Сьогодні життя Галичанина виглядає архісумно. Від 10 – 20 року шкільний мундир – згодом військовий «рок» – потім, після короткої університетської перерви, ц. к. шпага… і коронація на урядницькому троні у різних іпостасях, або дві розетки на позолочених нитках.[1]
Формений одяг учнів цивільних навчальних закладів ХІХ ст. досі залишається недостатньо дослідженим.[2] Загалом, цілісна система шкільного обмундирування у цей час існувала лише в Російській імперії. Частково його запровадили у Швейцарії та Франції, де особливого поширення уніформа здобула у конвіктах або інтернатах, а також школах військового типу.
Спроби запровадження шкільної форми у Австрії теж мали місце. Зокрема у приватному навчальному закладі отців єзуїтів Кальксбург поблизу Відня. Форма його вихованців була схожа на австрійську офіцерську та мала на меті посилювати корпоративну культуру і почуття приналежності до спільноти.
Однострій приписано учням військових навчальних закладів. Система початкової та середньої військової освіти, що була створена в Австро-Угорщині, готувала юнаків до вступу в школи кадетів і військові академії. Перші випускали кандидатів в офіцери, другі — лейтенантів. Створення цієї системи розпочалося в 1870-і роки.[3]
Вперше про загальну шкільну форму в Галичині заговорили у 1885 році.[4] Тоді учням реальної школи і гімназії Св. Яцека у Кракові дозволили одягнути головні убори спеціального крою. Їх, за місцевою традицією, називали «krakuski».[5] На шапки гімназистів кріпили герб опікуна закладу типу «Одровонж».[6]
19 грудня 1885 року на засіданні Товариства вищих шкіл у Львові виголошено реферат про шкільну уніформу. Проф. Амборський, котрий його підготував, відзначив, що мундир окреслює становище учня у суспільстві, затирає різницю між станами, полегшую нагляд за учнями поза школою, виробляє певний espirit de corps[7], товариськість і єднання, а запровадження форми у інших країнах виявилося корисним.[8]
Пройшло ще п’ять років. Ідея знайшла як прихильників, так і противників. На засіданнях Галицького сейму впродовж 1890 року все ж підготовлено резолюцію про якомога швидше запровадження однострою для учнів.
Поки тривали суперечки довкола шкільного мундиру, учні з власної ініціативи почали одягати різнокольорові шапки, щоб відрізнятись від молоді з інших закладів. Цим народним головним уборам навіть почала чинити перешкоди Шкільна рада, але, після рішення ради міста Львова, змирилася. Про ці головні убори згадує історик Мечислав Опалек (1881 – 1964). Тоді він розпочинав свою шкільну науку.
… в львівських гімназіях з польською мовою навчання і у реальній школі ввійшли до вжитку шапки рогатівки без дашків, пошиті на зразок сокільських. Не підлягає сумніву, що ця новація мала демонстративний характер і по відношенню до шкільного керівництва подекуди навіть агресивний. Як і з чиєї ініціативи вийшли в загальне користування сказати не можу. Кольори не були однорідними, а шапки вирізнялись поєднанням кольорів в окремих львівських гімназіях.
Учні ІІІ гімназії Франца Йосипа і V бернардинської мали шапки із світло-сірим краєм та темно-синім верхом, учні IV гімназії під Політехнікою – з пурпуровим верхом. Реалісти з вулиці Кам’яної, пізнішої Кубалі, носили рогатівки з чорним краєм, червоною облямівкою і білим верхом.
Шапки були прикрашені шовковою розеткою на обідку, в якій був посріблений польський орел і за нею соколине перо як символ «юнакерії».
Орлики і пера незабаром зникли після заборони. Оголені шапки толерували до часу впровадження обов’язкових шкільних мундирів у недалекому майбутньому.[9]
У квітні 1892 року «Kurjer Lwowski» сповістив, що з нового року у всіх гімназіях запроваджується мундир, як у Хирівському закладі оо. Єзуїтів.
Товариство Ісуса (лат. Societas Iesu, скорочено S.J., або S.I) утримувало кілька середніх навчальних закладів в Галичині: гімназію у Новому Сончі (1838 – 1848), конвікт у Львові (1838 – 1849), шляхетський конвікт у Тернополі (1821 – 1886) і згаданий Науково-виховний заклад біля с. Буньковичі на околиці Хирова відкритий 1886 року. Вихованці були одягнуті в мундири військового крою і типові головні убори – циліндричне кепі з дашком.
Але тільки 14 березня 1894 року цісарсько-королівська крайова шкільна рада видала розпорядження «У справі запровадження однакового вбрання для учнів середніх галицьких шкіл».[10] Цьому передували розпорядження міністра освіти і віровизнань від 16 січня і цісарський рескрипт від 6 січня.
До середніх навчальних закладів належали гімназії і реальні школи. Станом на 1895 рік в Галичині діяло 29 вищих гімназій, 2 нижчі і 4 реальні школи.[11]
Мундир учнів мав складатися з таких частин:
А)Блуза з темно-синього сукна з коміром стійкою і двома кишенями на грудях.
Б)штани звичайного крою темно-сірого кольору з виступаючим швом – кантом.
В)плащ з темно-сірого сукна з темно-синіми нашивками на комірі, з чорними роговими ґудзиками у два ряди по шість і хлястиком на розрізі ззаду.[12]
Г)шапка з темно-синього сукна з простим дашком, ремінцем з пряжкою та емблемою з білої бляхи (мідно-нікелевий сплав). Для шкіл реальних у формі літери «R», а для гімназій «G». [13]
Відомі емблеми з літерою «W», що вказували на виділові школи.[14]
На емблемі римською цифрою під літерою визначено приналежність до певного закладу. Для учнів гімназій Львова: Академічна гімназія G/I, ІІ гімназія G/II, гімназія Йосипа G/III, IV гімназія G/IV, V гімназія G/V. Для гімназій Кракова: гімназія Св. Анни G/I, гімназія Св. Яцека G/II, ІІІ гімназія G/III. Для гімназій Перемишля і Коломиї: гімназія з польською мовою навчання G/I, гімназія з українською мовою навчання G/II. Кількість гімназій зростала і потреба у визначенні порядкового номеру на емблемах поступово відпала.
В літню пору учні мали змогу носити полотняний одяг того ж крою. Блузу сірого кольору з темно-синіми петлицями (5 см) на комірі та з випустками на рукавах за 5 см від краю. Шапка повинна мати темно-синю випустку посередині і довкола.
На комірі блузи з сукна чи вилогах полотняної носили учні відзнаки відповідно до класу, який відвідували у вигляді галуна з металевої нитки. У молодших класах (І – ІV) – срібні смужки довжиною 3 см і шириною 0,5 см від одного до чотирьох. У старших класах (V – VIII) такі ж смужки, але золоті. При чому, у реальних школах від одної до трьох.
Форму передбачено і для учнів фахових шкіл. У 1892 році введено форму для школи у Дублянах. Збереглося фото учнів Нижчої рільничої школи у Бережниці.
Запровадити новий мундир примусово вирішили з 1896/97 н. р. 15 січня 1896 року на засіданні сейму подано внесок Тита Заячківського(1846-1926) про факультативне ношення форми, через різний матеріальний стан учнів.[15] Хоча шкільне вбрання коштувало дешевше ніж найпростіший одяг, для багатьох це були значні видатки. Комплект форми учня молодших класів обходився у 24 зл., а старших – 32. Пропозиції Заячківського сейм відхилив. Та все ж, міністерським рескриптом від 2 квітня 1896 року бідних учнів 1 і 8 класів звільнено від ношення форми.
Шкільні приписи містили такі положення:
Зовнішньою ознакою учня середньої школи є приписане вбрання(мундир шкільний). Кожен учень середньої школи зобов’язаний носити приписаний шкільний мундир у школі і поза школою. З огляду на крій, колір і відзнаки не можна відступати від припису; не можна також носити з частиною мундиру інший одяг. Шкільний мундир має бути для учня захисною шатою і учень повинен завжди пам’ятати про те, щоб не осоромити мундиру, який носить і школу, до якої належить.[16]
Тим часом, Крайова шкільна рада забороняє вносити будь-які зміни до приписаного мундиру і носити головні убори іншого крою, а також сторонні відзнаки і прикраси. Окремим розпорядженням змушена звернути увагу на порушення цих приписів.
Певна частина молоді, бажаючи відрізнятися від колег, вигадала різні додатки, аба зміни в приписаному мундирі і вважає, що цим доводить якусь особливу елегантність. Самовільно змінює колір мундиру, наприклад на чорний, його крій, а особливо крій коміра… розміри класових відзнак, допускаючись нерозумної манії блиску, крій шапок і т. д.[17]
Зрозуміло, що порушення приписів тривали і далі. Дирекція філії Самбірської гімназії у 1913 році звертала увагу на форму шапок і класових відзнак і забороняла носити так звані куртки.[18] Керівництво ІІ гімназії у Тернополі застерігало: «Кожен учень зобов’язаний носити приписане вбрання і не повинен змінювати будь-якої його частини. Зокрема, заборонено учням носити шапки з похилими дашками і надмірної висоти. Висота шапки складає пропорційно 1/3 ширини».[19]
Директор цісарсько-королівської гімназії в Стрию наголошував у 1914 році: «Всі учні без винятку повинні ходити у приписаних мундирах, форма і крій котрих є також визначені. Висота шапок подана, а ширина і довжина смужок на комірах (стоячих) мають бути відповідно до зразків».[20]
Типово українським відступом від регламенту було використання літери «Ґ» на емблемах, як припускають починаючи з 1911 року.[21]
У 1907 р. в Галичині було вже 83 середні школи: 45 гімназій (з них 2 приватні), 11 реальних шкіл та 17 учительських семінарій. Щоправда, із 45 гімназій тільки в 5-х навчання велося українською мовою (в Перемишлі, Коломиї, Тернополі, Станіславові і Львові).
Учнівська форма викликала багато застережень. На засіданні Львівського лікарського товариства 16 червня 1911 року визначено, що, запроваджений з метою піднесення військового духу і контролю на учнями, мундир має низку недоліків: тісний і грубий матеріал, який утруднює дихання, особливо влітку.[22]
1914 рік учні Галичини зустріли у 53-х гімназіях, 4-х самостійних філіях і 3 реальних гімназіях, 17-ти приватних закладах для юнаків і 13-ти жіночих приватних гімназійних школах. Було також 14 реальних шкіл та 11 жіночих ліцеїв.[23]
Микола ЗАКУСОВ
Джерела:
[1] Zycie w mundurze // Kurjer Lwowski, 1900, 14 pazdzernika.
[2] Адаменко, Дмитро. б. д. «Цісарська та королівська ‘квасоля’ | История государства Габсбургов». Дата звернення 15, Лютий 2021. http://ah.milua.org/imperial-and-royal-beans.
Адаменко, Дмитро. б. д. «Зі шпагою та багнетом | История государства Габсбургов». Дата звернення 15, Лютий 2021. http://ah.milua.org/with-a-sword-and-bayonet.
[3] Ветоха-Копадзе М. Уніформа в освітніх закладах України кін. ХІХ – поч. ХХ ст. // Вісник ХДАДМ. 2011. №4. С.36-38. Сергей Музычук. б. д. «Обмундирование учеников гимназий в Австрийской империи в начале XX века | История государства Габсбургов». http://ah.milua.org/obmundirovanie-uchenikov-gimnazij-v-avstrijskoj-imperii-v-nachale-xx-veka.
[4] Мундир носили вихованці Закладу убогих і сиріт фундації Станіслава Скарбка у Дроговижі. Zgrabne mundurki z sieraczkowego sukna z karmazynowemi wyłogami i takież czapki formy francuskiej, nadają im same przez się, dziarską, otwartą postawę.
[5] krakuska – червона чоловіча шапка без дашка, обшита хутром«czerwona, sukienna, męska czapka bez daszka, obszyta barankiem, część regionalnego stroju krakowskiego», «każda rogatywka obszyta futrem»
[6] Kurjer Lwowski, 1885, 14 grudnia.
[7] esprit de corps – франц. «корпоративний дух».
[8] Kurjer Lwowski, 1885, 25 grudnia
[9] O p a ł e k M. O Lwowie i mojej młodości. Wrocław, 1987. S.129-130. Цитата за: Gajak-Toczek M. Męskie gimnazja państwowe we Lwowie w latach 1772-1914 // Acta Universitatis Lodziensis – Folia Litteraria Poloninica” 2010, nr 13, s. 355.
[10] Dziennik Ustaw i Rozporządzeń Krajowych dla Królestwa Galicyi i Lodomeryi wraz z Wielkiem Księstwem Krakowskiem. 1894, cz. 7. Sprawozdanie c. k. Rady szkolnej krajowej o stanie szkół średnich galicyjskich w roku szoklnym 1893/94. Lwow, 1895.
[11] Ступарик Б. М. Шкільництво Галичини (1772-1939). Івано-Франківськ, 1994.
[12] Хлястик — деталь одягу, вузька смужка матерії, призначена для стягування частин одягу в талії, на рукавах, біля коміра та ін. Кінці хлястика пришиваються або закріплюються ґудзиками. Іноді хлястик складається з двох смужок тканини, з’єднаних пряжкою.
[13] Мечислав Опалек писав: «Від літери «Р» народився епітет «розбійник» і ним обдаровували реалістів. Гірше вийшло з гімназистами, для яких вигадано трохи образливіше. Бридким словом кликали тих семінаристів, котрі як обмундировані бурсаки, мали на шапці літеру «С»».
[14] Останні створені згідно законів 1869 і 1873 років для отримання певного ступеня освіти тими, хто не відвідував середню школу і були найвищим типом народних шкіл, в яких навчання тривало ще 3 роки, а саме в 5-7-х класах. Але вони функціонували лише в містах. На території Галичини в 1907 р. нараховувалося 96 виділових шкіл: 2 з німецькою мовою, а 94 – з польською мовою навчання і жодної (!) з українською
[15] Kadencja VII, sesja I, al. 106] Alegata do Sprawozdań Stenograficznych z Pierwszej Sesyi Siódmego Peryodu Sejmu Krajowego Królestwa Galicyi i Lodomeryi wraz z Wielkiem Księstwem Krakowskiem z roku 1895/6. Alegat 106
[16] Ustawy i rozporzadzenia obowiazujuce w galicyjskisch szkolach srednich. Zostawil Henryk Kopia. Lwow, 1900. S.55-56.
[17] Sprawozdanie c. k. Rady szkolnej krajowej o stanie szkół średnich galicyjskich w roku szkolnym 1900/1901. Lwow, 1901. S.19.
[18] Sprawozdanie Kierownika Filii C. K. Gimnazyum w Samborze za rok szkolny 1912/13. Sambor, 1913. S. 64.
[19] Sprawozdanie Dyrekcyi C. K. Gimnazyum II. z językiem wykładowym polskim w Tarnopolu za rok szkolny 1911/12. Tarnopol, 1912.
[20] Sprawozdanie Dyrekcyi C. K. Gimnazyum w Stryju za rok szkolny 1914. Stryj, 1914. S.57.
[21] Гладенький Т. Кокарди та інші елементи однострою українських гімназистів (школярів) на Західноукраїнських землях у складі Австро-Угорської імперії // Нумізматика і фалеристика. 2018. №3(87). С.15-19.
[22] Gregorovichova H. Badania szkolnych mundurków od strony higienicznej, „Archiwum Higieny” 1937, t. V, s. 261–296. Dr. Jan Niemiec Mundurki uczniów szkół średnich pod względem h y g i e n i c zn y m. Lwów 1907
[23] Sprawozdanie c. k. Rady szkolnej krajowej o stanie szkół średnich galicyjskich w roku szoklnym 1911/1912. Lwow, 1913.
