Вже понад сторіччя корпуси Львівської Політехніки є об’єктами, що становлять значний інтерес для львовознавців, дослідників архітектури, шанувальників старовини … Для переважної більшості сучасного покоління львів’ян історія Політехніки асоціюється із головним корпусом, неперевершеним творінням Юліана Захаревича, проте історія інших корпусів, насамперед будівель, де вони розміщені, є справді унікальною і вартою уваги …
Лабораторія машин, за сучасною адресою вул. Устияновича, 5, що немов сховалась за помпезним головним корпусом, є однією з найкращих пам’яток стилю неокласицизму в Україні, внесеною до Реєстру місцевих пам’яток міста Львова.
історія зведення корпусу Лабораторії машин для механічного факультету Львівської політехніки розпочалась століття тому – 1913 року. Згідно первісних планів будівля мала постати за містом. Архітекторові Богдану Стефановському, якому доручили виконання проекту, було запропоновано характерне для фабричної споруди архітектурне вирішення, з нетинькованої цегли. Проте, виникли складнощі із придбанням земельної ділянки … Вихід був один – розпочинати будівництво на землі, що вже належала Політехніці …
За задумом, споруду заплановано поліфункціональною – вміститись тут мали лекційна і рисункова аудиторії, покої професора і асистентів, бібліотека, лабораторні кабінети, наукові збірки, а також дослідний інститут витривалості будівельних матеріалів і волокон; у другій частині планувалась котельня і машинний зал, тобто власне механічне обладнання. Щойно було закладено фундамент, витягнуто до рівня підлоги стіни, як розпочалась Перша Світова війна …
Лише 1922 року будівництво було поновлене, і одразу ж постали нові складнощі …
Надто близьке сусідство із головним корпусом, стан довоєнних конструкцій і нестандартна форма плану, поставили перед архітектором нове, нелегке завдання – змінити фасади, пристосувавши їх до класичного оточення, не змінюючи плану споруди і використавши фундаменти та інші частини будівлі, зведені до війни.
Розв’язати це завдання було доручено професору Львівської політехніки Вітольду Мінкевичу. Архітектор знайшов блискуче вирішення, фасади в стилі неокласицизму (варіант пізнього модерну), застосувавши стилізовані іонійські капітелі та маскарони.
Окрему проблему становила організація території Політехніки з боку пл. Св. Юра – а точніше – простір між запланованим і вже існуючим хімічним корпусом. За рахунок нерівності рельєфу Лабораторія машин стоїть дещо нижче від корпусу хімії, Мінкевич вирішує це неокласичними сходами та огорожею.
Споруду було опрацьовано до дрібниць, зокрема, Мінкевич вносив зміни у проект, зокрема конструкцій даху котельні, який за вимогами мав бути якнайлегшим. Тому первісно запроектовані коштовні залізобетонні конструкції мінялися на легкі дерев’яні конструкції англійської системи.
Остаточно Лабораторію машин Політехніки завершено у 1925 р. в стилі неокласицизму, з використанням декораційних елементів у стилі ардеко. Споруда стоїть окремо, мурована з цегли, отинькована, базована на витягнутому плані складної форми. Складається з основного навчального корпусу, котельні та залу машин, які в об’ємно-просторовому вирішенні виражені у різних брилах. Вирішення екстер’єру кожної брили підкреслює її функціональне призначення.
На сьогодні споруда Лабораторії машин НУ ЛП – яскравий зразок навчально-технічного закладу в стилі неокласицизму, який поєднує традиційні та залізобетонні будівельні конструкції, пам’ятка архітектури місцевого значення.
Використані джерела :
http://wiki.lp.edu.ua/ , http://www.lvivcenter.org/ , http://uk.wikipedia.org/
