів, як у жінок, так і у чоловіків, був поширений сердак. Сердаки шили із доморобного сукна. Окрім чорних сердаків гуцули носили їх і з червоного, сірого та білого сукна. Це прямоспинного крою верхнє вбрання, у бокові шви якого вставляли клини, що доходили вгорі аж до пройми рукава. Сердаки прикрашали яскравою вишивкою на передніх полах, вздовж бокових швів, на комірі та на спинці. Усі бокові шви сердака вкриті вишивкою з кольорової вовни. Для прикрас спереду, на грудях, додають великі китиці з кольорової вовни, які називають “дармовисами”.
Одним з найяскравіших чоловічих головних уборів є капелюх “крисаня”. Це повстяний (фетровий) капелюх чорного кольору, оздоблений кольоровими вовняними шнурами – “черв’ячками”, а в молодих хлопців — пір’ям півня або пави, штучними квітами, прикрасами з дрібних кораликів — “трясункою” або вовняними китицями.
Необхідними елементами святкового вбрання були порохівниця (порошниця) та сумка-табівка (тобівка). В шкіряній торбі “табівці”, яку носили через плече, чоловіки тримали люльку, тютюн та ін. Табівку декорували ґудзиками, бовтицями, бобриками, капслями. На іншому боці носили порохівницю. Порохівницю-ріжок виготовляли з оленячого рогу, використовуюючи найширшу, розгалужену його частину. Порохівниці також багато оздоблювали різноманітними техніками та обгортали мосяжною бляхою.
Молоді чоловіки носили топірець, а старші — палицю. Топірець слугував одночасно і інструментом, і зброєю, і палицею. На початку ХХ ст. навершя до топірців декорували гравіруванням, інкрустацією бісером, рогом та кольоровими пастами, а топорище обгортали бляхою або плетінкою, інкрустували бісером.
Гуцули як чоловіки, так і жінки курили люльку. Чоловічі люльки були значно більші за розміром ніж жіночі та багатше оздоблені. Люлька складалась з чашечки та цибуха. Для очищення люльки використовували мосяжну “протичку”.
Чоловічий гуцульський стрій виглядає ефектно та вирізняється оригінальністю народної ноші з-поміж інших етнографічних регіонів.
Любава СОБУЦЬКА
завідувач відділу народного мистецтва НМЛ ім. Андрея Шептицького
