Досить складно відповісти, чим є людина – великим і всеохопним дзеркалом епохи, або ж лише маленьким дзеркальцем, що дає можливість побачити хіба окремі риси сприйняття певних процесів, характерні для того чи іншого періоду. Мабуть, якщо ми говоримо про наш час – то радше друге. Якщо ж про давнину – то ближче до першого. Чому так, спробуємо показати на прикладі одного з жителів давнього Львова. Останній був водночас типовим і непересічним інтелектуалом для свого часу, хоч для нас сьогодні запросто може видатися навіть марсіанином. Принаймні, у якомусь сенсі. Отож, говоримо про представника львівського осередку Товариства Ісуса Тому Перковича (1652 – 1720), вправного художника словом, який зробив дуже багато, аби загадки і таємниці його часу були доступними і для нас.
У нашому розпорядження не так вже й багато біографічних моментів, які стосуються персони Томи Перковича. Але це не така вже й велика проблема, адже значно цікавішою і більш знаковою за біографію, була творчість цього діяча. Наприкінці XVII – на початку XVIII століття Тома Перкович згадується як викладач математики та професор канонічного права у Львівській єзуїтській академії. Згодом він також був префектом бібліотеки львівського осередку Товариства Ісуса, а також ректором академії у Львові.
Як уже було вказано на початку цієї статті, Тому Перковича можна назвати типовим інтелектуалом для свого часу. Типовим, якщо говорити про мету і ціль творчості. Остання, безперечно сакрального характеру й відтінку, як зазначав один із сучасників Перковича Лазар Баранович, повинна була не лише служити засобом виховання читачів, але й наближати самого автора до спасіння його душі. Однак було в писаннях Томи Перковича і щось незвичайне, але про це – нижче.
Одну з праць єзуїтського мислителя сьогодні можна побачити у фондах Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка. Тома Перкович упорядкував і видав у двох томах проповіді, присвячені тематиці Страшного суду та останніх днів людини – “Kazania przebrane z kaznodzieiów francuskich o czterech ostatnich rzeczach kaźdego człowieka”. При цьому, не просто наводив власні роздуми, а послуговувався міркуваннями сучасних йому французьких богословів.
Дивлячись на назву книги, а ще більше на її обсяг, сучасному читачеві на думку приходить хіба текст Рея Бредбері “451° за Фаренгейтом”, де книги не читали, а палили. З іншого боку, для дослідника і поціновувача книжної культури й друкованого слова, для культурологів і істориків праця єзуїта Томи Перковича є досить бажаним уловом. Хоча б тому, що вона є цікавим прикладом активного послуговування жителями наших територій інтелектуальним продуктом, який створювали тогочасні французькі автори. Зокрема, Тома Перкович згадує про єпископа Клаудіо Жолі, проповідника і місіонера Клода Коломб’є, а також багатьох інших – на основі чиїх праць він склав свої власні казання.
Тома Перкович не просто демонструє знання французької мови, але й здатність переосмислити концепції й ідеї сучасників, які жили з ним в один період. Тим самим він знову ж доводить, що жителі наших територій були і залишаються активною частиною європейської цивілізації. Свій рівень та масштаб автор підтвердив і іншими працями. Зокрема, у 1689 році, в Замості, вийшов його переклад з французької “Історії грецького відступництва” Л. Мембурга; у Львові, в 1720 році, “Християнські рефлексії на всі дні року”.
На сам кінець, Тома Перкович не лише писав про французькі території і читав французьких інтелектуалів, але й був на теренах сучасної Франції. Їздив туди як представник руського воєводи Яна Станіслава Яблоновського. Свої мандрівки єзуїт переосмислив і описав в окремій праці.
Через наявність діячів рівня Томи Перковича, можемо сказати, що час XVI – XVIII століть зовсім не був в нашій історії “випаленим полем”, де нічого не відбувалося. Питання лише в виборі оптики – продовжувати переказувати казки, що все було погано, або ж почати вчити історію. Якщо друге, то персон рівня Томи Перковича, які писали власні оригінальні тексти і переосмислювали світ, знайдеться достатньо.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Гулюк Є. Те, що ми найкраще не знаємо. Нудні монахи на тлі ідейного та культурного “застою” // ZAXID.net, 2018 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zaxid.net/te_shho_mi_naykrashhe_ne_znayemo_n1466842
- Кметь В. Історичні студії у Львівській єзуїтській академії (1661 – 1773) // Київська Академія. – Київ: Дух і Літера, 2016. – Випуск 13. – С. 190.
- Кметь В, Притула Я. Перкович Тома // Encyclopedia. Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2011. – Т. 2. – С. 280.
