Суспільно-культурний місячник «Przegląd Powszechny», видавцями якого були єзуїти, публікує в лютому 1906-го року політичний есей Казимира Шептицького. Заздалегідь, 20-го жовтня 1905 року редакція розіслала анкету багатьом відомим особам із проханням дати відповідь на питання: яке завдання католицизму у публічному житті? Відповіді було надруковано аж після Різдвяних свят.
Ось що відповів Казимир граф Шептицький:
«Які завдання має до здійснення католицизм у публічному житті нашого краю та в нинішньому часі?»
Відповім коротко. Усім організаціям засадничої ненависті та класової боротьби протиставити організації суспільного поступу — в ім’я християнської любові.
Переважна більшість нашого суспільства, як поляків, так і русинів, є щиро католицькою. Але одиниця є безборонною щодо деспотизму, а тепер вже й терору крайніх партій ненависті — і або, при слабкому взагалі в нас усвідомленні переконань і засад публічного життя, ця одиниця не припускаючи, що тим може католицьким засадам спроневірятися, — такій організованій силі часто піддається з боязні, часто із вродженої для кожної сили повазі, або ж із життя публічного цілковито усувається.
Ті всі атоми під штандартом католицької демократії вистроїти і, не перестаючи працювати, поки мільйони міської та сільської людності не будуть охоплені такою організацією, — оце те, що тепер мусить зробити католицизм, якщо наш край не має статися країною соціалізму й союзного йому на Сході російського радикалізму.
Не є новою ця думка й не нове гасло, але в сьогоденні ще більшою мірою, може, актуальне й необхідне, ніж коли-небудь.
Ця католицька акція повинна бути згідною й, наскільки це є можливим, спільною як у польському суспільстві, так і руському, і торувати цим можна було би дорогу — дасть Біг — майбутньому порозумінню політичному, зокрема національному, цих обидвох спільнот. Тільки би розбуялий націоналізм або брак взаємної толеранції, із будь-якої сторони, не перешкоджав можливій єдності цієї акції — бо tertius gaudens [третім, що тішиться — третім, що користає, де двоє б’ються — І. М.] через її роздвоєння й брак порозуміння були би соціалізм та анархізм.
Якщо до цього часу проби організації великої християнсько-демократичної партії не мали успіху в такій мірі, якби це належало собі бажати, — нехай працівники на цій ниві не втрачають духа: уже невдовзі чимраз численніші охотники під їхні будуть записуватися стяги.
Казимир Шептицький
[Przegląd Powszechny. — № 266. — Т. LXXXIX. — Zeszyt 2. — Лютий 1906 р. — С. 171-172]
Цей есей є надзвичайно важливим, щоб окреслити політичні погляди Казимира Шептицького та його бачення польсько-українських взаємин. Християнський демократ та прометеїст — таким ми бачимо цього політика. Хоча, варто додати, прометеїзм як явище розвинулося значно пізніше, у міжвоєнний період.
Лютий 1906 року характеризувався у житті Казимира Шептицького як період інтенсивної праці у австрійському парламенті. Як і було обіцяно в кінці 1905 року, робота парламенту розпочалася на початку лютого з дальшого розгляду питання про пенсійне страхування приватних службовців, одним із ініціаторів вирішення цієї проблеми був саме Казимир граф Шептицький, з ініціативи якого в другій половині 90-х рр. ХІХ ст. у Галичині було засноване страхове пенсійне товариство. Першого лютого Казимир Шептицький узяв участь у дискусії в парламенті на цю тему, зауваживши:
«Із радістю слід привітати рішення парламенту про продовження праці над цим питанням, що повинно запобігти злидням. На жаль, парламент так і не спромігся довершити цієї великої справи, щоби було впроваджено страхування на випадок старості та втрати працездатності. «Польське коло», — продовжував посол Шептицький, — буде вимагати ставити на голосування про перехід до прискіпливої дискусії з цього питання».
[Stenographische Protokolle des Abgeordnetenhauses des Reichsrates 1861-1918. — XVII. Session. — C. 33702 –33704; Czas. — № 26. — 1 лютого 1906 р. — С. 5]
«Затягування надалі цього питання є рівнозначне його нівелюванню», — зауважував Шептицький.
[Kurjer Lwowski. — № 33. — 2 лютого 1906 р. — С. 3]
Закон було прийнято у третьому читанні 8 лютого 1906 року. Цього дня Казимир Шептицький також брав активну участь у процесі його прийняття (Czas. — № 31. — 8 лютого 1906 р. — С. 5). Преса виокремлювала особливу роль Казимира у створенні законодавства, необхідного для функціонування системи пенсійного забезпечення для приватних урядовців (Czas. — № 33 (вечірнє видання). — 10 лютого 1906 р. — С. 1). Помічені були старання Казимира і в польських середовищах за кордоном Австро-Угорської імперії. Під час проведення з’їзду землевласників у Варшаві, у тодішній Російській імперії, який відбувся у червні 1906 року, його старання на полі створення пенсійного механізму ставилися за приклад для інших.
[Słowo. — № 163. — 19 червня 1906 р. — С. 3]
7 лютого цього року Казимир Шептицький доповідав на засіданні «польського кола» стан справ щодо розгляду законопроекту про ринок хмелю. Зокрема, Казимир представив наявні законопроекти та навів аргументи на користь того, які пропозиції слід підтримувати під час їхнього розгляду, а які ні. Депутатське «коло» підтримало сказане та призначило Казимира Шептицького брати участь у дискусії в парламенті від імені польської групи.
[Stenographische Protokolle des Abgeordnetenhauses des Reichsrates 1861-1918. — XVII. Session. — C. 33919; Czas. — № 31. — 8 лютого 1906 р. — С. 1; Gazeta Narodowa. — № 31. — 09 лютого 1906 р. — С. 3]
Уже 8-го лютого, як повідомила преса, Казимир під оплески поляків у парламенті заявив, що відповідний закон слід приймати тоді, коли буде вирішене питання нечесної конкуренції на ринку. Очевидно, йшлося про конкуренцію, яка виникала між дрібними господарствами та великими промисловцями, з одного боку, та торгівцями-перекупниками, з іншого. Після врегулювання цієї проблеми, слід приймати закон, який окреслюватиме правила для тих, хто вирощує ту чи іншу культуру для власних потреб.
[Stenographische Protokolle des Abgeordnetenhauses des Reichsrates 1861-1918. — XVII. Session. — C. 33984–33985; Czas. — № 32. — 9 лютого 1906 р. — С. 1; Gazeta Narodowa. — № 32. — 10 лютого 1906 р. — С. 3; Kurjer Lwowski. — № 41. — 10 лютого 1906 р. — С. 4]
У лютому 1906 року закінчувався трьохрічний термін перебування Казимира Шептицького у складі Державної ради залізниць, куди його було делеговано 1903 року. Тоді ж, за повідомленнями преси, Казимира Шептицького, як представника Галицького лісового товариства, було затверджено членом цього органу на наступні три роки.
[Gazeta Narodowa. — № 34. — 13 лютого 1906 р. — С. 3]
Посли віденського парламенту з Галичини, обрані великими землевласниками, 21 квітня 1906 року у Перемишлі провели зустріч зі своїми виборцями, яких запросили з різних куточків краю. Представником цього округу був Казимир граф Шептицький, і преса зауважила, що виступав він тут перед зібранням на правах господаря. Одним із ключових питань зустрічі стали польсько-українські стосунки, зокрема й політичні. У своєму виступі Казимир безпосередньо торкнувся цієї теми, що «очевидно, було потребою його серця», — як зазначив, описуючи подію, журналіст видання «Dziennik Poznański».
[Цю та наступну інформацію щодо вказаної зустрічі цитуємо за: Dziennik Poznański. — № 95. — 26 квітня 1906 р. — С. 3]
Підставою до обговоренням цієї теми став законопроект про вибори, запропонований бароном Паулем Гаучем фон Франкентурном, який, як це ствердив Шептицький, «є добрим для соціалістичної партії, яка хоче висловлюватися від імені одного суспільного класу — пролетаріату, а всім іншим верствам населення оголошує невмолиму війну та, не признаючи національності, поборює всі політичні групи, які стають на національному ґрунті.
Польське Коло не для того поборює цей проект, що нібито має на оці інтереси тільки шляхти, як це деякі твердять, але для того, що є він узагалі для порядку й суспільного спокою в краї грізним, а для національних інтересів поляків, як і русинів, шкідливим. Погляд, що виборча реформа Гауча дасть русинам більшу кількість мандатів, пропорційно до кількості русинів, не повинно бути трактовано з пункту національного інтересу поляків як шкідливий. Кривдою та шкодою для польської національності, як і для руської було би, коли би під час загальних і рівних виборів свавільна агітація відомими засобами наклепу, погроз, нездійсненних обітниць учинила послами людей, які б у першому ряді не руську національність презентували, а теорію анархізму та соціальної революції.
Коли б виборча реформа була такою, щоби на її підставі з руських округів могли вибиратися русини, які були б виразом нормальних настроїв більшості руського суспільства, а особливо тих людей, які не належать до його крайніх організацій, вбачали б ми в більшості русинів, які би посідали виборчі мандати, добру сторону. Легше могло б дійти до взаємного компромісного «modus vivendi», а колись і до згоди між русинами та поляками. І не зміг би уряд, як до цього часу часто діялось у нашому краю, один народ «вигравати» у другого.
Попри всі дотеперішні загострення взаємних стосунків між русинами й поляками,— переповідало видання слова Шептицького, — для графа непорушним є кредо, що мирне вирішення спору між тими двома народами є для обох ширшим інтересом і дальше у майбутнє сягаючим, аніж миттєва кількість і взаємні пропорції отриманих поляками чи русинами мандатів. Цей інтерес буде тим сильніше виявлятися, чим більше за кордоном, на розлогих землях Поділля, Волині й України, буде укорінюватися й розвиватися конституційне життя. І там польська стихія є у меншості, а майбутнє й розвиток свого економічного і культурного впливу набагато більше зможе забезпечити не через національну боротьбу, але, власне, через пошук на дорозі компромісів національного «modus vivendi» з русинами».
Коментуючи, автор публікації додає, що слід прагнути, щоби голос згоди у руській справі посла Шептицького не минув у краї без відлуння. Хоча, на жаль, мало було на це надії у тодішньому навзаєм неприхильному настрої як русинів, так поляків.
Особливості цьому питанню додавало також і те, що у січні того року Митрополит Андрей Шептицький на чолі русько-української делегації відбув до Відня, де отримав аудієнцію у цісаря Франца Йосифа І. Метою цієї подорожі було переконати уряд та цісаря у необхідності збільшення мандатів у віденському парламенті для представників русинів-українців. Цьому категорично спротивилася польська частина парламенту, зокрема і, з обов’язку солідарності, Казимир Шептицький. Польські середовища були надзвичайно обурені з ініціативи Митрополита Андрея підтримати русько-українських політиків, про що пише у своїх спогадах монахиня сестра Марія Криста (Софія з Шембеків), передаючи, як на розповідь батька Яна Кантія Шептицького про негативну реакцію Митрополит відповів, що «поляки тільки через сто років зрозуміють, навіщо він поїхав до Відня у цій справі».
[Sister Maria Krysta Szembek and hermemoirs / Andrzej A. Zięba; [transl. From Pol. by Bohdan Struminsky] // Harvard Ukrainian Studies vol. XV. — № 1/2 1991. — С. 127]
Казимир Шептицький також представив присутнім усі аргументи щодо реформи виборчого законодавства, зазначаючи, що «навіть якщо ця Рада не проголосує за них, то це відбудеться у наступній». Найбільш сприйнятливим для Шептицького законом міг би бути той, згідно з яким половина парламенту обирається на загальних та рівних виборах усім населенням, а інша вибирається виборцями, які платять відповідну суму податків у скарбницю та мають відповідну освіту [Czas. — № 93. — 22 квітня 1906 р. — С. 5].
На зустрічі Казимир Шептицький також прозвітував про свою діяльність у парламенті — й на основі дискусії було складено та опубліковано посольський звіт, надрукований у Львові.
[«Отець Климентій Шептицький. Життєпис…». — С. 97]
