Єзуїти у Львові – це не лише нудний і сухий навчальний процес і зовсім не хитрі та підступні дії, спрямовані на навернення в католицизм. Це радше розвиток та двигун європейських освітніх іновацій, єдиний “ринок ідей”. За рахунок універсалізації освіти та широкої географії своєї діяльності, представники ордену могли переміщатись зі Львова до Іспанії, або Індії й навпаки: з Іспанії та Індії до Львова, творячи, тим самим, єдиний освітній простір та єдине середовище.
Мацей Велевич до видатних мандрівників не належав і ні Марко Поло, ні Маттео Річчі зовсім не був. Тим не менше, своєю плідною діяльністю заслужив на те, аби про нього говорити та згадувати далеко не один раз, а знову і знову повертатись як до його праць, так і до виголошених й піднятих у них ідей. Що ж такого він “натворив”? Давайте зараз й поглянемо, чим Велевич був корисним для “вчителів Європи” (єзуїти), а також чим може бути цікавий для нас.
Між священнослужителем у наш час і священнослужителем XVI – XVII століть є деяка різниця. Не така вже й суттєва і не завжди помітна для неозброєного ока, але таки є. У наш час священнослужитель, перш за все, асоціюється з духовною сферою, служінням Богу та “випасанням” своєї пастви, тобто нас, людей. Раніше все було ніби так само, але існував один нюанс. Священики були суспільною категорією, представники якої отримували чи не найкращу та найбільш якісну, ґрунтовну і глибоку освіту. Тим самим, вони були уособленням вершини інтелектуального трикутника, а відтак і передовими науковцями, в їхньому обличчі наука і релігія становили єдину і нерозривну цілість.
Десь поміж цих характеристик “примостився” виходець з Великопольщі, у майбутньому ректор Львівського єзуїтського колегіуму (1662 – 1665 рр.), талановитий педагог і майстерний історик-хроніст, Мацей Велевич. Визначальним у житті Велевича був 1629 рік, адже саме тоді він, Матеуш Велевич, який народився у 1607 році, вступив в Кракові до ордену Єзуїтів. З того моменту вони стали нерозривним цілим. Орден, який існував всього лише трохи більше 50 років, кріпнув та міцнів, а Матеуш-Мацей Велевич розвивався разом з ним.
Вже у 1642 році розпочалось служіння Мацея Велевича у ордені. Спочатку він був “двірським” місіонером Чарторийських, але згодом перейшов на викладацьку діяльність. Читав якийсь час моральну теологію в Луцьку, а в 1647 – 1648 роках навіть був префектом у місцевому колегіумі єзуїтів. Це, фактично, щось на кшталт нашого сучасного завуча. Префект мав допомагати ректору у контролі за діяльністю навчального закладу, організовувати навчальний процес, стежити за порядком у колегіумі, переглядати навчальні програми й курси і ін.
На довго в Луцьку Велевич не затримався. У 1649 – 1650 роках він вже працював у Любліні, де йому також доводилось поєднувати викладацьку й наукову діяльність з адміністративною. З часом, останнє схилило шальки терезів на свій бік і в майбутньому Велєвича чекало керівництво одразу трьома єзуїтськими навчальними закладами. Правда не всіма водночас.
Спочатку була керівна посада в Кросні (1653 – 1657 рр.), потім у Ярославі (1657 – 1661рр.), а на сам кінець у Львові (1662 – 1665 рр.). У Львові життєвий та творчий шлях Мацея Велєвича сягнув апогею, олімпу, але також тут він обірвався у 1665 році, тобто чи не в найвищій точці. Саме останній з окреслених період буде найбільш цікавим для нас.
В часі перебування у Львові, Велевич написав латиномовну “Історію Львівської колегії”. Це була перша частину історії колегіуму, яка охоплювала період 1584 – 1660-х років. Пізніше наступники продовжили цю працю, довівши її аж до 1773 року, тобто моменту, коли орден Єзуїтів був скасований Папою Климентом XIV. Що цікаво, не всі країни прийняли цей документ. В окремих державах єзуїти могли продовжувати свою діяльність. Йдеться тут, перш за все, про Пруссію та Російську імперію. До 1780 року єзуїтам було дозволено перебувати та діяти в Пруссії і до 1820 року в Російській імперії.
Повертаючись до праці Мацея Велевича, варто сказати, що це найдавніша відома на сьогодні історія Львівської колегії єзуїтів. Її оригінал зберігається у Національній бібліотеці у Відні. Копії цієї праці можна знайти у Кракові та Центральному державному історичному архіві у Львові. Чим же цінна ця праця і навіщо її взагалі читати?
У праці відображено головні етапи діяльності єзуїтів у Львові, описано початки єзуїтської місії у місті, а також перші кроки членів ордену в сфері освіти та шкільництва. Тобто це є, така собі, біографія навчального закладу з претензією на біографію Товариства Ісуса в окремо взятому місті. Поміж урочистими моментами, Велевич не забував звернути увагу і на окремі неофіційні та неформальні моменти. Тут можна пригадати відкриття резиденції єзуїтів у вересні 1590 року та пов’язані з цим інавгураційні святкування, що тривали…не багато не мало, а тиждень. В числі цього окрему увагу автора привернули привітання єзуїтів міським райцею і видатним поетом свого часу Шимоном Шимоновичем.
З сірих буднів єзуїтів у місті, Велевич виділив і описав конфлікти з магістратом та єврейською громадою довкола питання закладення костелу (нагадаємо, що костел постав на початку XVII століття, а його зведення “розтягнулось” на всю першу третину століття: 1610 – 1630 рр.). Не менш цінна книга описом меценатів і фундаторів, що брали участь у фінансуванні як колегії загалом, так і будівництва костелу зокрема. Книга Велевича має також велику дидактичну та наукову цінність. У ній подано імена викладачів навчального закладу, а також перелік і зміст курсів, що ними читались.
Загалом, Мацей Велевич запам’ятався як видатний історик-хроніст, а також хороший адміністратор, по-сучасному менеджер. Його сміливо можна назвати одним із найвидатніших єзуїтів першого періоду їхньої діяльності у Львові. Адміністративна, викладацька та наукова діяльність Мацея Велевича і досягнуті в кожній з цих сфер висоти, дають підстави порівняти його з іншим представником світу історії, який з’явиться у Львові кількома століттями пізніше – Михайлом Грушевським. Грушевський створив схему та модель української історії і намагався створити українську державу. Велевич створив схему і модель історії єзуїтів у Львові, а також доклався до створенні і розбудови єзуїтського шкільництва у місті.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Кметь В. Велевич М. // Енциклопедія Льовова / за ред. А. Козицького та І. Підкови. – Львів: Літопис, 2007. – С. 340.
- Кметь В. Велевич Матеуш // Encyclopedia. Львівський національний університет імені Івана Франка: в 2 т. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2011. – Т. 1: А – К. – С. 275.
- Шевченко Т. Єзуїтське шкільництво на українських землях останньої чверти XVI – середини XVII ст. – Львів: Свічадо, 2005 (Серія: Sdudia rationis 1). – С. 7 – 8, С. 11.
