Сьогодні пропонуємо читачам познайомитися із спогадами Іванни Ярош Боб’як, учениці гімназії сестер василіянок у Львові про те, як відбувалося навчання під час першої окупації міста більшовиками. Спогади були опубліковані у “Пропам’ятній книзі гімназії сестер Василіянок у Львові”, що вийшла друком у 1980 р. (Ню Йорк-Париж-Сидней-Торонто, 1980). Публікація подається мовою оригіналу.
Гімназія СС Василіянок у Львові під час першої большевицької окупації
З приходом большевицької влади в вересні 1939 р. гімназія СС Василіянок перестала існувати як така. Зараз після заняття Червоною Армією Львова зійшлися в канцелярії гімназії вчителі з о. директором В. Лициняком і катехитами й усі однодушно вирішили розпочати навчання хоч і в змінених та несприятливих умовинах католицької середньої школи. Розуміється, що школу залишили отці катехити, о. Теофіл Горникевич, о. Іван Ждан, о. Петро Хомин, не міг приходити довголітній опікун Марійської Дружини о. Іриней Назарко, ЧСВВ. Отець директор одягнувся в цивільний костюм, сестри – м. Северина, м. Богдана і м. Макрина також передягнулися в світську одежу. Мати Северина Париллє, що кілька років перед війною їздила до Америки, залишила велику частину народніх одягів у музеї кат. Каледжа ім. св. Василія в Стемфорді, Конн. Решту експонатів, що зберігалися в музеї гімназійного будинку на третьому поверсі, передала негайно до Етнографічного музею НТШ при вул. Чарнецького 24 (сучасна Винниченка – ред.).
Негайно зголосилися давні учениці і деякі нові, деякі вчителі відійшли до інших шкіл. Почалося навчання всіх обов’язкових предметів крім релігії, польської мови та науки про Польщу. Збільшено число годин української мови, згодом впроваджено навчання російської мови і діямату. До науки української мови (і російської) застосовано прислані підручники з Києва, пізніше прислано підручники й до інших предметів. З клясних кімнат усунено хрести й ікони й історичні та побутові картини. Їх заступлено портретами вождів, звичайно без рамок, прикріплених шпанеґлями до стіни. Скасовано каплицю в партері, а пізніше сам директор школи Павленко розбив статую Матері Божої, що стояла в кінці коридора в партері. Забрано теж згодом і мешкання монахинь на третьому поверсі, вони мусіли переселитися до матірного будинку манастиря. Скоро починали приходити до школи на працю вчителі зі Сходу, а за ними теж і учениці комсомолки. Почалося перевірювання минулого вчителів, замість отця директора Василя Лициняка управляв школою Василь Мартинович (о. Крил. В. Л.). Політрук і нові вчителі стали пильно слідкувати й за ученицями, підозріваючи їх у націоналізмі й приналежності до ОУН. Зразу ж перемінено гімназію на десятирічку.
Скоро почався новий лад у школі з безустанним пригадуванням про нашу “відсталість”, про обов’язок “служби батьківщині”, про націоналістів – ворогів народу, про великодержавних шовіністів, про конечність перевиховання молоді, про великі досягнення Радянського Союзу, про поступ техніки тощо. Скоро стали заставляти учениць, а то й учителів доносити дирекції і політрукові про націоналістичні рухи між молоддю. Одначе серед молоді майже не було таких. Були одначе познаки донощицтва одного з учителів, головно проти о. директора. Тут належало теж докучання о. директорові тов. Павленком, мовляв він як релігійна, відстала людина не вміє виховувати молодь. Під Новий Рік 1940 під час народного гуляння в школі Павленко заставляв о. директора танцювати з ученицями.
З початком 1940 року гімназію перемінено на десятирічку 4 середня школа. Отця Лициняка усунено, а властиво Митрополит Андрей порадив йому залишити школу, що теж не було легке для довголітнього педагога, виховника молоді. Директором став Павленко. Йому до помочі стали передусім учителі й учениці із східніх областей. Вони стали майоризувати вчителів і молодь, і перевиховувати. Тільки деякі учениці далися втягнути в большевицьку систему (а може вдавали?). Компактна більшість молоді не здавалася. З відповідним завзяттям молодь була послушна на лекціях і вивчала пильно предмети. Тайком ходили учениці на науку релігії в Волоській церкві до о. Івана Ждана. Деякі учениці кожного тижня відвідували Митрополита Андрея на Святоюрській горі й давали Йому точні звідомлення про те, що діється в школі, про вчителів та учениць. Митрополит повчав їх, як поступати всім ученицям у них важких обставинах, підтримував морально й матеріяльно тих, що потребували матеріяльної помочі. Він давав вказівки, як оберегти і вчителів і учениць перед непередбаченими й непотрібними витівками учениць, перед бачним оком большевицьких шпіонів і донощиків.
З уступленням о. Лициняка запанував у школі чисто большевицький режим. Верховодили вчителі зі східніх областей, їм мусіли підкорятися і наші вчителі та деякі учениці. Навчання й подавання навчального матеріялу методою акроаматичною поступало успішно. Навчені вдома і за попередніх років у своїй школі, дівчата вивчали предмети, виконували завдані шкільні і домашні праці, знаючи, що хоч таке навчання, хоч під тиском большевицького режиму, все ж таки дає їм якесь знання. Часті мітинги, агітації, вихвалювання “щасливого життя в країні рад”, змагання до великих прогресивних дій, лаяння ворогів держави та ворогів народу, заставлювання і принукування молоді до т.зв. громадської праці, змушування до підзор, шпіонажі в школі, підслухування, донощицтва не мали позитивних наслідків та успіху серед шкільної молоді, вихованої на релігійно-етичних і моральних основах. Молодь жила з дня на день, нашорошена, вдавала послушність шкільній і державній владі, влаштовувала під примусом зібрання, сходини різних гуртків самодіяльности, включно до атеїстичних (розуміється – удаваних), друкували стінгазети, деякі вибранці появлялися на дошці пошани. Все це вбільшості було вдаване. Всі надіялися на зміни, жадібно ловили вістки з-поза Сяну, хоч і не точно перевірені про назріваючий конфлікт між обома “союзниками”.
Висліди в навчанні були позитивні. Учениці складали іспити й отримували свідоцтва з переважно гарними оцінками. За давньою традицією учениці випускної кляси десятирічки в 1941 році виготовили, та замість табля, світлину кляси в групі на тлі стіни, що на ній пишалися портрети вождів Леніна і Сталіна.
Учителям галичанам що раз важче ставало працювати серед учительського колективу большевицьких виховників. Та ще не доходило до шпіонажі і донощицтва, всі довіряли собі обопільно. Також і ученицям було важко тим більше, що час до часу якась учениця не прийшла одного дня до школи. І вже більше не бачили її ні товаришки ні родина. Це діялося продовж 22 місяців большевицького режиму, а посилилося з весною 1941 року, коли вже були багатомовні познаки назріваючого конфлікту між Німеччиною та СРСР.
Ще перед вибухом війни 22 червня 1941 р. відбулася в школі “матура” – випускні іспити десятиклясників. З вибухом війни їхні східні вчителі і товариші помандрували чим дуж на схід із нелеґально придбаним, загарбованим від невинних галицьких громадян добром “відсталої панської Польщі”. Мури будинку при вул. Длугоша 17-а опустіли.
Під час чотирирічної німецької окупації не вдалося продовжувати навчання в гімназії СС Василіянок. Існувала там тільки фахова школа.
З поновним приходом большовиків до Львова повернувся Павленко і деякі вчителі зі Сходу. Вони відновили працю в цій школі.
