Бородатими бувають не лише анекдоти, але також і … ікони. Холмська ікона Божої Матері, що є однією з найдавніших та найбільш шанованих ікон на наших теренах, має також і дуже довгу бороду. При цьому, окремі волосинки цієї бороди сягають ще апостольських часів і росли тоді, коли євангеліст Лука нібито малював цей витвір. Інші волосини пробивались з-під запиленої шкіри історії, коли Володимир хрестив Русь, або коли тією ж Руссю “гуляв” Батий. Ті, що ще не встигли посивіти, росли коли козаки та поляки ділили простір та сфери впливу. Ікона, озброєна духовним мечем, постійно опинялась по різні сторони барикад і брала безпосередню участь у боях. Мабуть від нелегкої долі вона і є сьогодні досить пошкодженою. Вигравши всі попередні битви, зараз ікона переживає найважчу з них – змагання зі старістю та шрамами, котрі так і не зникли з її тіла.
Коли ми заходимо до музею і оглядаємо якийсь експонат, то інколи й близько не можемо уявити, якою долею він може “похвалитись”. Ціною даного питання є межа між “мертвим” куском матерії і одухотвореною сутністю, якою ми можемо загорітись, захопитись і запам’ятати на все життя. З іконою, яка від початку є містком між нашим грішним світом та тим вищим ірраціональним, ситуація є ще складнішою. Тож давайте спробуємо заглянути під шари фарби Холмської ікони Божої Матері і коротко оглянути, чим вона жила.
Мабуть від самого початку нам доведеться зійтись на тому, що покровитель іконописців, апостол Лука таки не малював ікони Холмської Божої Матері. Але після того, як він її намалював, ікона опинилась у Візантії. Звідти вона потрапила до диких варварів, якими були наші предки і князь Володимир. Принаймні, десь так наших ніби предків уявляли ромеї, яких ми називаємо візантійцями. Таким чином, ікона фактично стала одним з символів хрещення Русі. За даними неймовірно переконливих і безапеляційно правдивих легенд, ще в 1001році Володимир привіз цю ікону туди, де через кілька сотень років постане місто Холм.
На користь легенди про привезення ікони, яка тоді ще не називалась Холмською, до Холма Володимиром говорить той факт, що Данило чомусь привозить її до заснованого ним міста знову. Тут також маємо різні дані. За одними, Данило привіз ікону з Києва у 1223 – 1237 роках, тобто ще до того, як Холм горів і цю пожежу було видно аж зі Львова. За другими, трапилось це на початку 60-х років ХІІІ століття, тобто після символічної для історії Львова пожежі у Холмі. Ікона, якщо вірити автору (чи навіть краще авторам) Галицько-Волинському літопису, приїхала точно з Києва і була передана Данилу його сестрою Теодорою, яка була в Києві в монастирі. На той момент ікона, яка входить до числа 5 найславетніших ікон києво-руського часу, була оздоблена дорогоцінним камінням і золотом. Вона була виконана на кипарисових дошках темними фарбами у візантійському стилі. На іконі зображено Богородицю, яка тримає на правій руці дитину Ісуса. Ісус правою рукою благословляє, а в лівій тримає сувій.
Вже у ХІІІ столітті, в нелегкі для Русі часи боротьби з татарами, іконі довелося вперше “взяти до рук зброю”. За легендами, саме вона захистила Холм у 1240 році від орд онука Чингісхана Батия. Ця історія повторилась і в 1259 році, коли ікона “допомогла” відстояти місто від військ Куремси. Тоді ікону нібито несли в саму гущавину бою і ставили на стіні, яку намагались взяти штурмом вороги. Те, що подіяло двічі, не допомогло втретє і місто у 1261 році піддалося Бурундаю. Хоча, не виключено, що жителі Холма просто забули винести цього разу ікону на стіну, що й стало причиною поразки. Холм тоді було пограбовано, а ікону пошкоджено. За іншими даними, вона на якийсь час навіть зникла, але була віднайдена і повернута на місце.
Коли Данило, татари і ці всі ярлики, корони, рознесення мурів міст лишились далеко позаду, Холмській іконі Божої Матері знову довелось прийти на допомогу поціновувачам порядку і спокійного способу життя. Дикі орди козаків, цих п’яниць, шибайголів і характерників, які і самого Бога в дурні пошити можуть, ці схизматики та ребеліанти, почали топити землі Речі Посполитої, які текли медом і молоком, у братській крові. Король вже програв кілька битв і сидів та чухав там, де не свербіло. Тоді то йому і прийшов на допомогу єпископ Холмський і Белзький Якуб (Суша). Єпископом він тоді ще, правда, не був, але наполегливо до цього рухався.
Так-от, Суша натякнув королю Яну Казимиру, що до польського табору під Берестечком варто би звозити Холмську ікону Божої Матері, яка зуміла зупинити навіть лютих татар. Що ж їй тоді ця купка злодійкуватих і чубатих вискочок на чолі з гетьманчиком, який воює за власні образи. Ікону поносили між рядами польської армії перед боєм, а сам Суша благословив польске військо на бій. І о диво! Після стількох ганебних і важких поразок, поляки перемогли. Окрилений Ян Казимир і далі возився з іконою в кількох наступних військових кампаніях, а окрилений Якуб (Суша) у 1652 році став єпископом.
Ікона після Берестечка поїхала до Варшави, зробивши тимчасову зупинку і у Львові. Король зітхнув з полегшенням і повіз Холмську ікону Божої Матері і під Жванець, але там, несподівано, зазнав поразки. Не допомогла і ікона. Після цього Ян Казимир перестав стріляти з цієї зброї. У 1765 році Холмський образ Богородиці з дитиною було короновано золотими коронами Папи Климента ХІІ. Корони було доставлено каретою, запряженої 6 кіньми. На цьому героїчні сторінки історії ікони закінчились, поступившись підпіллю та переслідуванням.
У 1915 році, під час Першої світової війни, ікону було вивезено до Москви. Вже через три роки її повернули до Києва. У 1923 – 1941 роках її переховували у приватних помешканнях – часи прийшли непевні, а люди не зовсім віруючі. У 1942 році ікона потрапила до митрополита Івана (Огієнка). На його кошти, зусиллями Микола Прахова, було проведено реконструкцію ікони. У 1943 році її повернули до Холму. У 1944 – 1995 році Холмська ікона Божої Матері повторила гірку долю 1923 – 1941 років і “переховувалась” у приватних помешканнях на Франківщині та Волині.
Лише в 1996 році Холмську ікону Божої Матері було передано в музей Волинської ікони у Луцьку. На іконі, розміром 95х66, на сьогодні збережено 70 % оригінального живопису. Тим не менше, ікона потребує капітальної реставрації, чим зараз і займаються. Одним з реставраторів цього мистецького шедевру зі славною історією, є Анатолій Квасюк. Будемо сподіватись, що майбутнє не буде змушувати Холмську ікону Божої Матері ні “воювати”, ні “переховуватись” і започаткує її нову, унікальну сторінку історії.
На сам кінець, подаємо опис ікони, який залишив один з її опікунів, згаданий уже раніше, єпископ Якуб (Суша): “Образ намальовано достойно і з великим мистецтвом. Лик Богородиці скромний і суворий, в суворості страшить, у страху солодкий, що проникає в серце і спонукає до служіння Богові. На правиці Діва Благословенна несе немовля Ісуса; Материнським оком своїм прямо звернена до Божественного ока Сина: і, немов жива, дивиться не тільки в Божественне Око, але й у серце Сина; кожного, хто дивиться на Неї, ранить своїм голубиним поглядом”.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Галицько-Волинський літопис / переклад Л. Махновця [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://litopys.org.ua/links/galvol.htm
- Вислоцький В. Чудотворна ікона Холмської Богородиці / RISU, 2010 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://risu.org.ua/ua/index/monitoring/kaleido_digest/34497/
- Горбик С. Холмська чудотворна ікона Божої матері / Київське православ’я, 2013 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://kyiv-pravosl.info/2013/09/21/holmska-chudotvorna-ikona-bozhoji-materi/
- Ковальчук Є. І. Ікона Холмської Богородиці зі збірки Волинського краєзнавчого музею як джерело до вивчення історії та культури середньовічної Європи / Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки, 2010 [Електронний ресурс]. Режим доступу:http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn/natural/Nvvnu/istor/2010_1/R3/Kovalchuk.pdf
- Плохій С. Священне право повстання: Берестейська унія і релігійна легітимація Хмельниччини. Дискусія / Держава, суспільство і Церква. Матеріали Других “Берестейських читань” Львів – Дніпропетровськ – Київ, 1 – 6 лютого 1995. – Львів, 1996. – С. 18, 44.
- Kuprianowicz G. Chełmska Ikona – odnaleziona / Над Бугом і Нарвою. Український часопис Підляшшя [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://nadbuhom.pl/art_1229.html
