«Коли впаде на вашу адресу дуже у нас популярний епітет, – «ти маєш таку пику, що з тебе вже й карикатури не треба робити», – то будьте бодай вдоволені, що ваш противник ні крихітки не розуміється на карикатурі», – розмірковував відомий львівський карикатурист і публіцист Едвард Козак. Львів’яни завжди мали чудове почуття гумору і володіли винятковою здатністю іронічно-критичного сприйняття дійсності, що було безсумнівним плюсом в непростих реаліях першої третини ХХ ст. Це було вміння оцінити людей і події з позиції здорового глузду, підкреслити найхарактерніші риси особи, гротесково відтворити ту чи іншу подію або ситуацію громадсько-культурного життя міжвоєнного Львова. Під приціл сатириків та під перо карикатуристів потрапляли українські політики, громадські діячі, літератори і митці. Вашій увазі пропонуємо дотепи, карикатури і шаржі на десять львівських науковців, митців і журналістів.
1. Микола Голубець
Микола Голубець видавав уже кілька разів різні часописи та журнали, які не мали щастя. Хоч були невинні, а проте були засуджені на смерть. Коли Голубець узявся за таке останнє своє видавництво, один із приятелів, зустрівши його на вулиці, питається?
–А звідки ж маєш гроші, щоб видавати ґазету?
– Ти дурний, – відповідає Голубець, – якби я мав гроші – то я видавав би – гроші, а не ґазету.
Микола Голубець (1891–1942) – мистецтвознавець, мистецький критик, історик, публіцист, редактор. Один із найяскравіших дослідників і популяризаторів українського мистецтва в Галичині. Невиправний оптиміст і невтомний ентузіаст видавничої справи – був видавцем та редактором 14 часописів літературно-мистецького спрямування, часто перебуваючи при цьому на межі повного матеріального зубожіння.
2. Дмитро Донцов
У дантиста Я. Насса можна стрінути двох «приятелів» д-ра М. Рудницького і д-ра Д. Донцова.
Д-р Рудницький: Ха-ха-ха! Вже вам, бачу зуб мудрости надпсувався!..
Д-р Донцов: Ха-ха-ха! Ви думаєте, що штучний зуб мудрости вам щось поможе?…
Дмитро Донцов (1883 – 1973) – літературний критик, публіцист, політичний мислитель та ідеолог українського націоналізму. Людина безкомпромісна, твердого характеру, невтомної енергії, гострого слівця – був чи не найбільш контроверсійною постаттю міжвоєнного Львова й улюбленцем тогочасних сатириків і карикатуристів, зокрема у контексті його полеміки з літературознавцем ліберального спрямування Михайлом Рудницьким.
3. Павло Ковжун
…Невдовзі після народин одного сина, має він другого. Один із приятелів, бачачи його матеріальну скруту, вскипів:
Чи Ви збожеволіли? Знову син!.. Чи Ви не маєте застанови?..
А Ковжун преспокійно:
– Бо то, бачите, вийшло таке: я спочатку забув, а потім загаяв.
І з тим, що робить на замовлення, трапляється те саме, що з тим, що робить для приємности: то забув, то загаяв. Як 100-відсотковий мистець.
Павло Ковжун (1896–1939) – графік, маляр-модерніст, мистецький критик, редактор і публіцист. Був учнем і послідовником видатного художника Григорія Нарбута і одним з найактивніших організаторів мистецького життя Львова міжвоєнного двадцятиліття. Мав спокійну вдачу, був надзвичайно вирозумілою і скромною людиною, водночас життєрадісним і енергійним.
4. Едвард Козак
Карикатурист Едвард Козак, редактор гумористичного журналу, сидить у каварні похнюплений. Підходить один із приятелів і питається:
– Ов, а ти чого такий сумний?
Бо я нині не працюю.
Едвард Козак (1902–1992) – неймовірно талановитий львівський карикатурист, гуморист, художник і публіцист, який найчастіше підписувався псевдонімом Еко. Його називали «найсильнішим сатиричним пером», якому було підвладне все розмаїття жанрів сатири і гумору, бо його влучні підписи під шаржами, карикатурами ставали анекдотами.
5. Олександр Колесса
У Празі робили кілька літ тому ювілей проф. Ол. Колессі. У Львові чули ми з цього приводу таку розмову:
– Не хотів би я бути в шкурі головного ювілейного референта. Про що він буде говорити? Про ті твори, які Колесса мав написати?
– Може говорити про найкращий твір Колесси, який він має ось-ось видати…
– Про який?
– Про його доньку Любку.
Олександр Колесса (1867–1945) – відомий літературознавець і мовознавець, професор Львівського університету, депутат австрійського парламенту. Рідний брат композитора Філарета Колесси. Після Першої світової війни із родиною емігрував до Відня, звідти до Праги, став одним із засновників і першим ректором Українського вільного університету (УВУ).
Любка Колесса (1902–1997) була неймовірною красунею й українською піаністкою світового рівня. Народжена у Львові, закінчила Віденську академію музики і виконавського мистецтва у Луї Терна, здобувши нагороду Безендорфера, від 1920 р. систематично концертувала Європою і мала шалений успіх.
6. Степан Левинський
Поїхав Степан Левинський на один день на село, на весілля. Не на власне, а як свідок приятеля. По обіді, втомлений церемонією, пішов до «своєї» кімнати відпочити. На столі лежало останнє число «Жінки»; ліг, почав читати, задрімав.
За якийсь час питають за ним гості, потребують його до бріджа.
– Де Левинський?
– У ліжку з «Жінкою», – каже той, що найшов його накритого журналом.
Згіршення було велике.
***
Степан Левинський (1897–1946) – письменник-мандрівник, сходознавець, культуролог, дипломат, син львівського архітектора Івана Левинського. Багато подорожував Далеким Сходом, описуючи свої враження в подорожніх нотатках, які згодом друкував у Львові. Докладав чимало зусиль до популяризування української культури в Японії, взяв участь у підготовці і редагуванні першого українсько-японського словника (1944).
7. Станіслав Людкевич
У Великому Театрі у Львові йшла святочна вистава «Запорожця за Дунаєм»; нова інструментація Ст. Людкевича подобалась усім дуже. За оплесками появлялись артисти, але композитор не виходив.
– Скажіть Людкевичеві, нехай вийде після другої дії, – прохав один громадянин комітетового.
– Боїмось, бо і так маємо дефіцит, а він потім готов сказати собі за виступ заплатити…
***
Літники в Гребенові заобсервували нашого відомого композитора Сяся Людкевича, як він у дощ сам собі малював паркан у своїй віллі в Гребенові.
– Хіба сьо? Малярі тепер пускаються на літературу, то я мозю пуститися трохи на малярство.
Станіслав Людкевич (1879–1979) – знаменитий композитор, музикознавець, фольклорист, публіцист, невтомний очільник і популяризатор українського музичного життя в Галичині. У Львові відомий тим, що був одним з організаторів Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка, його директором, багатолітнім викладачем теоретичних дисциплін та інспектором філій. Друзі і колеги називали його Сясьо.
8. Олекса Новаківський
Кілька літ тому робили наші мистці виставу у Львові. Були там теж твори Новаківського. Мистці і письменники прийшли до Новаківського запрохати його на вечір з цієї нагоди. Маестро виправдовувався, що не зможе. Але дав себе якось намовити. Під будинком, де була вистава і де мали гостити мистця, посадили Новаківського на крісло і винесли на ІІ-й поверх. Та коли треба було його знести вниз, на половині дороги поставили крісло на землі і залишили самого. Новаківський зійшов униз сам і від цього часу ходить так легко, якби вернувся з Нансі, від славного д-ра Куе, що лікував паралітиків автосуґестією.
Мало хто знає, що саме попереднього дня один із тих, що запрошували Новаківського, стрінув випадково д-ра Паньчишина і спитав його про здоров’я мистця.
– Він здоровий як кінь, – сказав лікар.
Олекса Новаківський (1872–1935) – живописець і педагог, його творчість є своєрідним символом мистецького середовища Львова початку ХХ ст. Відомий започаткуванням у місті мистецької школи, що стала відомим осередком малярської культури на західноукраїнських землях. Мав колоритний зовнішній вигляд і зазвичай ходив з паличкою (мав переконання, що не може вийти з майстерні, бо є дуже хворим), яка часто ставала причиною жартів – студенти розповідали, що коли вчитель забував про хворобу, то прекрасно рухався без будь-якого опертя.
9. Михайло Рудницький
М. Рудницький у дуже дипломатичній рецензії в «Ділі» кинув між іншим фразу, що «дехто бажав собі бачити Марусю молодшу». Знайомі Кривицької, що грала Марусю, нападають на критики при ній:
– Як можна так нетактовно натякати на вік артистки?
– А ви дуже ображені? – питається критик Кривицької.
– Мусите признати, що ніякій жінці не було б приємно…
– О, вибачте, – перериває її критик, – але ж мушу я іноді зробити теж приємність усім вашим суперницям…
Михайло Рудницький (1889–1975) – літературний критик, літературознавець, письменник, публіцист. Надзвичайно колоритна постать літературно-мистецького процесу Львова 1920–1930-х рр. – був тонким знавцем європейської культури, ерудованим, гострим на слово, амбітним, рухливим, ініціативним, за висловом Петра Карманського, «хорував на циніка». За в’їдливий сарказм отримав від Івана Франка прізвисько «Мефістофель», а тому сам частенько ставав об’єктом сатири і критики.
Леся Кривицька (1899–1983) – акторка і громадська діячка. Після переїзду до Львова працювала в Українському театрі Й. Стадника, згодом Українському театрі ім. І. Тобілевича під керівництвом В. Блавацького, театрі «Заграва».
10. Іларіон Свєнціцький
Редакції знають д-ра Іларіона Свєнціцького як одного із найсимпатичніших співробітників. Рукописи, які він приносить, можна йому виправляти, починаючи від мови і стилю, до думок включно. Він не має претензій; щоб тільки було надруковане. Після цього він часто робить із неї відбитку. Окремий твір від 5–10 сторінок. Та трапився раз такий інцидент. У «Ділі» виправили д-ру Свєнціцькому статтю так, що він прибіг обурений. Після гострої виміни думок він заявив:
– Більше вам уже статті не дам!
Тоді один із членів редакції встав і простягнув до нього руку:
– Дайте слово чести!
Д-р Свєнціцький як правдивий дипломат слова не дав.
На вечорі поезії. Директор І. Свєнціцький до В. Пачовського:
– Пане, поете! Бігме боюся, що як зачнете читати свої вірші, то вичерпаєте всю програму і всіх присутніх!
Іларіон Свєнціцький (1876–1956) – відомий вчений-філолог, музеєзнавець, багатолітній директор Національного музею у Львові, людина енциклопедичних знань, чим щиро дивував своїх співрозмовників. Водночас був невтомним поціновувачем і збирачем українського мистецтва, з цією метою їздив містечками і селами Галичини.
Василь Пачовський (1878–1942) – поет, мислитель, історіософ, один з організаторів і чільних представників модерністської групи «Молода Муза».
Дзвінка ВОРОБКАЛО
Джерела:
- Козак Е. Дещо про нашу карикатуру // Назустріч. – 1934. – Ч. 14.
- Летіло 40 сорок: Літературні анекдоти про відомих українських письменників, митців, політиків та мистецькі й суспільно-політичні події 20–30-х рр ХХ ст / упоряд. та літ. ред. Василя Ґабора. – Львів, 2015.
- Сніцарчук Л. В. Українська сатирично-гумористична преса Галичини 20–30-х рр. ХХ ст.: історико-функціональний аспект та інтерпретаційні особливості. – Львів, 2001.
- Часопис «Назустріч» за 1934–1938 рр.
- https://uk.wikipedia.org
Фото, карикатури і шаржі:
- Летіло 40 сорок: Літературні анекдоти про відомих українських письменників, митців, політиків та мистецькі й суспільно-політичні події 20–30-х рр ХХ ст / упоряд. та літ. ред. Василя Ґабора. – Львів, 2015.
- Журнали «Комар», «Назустріч», «Обрії»
- http://esu.com.ua
- https://uk.wikipedia.org
- http://artes-almanac.in.ua
- https://zommersteinhof.dreamwidth.org
- http://www.prolviv.com.ua
