Художньо-меморіальний музей Івана Труша: історія створення та формування колекції мовою документів та експонатів (відео)

В  продовження дружньої співпраці, пропонуємо вашій увазі виступи учасників наукової конференції під назвою “Меморіальні музеї сьогодні: специфіка фондової, експозиційної та виставкової роботи”, що проходила 17-18 листопада в приміщенні Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові.

Сьогодні пропонуємо вашій увазі доповідь заступника генерального директора з наукової роботи Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького Оксани Білої на тему: “Художньо-меморіальний музей Івана Труша: історія створення та формування колекції мовою документів та експонатів”:

Художньо-меморіальний музей Івана Труша (далі — ХММ І. Труша) розпочав свою діяльність 1989 року в родинному будинку художника на вул. І. Труша, 28, як сектор Національного музею у Львові (тепер — НМЛ ім. А. Шептицького). Відтоді вже понад двадцять п’ять років музей є знаним культурно-мистецьким осередком, де досліджують і популяризують найбільш повну та вартісну в Україні — з огляду на тематико-хронологічний діапазон творів — мистецьку спадщину видатного українського художника Івана Труша (1869–1941) [18]. Експозицію сучасного музею розгорнуто в інтер’єрі ошатної двоповерхової вілли садибного типу, яку зведено у стилі пізньої сецесії. Проект будинку належить архітектору Олександрові Лушпинському (1878–1943). У цій віллі митець мешкав понад тридцять років разом із дружиною Аріадною Драгомановою (1877–1954) та чотирма дітьми.

Місцевість Францівка, яку подружжя Трушів обрало для побудови власної оселі, розкинулася на околиці міста, а саме в його південно-західній частині, і приваблювала первозданною та недоторканою красою зеленого довкілля [10]. 5 липня 1910 року Аріадна й Іван Труші придбали тут земельну ділянку загальною площею 913 кв. м. у банку «Сокаль і Лілієн» за 2160 австрійських корон. Для будівництва дому подружжя взяло кредит у сумі 12500 корон під 4,5% терміном на 28 років [3; 4]. На прохання артиста-маляра О. Лушпинський запроектував на другому поверсі будинку творчу майстерню. Вілла вирізнялась асиметричними фасадами і прибудованою до західного крила одноповерховою дерев’яною верандою в стилі народної архітектури, первісно непередбаченою у проекті. Будинок став не лише родинним гніздом, а й місцем плідної праці та частих зустрічей із однодумцями і приятелями: І. Франком, М. Грушевським, В. Стефаником, М. Мочульським, О. Роздольським, І. Свєнціцьким і з багатьма іншими відомими діячами української культури. Вулиця, на якій замешкала родина Трушів, сформувалася на початку ХХ століття. У 1913 році вона називалась Обводовою, 1945-го вулицю було перейменовано на Обвідну, а в 1946 році на пошану Івана Труша їй присвоєно ім’я художника.

Будинок оточувала чимала присадибна територія, впорядкуванням якої І. Труш займався власноруч, збагачуючи ландшафт рідкісними породами дерев, насамперед улюбленими соснами, а також різновидами кримських і карпатських квітів. Нижню частину саду завершувала майстерно викладена альпійська гірка [15, с. 105]. Саме тут, у мальовничому трушівському садку, зародилась ідея створення циклу «В обіймах снігу», мотивом якого був невеличкий кущик сосни, що його, вірогідно, І. Труш привіз із мандрівки Гуцульщиною. Впродовж тридцяти літ у різні пори року й дня митець творив численні квіткові етюди, які увійшли до циклу «Квіти».

1941 року, після смерті І. Труша, спадкоємицею творчої спадщини художника стала Аріадна Драгоманова [1]. У родинному будинку разом із матір’ю проживала і старша донька Трушів, також Аріадна (1905–1984). У 1943 році під час воєнних дій на околицях Львова неподалік Трушевої вілли стався вибух бомби, який пошкодив західний фасад будинку. У 1950-х рр. відбудовою дому займалася молодша Аріадна. Унаслідок реконструкції змінився зовнішній вигляд вілли: було зведено двоповерхову веранду [5]. 20 березня 1951 року з ініціативи дружини та доньки художника у творчій майстерні Івана Труша вперше відкрили меморіальну виставку його творів. У такий спосіб, за сприяння голови Львівського відділення Спілки художників УРСР Романа Турина, інтелігенція міста вшанувала пам’ять митця в десяті роковини його смерті [6].

1962 року на базі чинної експозиції постав меморіальний музей І. Труша. Він функціонував на громадських засадах. Першим і єдиним на той час працівником музею стала Аріадна Іванівна Труш. Офіційно її було зараховано до штату співробітників Львівського державного музею українського мистецтва (тепер — НМЛ ім. А. Шептицького). Крім обов’язків із догляду за садибою, які виконувала А. Труш, вона також упорядковувала мистецьку спадщину батька: зробила першу спробу систематизації творів, підготувала їх реєстр. Аріадна Іванівна написала спогади про І. Труша [14]. Документальні матеріали, які уклала А. Труш, не втрачають своєї актуальності та слугують достовірним джерелом з історії створення чималої кількості картин, а також сприяють реконструкції життєпису митця. Аріадні Іванівні належить авторство концепції розширеної експозиції музею, яка була чинною впродовж 1964–1969 рр. Над її художнім оформленням працював Петро Лінинський.

На початку 1980-х рр. діти митця, Аріадна та молодший син Роман (1914–1998), передали батьківський будинок у дар українському народові в особі ЛДМУМ (тепер — НМЛ ім. А. Шептицького) з метою організації Художньо-меморіального музею І. Труша. У 1985 році, згідно з рішенням Львівського облвиконкому, віллу Трушів внесли до реєстру пам’яток архітектури місцевого значення, а 1986 року, на підставі дарчого документа спадкоємців художника, було ухвалено рішення про заснування в будинку ХММ І. Труша. У січні 1989 року до 120-ої річниці від дня народження митця музей гостинно відчинив свої двері відвідувачам. На фасаді будівлі встановлено меморіальну таблицю, виконану в бронзі, з барельєфним портретом Івана Труша та написом: «В цьому будинку з 1910 по 1941 рік жив і творив видатний український художник Іван Труш» (скульптор — Й. Садовський, архітектор — В. Каменщик). У 2005 році після надання Національному музею у Львові статусу національного ХММ І. Труша функціонує на правах відділу НМЛ.

Формування музейного зібрання, яке сьогодні налічує 321 од. зб., відбувалось упродовж семи десятиліть: від 1913-го до кінця 1980-х рр. Біля його витоків стоять брати Шептицькі: видатний меценат української культури, фундатор НМЛ, митрополит Галицький Андрей (1865–1944) та церковний діяч і архімандрит монахів Студійського уставу Климентій (1869–1951). Завдяки фінансовій підтримці Шептицьких до музею впродовж 1913–1945 рр. надійшли одинадцять творів Івана Труша кінця 1890-х — 1930-х рр. Зокрема, 1914 року, напередодні арешту та депортації до Росії, Митрополит у складі своєї колекції передав на депозитне зберігання до музею п’ять робіт митця.

Початок формування збірки новітнього мистецтва в музеї не викликає подиву, бо відомо, що Андрей Шептицький, знавець і шанувальник мистецтва, був щедрим меценатом когорти обдарованої молоді, надавав стипендії для навчання у європейських закладах, сприяв в організації виставок. Рівночасно у Львові працювали митці, котрі не належали до кола стипендіатів Митрополита, одначе він визнавав їхній талант, а твори купував і передавав до зібрань музею та до установ, засновником і меценатом яких був. Іван Труш посідає особливе місце серед таких художників як безперечний лідер культурно-мистецького життя в Галичині на зламі століть, котрий із 1897 року жив і творчо працював у Львові. Активна позиція митця була близькою до завдань, які ставив перед суспільством Владика. Схвальні відгуки Митрополит адресував і Трушеві-художнику, який, трансформувавши й переосмисливши ідейні засади імпресіонізму (передусім як передання вражень), модерну (сецесії) та символізму в українській літературі початку ХХ століття, заявив про себе як живописець із власним малярським баченням, позначеним глибоким психологізмом і виразною неоромантичною поетикою образів.

Як свідчать документи, кир Андрей не раз бував у помешканні художника у Львові та приймав його в Митрополичих палатах Собору святого Юра. Зокрема, пророчим у творчій біографії І. Труша став перший візит Владики в червні 1901 року, напередодні відкриття другої персональної виставки митця. Тоді молодий художник, повернувшись із Києва, мешкав у готелі «Централь» [9]. Підтримка Андрея Шептицького допомогла І. Трушеві утвердитись у власних переконаннях і визначитися з новими артистичними запитами. Воднораз авторитетна оцінка Митрополита була переконливим аргументом для І. Труша завершити портрет Аріадни Драгоманової (1901; НМЛ-53023, Ж-1953), з якою митець заручився влітку 1900 року, і внести його до переліку творів другої персональної виставки [1]. У 1987 році музей придбав цей твір у Романа Труша.

Проведене дослідження дає підстави висловити гіпотезу про те, що під час згаданого візиту Митрополит поповнив свою колекцію етюдом «Пень дерева в лісі» (кінець 1890-х рр.; НМЛ-16027, Ж-72) авторства І. Труша, який відносимо до академічного періоду його творчості (1891–1897). Цей твір є одним із ранніх напрацювань митця у форматі сюжетно-тематичного циклу «З життя пнів і дерев», до якого загалом увійшло понад 70 символіко-філософських робіт, створених здебільшого в 1920–1930-х рр. Як стверджувала Аріадна Труш, митрополит Андрей мав наміри придбати цей тематичний цикл [13]. У складі депозиту Владики — твір «Гагілки» (1902; НМЛ-16131, Ж-111), що започаткував серію «Наше життя», присвячену Гуцульщині, та полотно «Захід сонця в лісі» (1904; НМЛ-16026, Ж-71). Останнє є одним із раритетів збірки музею і репрезентує художника як хрестоматійну постать неоромантичного малярства. Ще два етюди 1900–1904 рр. зі серії «Краєвиди Галичини»: «Церковця серед дерев» (НМЛ-16029, Ж-74) і «Мурована церква» (НМЛ-16028, Ж-73) — ілюструють перші живописні спроби І. Труша у відтворенні пам’яток архітектури, зокрема сакральних споруд. На нашу думку, серія зображень українських храмів була відповіддю Труша-живописця на проблему становлення та розвитку українського архітектурного стилю — питання, що їх порушив І. Труш-критик [16].

Надходження до збірки ще трьох творів І. Труша пов’язано з іменем Климентія Шептицького. Інформацію про це черпаємо з музейних Книг вступу. Полотно «Дніпро» (1900–1901 рр.; НМЛ-14038, Ж-54) зі серії «Подорожі Наддніпрянською Україною», експоноване на другій персональній виставці І. Труша, було подаровано до музейної скарбниці в 1913 році — в рік, коли, волею Митрополита, вона стала національним надбанням українського народу. В такий спосіб Блаженний Климентій долучився до ініціативи Андрея Шептицького підтримувати розвиток Національного музею у Львові й поповнювати його зібрання. 1945 року, напередодні арешту Климентія Шептицького, з його депозитної збірки до музею потрапили «Італійський пейзаж з кипарисами» (1910-ті рр.; НМЛ-36431, Ж-872) та «Сосна в снігу» (1930-ті рр.; НМЛ-36378, Ж-821). Історія надбання першого твору пов’язана з видатним фахівцем у галузі медицини, особистим лікарем митрополита Андрея, знаним громадським і політичним діячем професором Мар’яном Панчишиним (1882–1943).

Мистецьку спадщину І. Труша в НМЛ репрезентують також роботи, опосередковано пов’язані з іменем митрополита Андрея. Серед них портрет греко-католицького священика Тита Войнаровського (1930; НМЛ-42217, Ж-1121), митрата, кустоса Львівської греко-католицької капітули, довголітнього адміністратора митрополичих маєтків. Твір потрапив до музею в 1945 році у складі переданої на депозит збірки Греко-католицької митрополичої консисторії. З ініціативи Союзу прихильників Національного музею (СПНМ), почесним членом якого був Митрополит, у 1932 році закуплено одну з варіацій на тему закинутого млина-вітряка — «Млин вночі» (кінець 1920-х рр.; НМЛ-31189, Ж-391). 1942 року СПНМ придбав відоме полотно «Венеція» (кінець 1910-х рр.; НМЛ-32116, Ж-487) зі серії робіт «Подорожі Італією».

Відтак зібрання поповнювалося завдяки старанням, професійним і організаційним здібностям професора Іларіона Свєнціцького (1876–1956), першого та багатолітнього директора музейної установи (1905–1952). Внаслідок його самовідданої праці інституція набула «великого розмаху розвитку». Зміст її колекцій уповні відтворював національні надбання українців. Так у 1924 році до збірки НМЛ було закуплено три твори І. Труша: зі серії «З подорожей Єгиптом і Палестиною» — «Піраміда» (1912–1915 рр.; НМЛ-32243/1, Ж-518) та «Вечірній пейзаж з рікою Йордан» (1920-ті рр.; НМЛ-32243/2, Ж-519), а також «Кримський приморський пейзаж» (1910-ті рр.; НМЛ-32243/3, Ж-520). 1925 року професор І. Свєнціцький, заручившись підтримкою митрополита Андрея, звернувся до І. Труша з пропозицією виконати великоформатний епічний твір «Сосна. Триптих» (1925–1941 рр.; НМЛ–32012, Ж–471). Праця над полотном, характерною ознакою якого є філософське трактування образу дерева як символу життя, природи та її зв’язку з людиною, тривала п’ятнадцять років. У 1941 році програмний твір у творчості І. Труша із циклу «Про самоту» став власністю НМЛ.

Унаслідок двох хвиль окупації Західної України (1939 — радянськими військами, 1941 — німецькими) до музею впродовж 1939–1944 рр. надійшло 17 творів І. Труша як експонати корпоративних збірок Земельного банку іпотечного, «Маслосоюзу», товариств «Дністер», «Сільський господар», «Народна торгівля», фінансово-економічну діяльність яких підтримував митрополит Андрей. Серед цих робіт чимала кількість портретів знакових галицьких діячів у галузі економіки, права й політики: Миколи Заячківського (1870–1938), Фелікса (Щасного) Сельського (1852–1922), Євгена Олесницького (1860–1917), Степана Федака (1861–1937), Теофіла Кормоша (1863–1927), Володимира Сінгалевича (1875–1945), Тадея Соловія (1857–1912) та ін. Водночас на депозитне зберігання до музею передавали численні приватні колекції. Насамперед це було зумовлено високим статусом інституції на той час. До того ж І. Свєнціцький здобув велику довіру в колекціонерів, адже мав беззаперечний авторитет і серед музейників, і серед культурно-освітніх діячів України. З огляду на те, що музей перебував в епіцентрі суспільно-політичного життя міста і його унікальні зібрання викликали зацікавлення окупантів з обох сторін, працівники установи, передусім намагаючись зберегти твори, не завжди мали змогу належно фіксувати депозитні надходження. У багатьох випадках бракує документів, які вказували б на особу власника депозиту, чим можна пояснити нестачу інформації про надходження творів. Через відомі історичні обставини багато хто з приватних колекціонерів так і не зголосився у справі повернення своїх збірок, тож твори, передані на депозитне зберігання, було обліковано в Книзі вступу музею аж у 1950–1960-х рр. [11].

На початку 1940 року ухвалено рішення про реорганізацію музейних інституцій Львова, внаслідок чого відбувся перерозподіл фондових колекцій і до НМЛ було переміщено музейну збірку Наукового товариства імені Шевченка [17], яка містила, зокрема, 50 творів І. Труша. Доволі значну кількість робіт художника у згаданій колекції пояснює його довголітня співпраця з НТШ, що тривала від 1897-го до кінця 1930-х рр. Від 1892 року митець брав участь і у формуванні музейного зібрання НТШ, і в облаштуванні його нових експозицій [2]. Одним із напрямів цієї співпраці стало також заснування у Львові під патронатом НТШ Товариства прихильників української літератури, науки й штуки, ідейним керманичем і натхненником якого був І. Труш [8]. У переліку творів І. Труша, що надійшли з НТШ, — 31 робота представляє доробок Труша-портретиста. Особливу увагу в цій групі привертають зображення М. Жученка (НМЛ-34765, Ж-695), Д. Пильчикова (НМЛ-34764, Ж-694), В. Антоновича (НМЛ-34723, Ж-659), П. Житецького (НМЛ-34721, Ж-657), О. Кониського (НМЛ-34724, Ж-660). Їхні портрети художник виконав на замовлення Товариства в 1898–1900 рр. [12, с. 41].

У повоєнний час директор музею, маючи повноваження голови закупівельної комісії, апелював до Комітету у справах мистецтв УРСР, створеного при Раді Міністрів, щодо закупівлі творів І Труша до ЛДМУМ (тепер — НМЛ ім. А. Шептицького).

Утім, збірка музею зазнавала і втрат. 1952 року з ідеологічних міркувань із музейних і бібліотечних зібрань Львова до т. зв. новоствореного музейного спецфонду було вилучено «зайвий і політично шкідливий матеріал». До переліку творів, «що носять відверто націоналістичний характер», увійшли також п’ятнадцять портретів відомих громадських і церковних діячів пензля І. Труша. Сім із цих творів було знищено в печах Наукової бібліотеки Академії наук УРСР. Завдяки клопотанню В. Сем’ярчука, тогочасного директора інституції, зі сховища бібліотеки, де зберігали особливо важливі пам’ятки, що їх відібрала комісія, повернули портрети кардинала С. Сембратовича, М. Грушевського, Т. Войнаровського, І. Лятишевського, С. Федака, Є. Олесницького.^* А 1954 року під час обшуку в помешканні ідейного

* Акт Львівського державного музею українського мистецтва про передачу творів на постійне збереження від 23 січня 1956 р. [Машинопис] // НМЛ ім. Андрея Шептицького. Архів відділу фондів за 1956 р.

керівника спецфондівської комісії, заступника директора Львівського державного музею українського мистецтва В. Любчика, якого на цю посаду спеціально призначив міськком партії для виконання особливо важливого завдання, було знайдено і передано до фондів музею ще один портрет М. Грушевського [7, с. 16–17].

Упродовж наступних десятиліть зібрання формували різними шляхами. Основними джерелами надходження були закупівля творів і дарунки прихильників інституції. Зокрема, в 1960-х — 1980-х рр. фонди поповнювалися роботами І. Труша внаслідок проведення виставок-аукціонів, які з метою розбудови музею організовувало Українське товариство з охорони пам’яток історії. Окремі твори придбала і передала Дирекція художніх виставок. 1987 року музей здійснив останню велику закупівлю. З колекції Романа Труша НМЛ набув 50 робіт, у 1989 році ще два твори надійшли як дарунок сина художника. У 1980-х рр. завдяки зусиллям дітей митця — Аріадни та Романа — музейне зібрання збагатилося матеріалами з родинного архіву І. Труша (епістолярією, публіцистикою, мемуаристикою).

На етапі сьогодення Художньо-меморіальний музей Івана Труша як структурний підрозділ НМЛ ім. Андрея Шептицького — осередок збереження та промоції найбагатшої в Україні творчої спадщини Івана Труша. Щороку експозиції ХММ І. Труша відвідують тисячі учнів і студентів, львів’яни та гості нашого міста. У духовно-культурному просторі Львова він є центром, в якому вирує мистецьке життя — відбуваються літературно-мистецькі вечори, пленери, творчі конкурси, виставки.

Оксана БІЛА
заступник генерального директора з наукової ро-боти Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького

1. 1. Біла О. Аріадна Драгоманова в житті й творчій долі Івана Труша (за матеріалами фондового зібрання Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького) // Літопис Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького. — Львів, 2012. — № 9 (14). — С.136–169: іл.
2. Біла О. Портрети громадських діячів пензля І. Труша в збірці Національного музею у Львові ім. А. Шептицького (у контексті дослідження співпраці митця з Науковим Товариством ім. Шевченка у Львові) // Збереження й дослідження історико-культурної спадщини в музейних зібраннях: історичні, мистецтвознавчі та музеологічні аспекти діяльності: доп. та повідомл. Міжнар. наук. конф., Львів, 25–27 верес. 2013 р. / Національний музей у Львові ім. А. Шептицького. — Львів, 2013. — С. 10–29: іл.
3. Документи в справі купівлі землі під будівництво дому Трушів Івана та Аріадни на Францівці. Львів, 27 лютого 1909 р. — 20 листопада 1910 р. [Рукопис, машинопис] // НМЛ ім. Андрея Шептицького. Архів І. Труша. — Кв-54888/48, Ат-48, 11 арк.
4. Документи про борги Труша І. та акти їхнього погашення (квитанції, векселі та ін.). Львів. Сокаль, 1911 р. — листопад 1938 р. [Рукопис, машинопис] // НМЛ ім. Андрея Шептицького. Архів І. Труша. — Кв-54888/52, Ат-52, 43 арк.
5. Документи про вигляд будинку і саду Труша І. та пов’язані з цим біжучі справи (спогади, рахунки, листи). [Рукопис, машинопис] // НМЛ ім. Андрея Шептицького. Архів І.Труша. — Кв-54888/60, Ат-60, 13 арк.
6. Записки Труш Аріадни Іванівни, які відносяться до її музейної праці. [Рукопис, друк] // НМЛ ім. Андрея Шептицького. Архів І. Труша. — Кв-55418/52, Ат-304, 11 арк.
7. Каталог втрачених експонатів Національного музею у Львові / авт.-упоряд.: В.Арофікін, Д. Посацька. — К.; Львів: РВА «Тріумф», 1996. — 102 с.: іл.

8 Книга протоколів загальних зборів членів товариства та засідань його правління. 1904 р. [Рукопис] // ДАЛО. – Ф. 298, оп. 1, од. зб. 3, арк. 1–7.

9. Лист Івана Труша до Аріадни Драгоманової. Львів 8/VІ 1901. [Рукопис] // НМЛ ім.Андрея Шептицького. Архів І. Труша. — Кв-54888/2, Ат-2, арк. 18–18 зв., 19–19 зв.
10. Магістрат м. Львова. Крайовий цивільний суд. Львів, 25 листопада 1907 р. — 18квітня 1911 р. [Рукопис, друк] // НМЛ ім. Андрея Шептицького. Архів І. Труша. — Кв-54888/50, Ат-50, 5 арк.
11. Посацька Д. Про долю творів західноєвропейського малярства з родинної колекції Шептицьких (на тлі подій 1939–1950 років) // Літопис Національного музею у Львові ім.Андрея Шептицького. — Львів, 2006. — № 4 (9). — С. 6–18.
12. Стан музея в 1900 р. // Хроніка НТШ (Львів). — 1901. — Вип. І. — Чис. 5. — С.40–41.
13. Труш А. Малознані факти з життя і творчості І. Труша. [Рукопис] // НМЛ ім.Андрея Шептицького. Архів І. Труша. — НМЛ-54888, Ат-43, арк. 3.
14. Труш А. Мій батько — художник // Іван Труш: збірник матеріалів наукових конференцій, присвячених 100-річчю від дня народження (1869–1969) / [редкол.: М. Моздир (відп. ред.) та ін.]; Львів. музей укр. мистецтва, Львів. організація Спілки художників УРСР, Львів. обл. організація укр. тов-ва по охороні пам’ятників історії та культури. — Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1972. — С. 105–120.
15. Труш А. Слово про батька // Жовтень (Львів). — 1971. — № 2. — С. 104–110.
16. Труш І. Два проєкти на будову українського театру у Львові // Діло (Львів). — 1910. — 15 лип. — С. 1–2.
17. Щоденник Національного музею за 1940 р. Запис № 2 від 2/1, запис від 10/2. [Рукопис] // НМЛ ім. Андрея Шептицького. Архів відділу фондів.
18. Słoneczne akordy w palecie w Iwana Trusza: prace ze zbiorów Muzeum Narodowego we Lwowie im. Andreja Szeptyckiego / Сонячні акорди в палітрі Івана Труша: твори зі збірки Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького / упоряд. і авт. вступ. ст. О. Біла. — Sopot: Państwowa Galeria Sztuki, 2001. — 120 s.: il.