Храм в подяку за порятунок, або козацький слід в історії Комарна

На Львівщині чимало пам’яток перехідної епохи між ренесансом та бароко, що несуть на собі відбиток обох архітектурних стилів. Найбільш відомими з них є каплиця Боїмів табернардинський костел св. Андрія у Львові, парафіяльний костел св. Лаврентія у Жовкві. Не таким грандіозним, але не менш вишуканим є костел Різдва Пресвятої Богородиці у старовинному містечку Комарно. Цей храм цікавий ще й тим, що історія його зведення тісно пов’язана з подіями Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького.

Перша згадка про побудову костелу у Комарні, тоді ще дерев’яного, і датується 1473 роком. Цей рік взагалі був визначним в історії міста – тоді у Комарні було збудовано ще й замок, а саме місто отримало магдебурзьке право. Цікаво, що перша письмова згадка про Комарно, датована лише двома роками раніше, хоча у істориків немає сумнівів, що поселення тут існувало ще в давньоруські часи.

Мурований костел Різдва Пресвятої Богородиці був споруджений значно пізніше, у 1656-1658 роках. Історія його зведення тісно пов’язана з подіями Хмельниччини та постаттю дідича Комарна Миколая Остророга. Посідаючи посаду великого підчашого коронного, Остророг у 1648–1649 роках був одним з трьох реґіментарів королівської армії. Дістав від Богдана Хмельницького глузливе прізвисько «латина» за свою вченість, що, зрештою, характеризує його аж ніяк не з гіршого боку. А ось досягнення в якості воєначальника навряд чи можна поставити йому в заслугу. У війні з козаками Остророг найбільше запам’ятався ганебною втечею з поля битви під Пилявцями, хоча заради справедливості констатуємо, що дременув він не сам, а в солідній компанії інших польських аристократів.

Комарно, на відміну від свого власника, у війні з козаками себе не зганьбило. Козацько-татарські загони двічі підступали до міста, намагалися здобути його і штурмом і облогою, але так і не змогли. На знак подяки за спасіння міста (а, можливо, й за своє особисте) Миколай Остророг пообіцяв спорудити в Комарні мурований костел і слова свого поспішив дотримати. Значний ентузіазм проявив і місцевий парох Флоріан Левін – за деякими даними, саме він керував будівництвом. До речі, камінь для будівництва доставляли за кілька десятків кілометрів з каменоломні в селі Верин (розташованого в теперішньому Миколаївському районі).

Храм було зведено у відносно швидкі терміни і вже в жовтні 1658 року його освятив львівський римо-католицький митрополит, архієпископ Ян Тарновський.

Стосовно того, хто був будівничим костелу, ще й досі ведуться дискусії. Довгий час, з подачі польського дослідника Тадеуша Маньковського, авторство приписувалося львівському архітекторові італійського походження Яну Покоровичу, однак зараз ця версія вважається хибною. Тепер більшість істориків архітектури схильні вважати автором проекту ще одного львівського італійця – Войцеха Капіноса-молодшого, прозваного Зичливим.

Невідомо також, хто вирізьбив скульптури на фасаді храму. Припускають, що їх автором міг бути той же Войцех Капінос-Зичливий, однак окремі дослідники знаходять у скульптурах сліди техніки принаймні двох різних різьбярів.

Архітектура костелу є яскравим зразком переходу від пізнього ренесансу до раннього бароко. Нижня частина фасаду – з характерним обрамленням порталу, розташованими у кілька ярусів нішами зі скульптурами, пілястрами коринфського ордера з головками херувимів – виконана у яскраво вираженому ренесансному стилі. У той же час фронтон храму прикрашений традиційними для стилю бароко волютами. Характерним для бароко є й велика кількість дрібних різьблених деталей, що прикрашають фасад храму.

Ще іншими є бічні фасади храму, які вирізняються тонко виконаними класичними деталями.

В інтер’єрі стіни декоровані пілястрами коринфського ордера, імітацією обшивки з сірого-блакитного мармуру та розписами кінця XIX століття. Хрестові склепіння нефа і хору оформлені декоративними розетками. Чотири дерев’яні вівтарі та амвон, пофарбовані у коричневий колір і частково позолочені, були виконані після 1774 року

У плані храм є сильно видовженим прямокутником, завершеним напівкруглої апсидою. Високий двосхилий дах вінчає сигнатурка. По зовнішньому периметру будівлі тягнеться антаблемент з бійницями у фризі, які свідчать про те, що споруджений після воєнних лихоліть храм будувався з думкою про оборону.

Один з бічних вівтарів та амвон костелу Різдва Пресвятої Богородиці в Комарно

Інтер’єр костелу Різдва Пресвятої Богородиці в Комарно

У першій половині XVIII століття перед фасадом храму було збудовано двоярусну дзвіницю у формі трипролітної тріумфальної арки. Дзвіниця постала на центральній осі храму, чим дещо зіпсувала вид на його головний фасад з боку міста. Тоді ж весь комплекс, разом з плебанією та цвинтаром, було огороджено.

У пізніші роки костел неодноразово реставрувався. Відомо про його відбудову після пожежі 1774 року, яка тривала протягом двох десятиліть. Масштабна реставрація відбулася і у 30-х роках ХХ століття, коштом місцевих парафіян та родини Лянцкоронських.

З 1946 року святиню було закрито радянською владою і передано під склад меблів та господарського інвентарю. Під час виселення з Комарна польського населення місцеві католики зуміли вивезти частину храмової атрибутики, у тому числі й образ Матері Божої з головного вівтаря – нині він перебуває в костелі святого Мартина в польському містечку Новолєсі біля Стшеліна.

Лише у 1992 році у комарненському костелі відновилися служби. Спочатку костел повернули римо-католикам, однак через їх малу чисельність у місті пізніше храм передали вірним УГКЦ.

За роки використання у якості складу костел Різдва Пресвятої Богородиці, попри статус пам’ятки архітектури національного значення, зазнав значних руйнувань, особливо його внутріщнє оздоблення. Нині ведеться реставрація, хоч і в меншому за потрібний обсязі – у два останні роки на це було виділено з обласного бюджету 800 тис грн.

Джерело: Край