Складно когось здивувати сценарієм, коли після доносу людина опиняється на маргінесі, а на її кар’єрі та цілях можна поставити хрест. Однак, чи часто траплялося так, що оскарження людини (вагоме чи безпідставне) навпаки ставало для когось новим поштовхом, трампліном, що допомагав облаштуватися та знайти своє місце під сонцем? Дана історія саме про таке. Її головний герой – це галичанин, майже сучасник Івана Франка й людина з досить непростою долею та надзвичайно коротким життєвим шляхом – він прожив усього лише 25 років. Попри це, його іменем названо вулиці міст, а його твори вивчають у школі. Щоправда, йдеться зараз не про Україну, мова про іншу країну! Вдома, на жаль, про нього знають небагато.
Доленосний донос
У 1837 році в австрійську поліцію надійшла скарга на молодого хлопця, якого звали Еміль Коритко (Emil Antoni Korytko, 1813 – 1839). Останнього підозрювали у друкуванні та розповсюдженні нелегальної літератури. Слідство у цій справі тривало досить довго й закінчилося рішенням суду про вислання підозрюваного до сучасної Любляни (Словенія). Очевидно, що слідчих не надто зацікавило те, що Еміль Коритко народився у селі Жежава (сьогодні Зелений гай), що у Заліщицькому районі Тернопільської області. Або те, що родина пізніше перебралась до Львова, де молодий Коритко здобував початкову освіту, вивчав філософію. Не викликало у них особливого інтересу і те, що він походив з полонізованого руського шляхетського роду, а його батько був власником декількох маєтків.
Однак, зовсім по-іншому тоді сприйняли дані про його можливу участь у подіях листопадового повстання (1830 – 1831 рр.), а також гіпотетичний зв’язок молодика із польським конспіративним рухом у Галичині. Присутність подібних фігур у регіоні австрійській адміністрації видавалась не особливо бажаною. Відтак Емілю Коритку довелося змінити прописку. При цьому, міністр поліції зазначив, що при транспортуванні за підозрюваним варто стежити особливо уважно і приставити “острий поліційний надзор” – щоб унеможливити будь-які спроби втечі.
Дружба із автором словенського гімну та ілірійський рух
Майже одразу після переїзду до Любляни Еміль Коритко потрапив до відповідного середовища, або ж свідомо знайшов його. Так, він досить тісно спілкувався із впливовим адвокатом Блажем Кробатом. Останній був одружений із полькою, а його дім служив за своєрідний центр словенського національного руху. До прикладу, саме там Еміль Коритко познайомився із Франце Прешереном (France Prešeren, 1800 – 1849) – автором слів гімну Словенії і класиком словенської літератури. Також у будинку Кробата чи не вперше почув про представників ілірійського руху, познайомився із ними особисто та став активно підтримувати їх.
“Словенські пісні країнського народу” та вулиця Korytkova
Еміля Коритка можна сміливо називати людиною, яка стоїть біля витоків словенського національного руху. Цей виходець з сучасних українських територій почав збирати словенський фольклор, а в подальшому навіть звертався до словенців із закликами збирати народну спадщину й осмислювати її. Вивчав обряди, побутові особливості, танець, музику, забобони, прикмети, магію, народну медицину, пісні, одяг і ін. словенців. Задля своїх досліджень вирушав в околиці Любляни, а також в інші регіони цих теренів.
На основі його етнографічної роботи було видано працю, яка називалась “Словенські пісні країнського народу”. Остання – це 5 томів, які побачили світ вже після смерті вченого. Цю збірку у Словенії перевидають до сьогодні, біографію Еміля Коритка вивчають у школах, а в столиці країни, Любляні, є вулиця, названа на його честь – Korytkova.
P.S.
Таким чином, Еміль Коритко був одним із перших дослідників фольклору словенського народу. Для словенців його ім’я є знаним, його можна прочитати у назвах вулиць, а також про нього можна почути в стінах словенських шкіл. Може колись і в Україні про нього будуть знати більше, адже йдеться про вихідця з наших територій, який зумів себе знати та реалізувати далеко за межами рідного куточка. Характерно, що сталося це попри непрості життєві обставини і нещадну хворобу – тиф скосив його у надто молодому віці. Ще більш драматичною його ранню смерть робить те, що напередодні цієї трагічної події у Відні задовольнили клопотання родини Еміля Коритка і йому дозволили повернутися в Галичину. Однак, здійснитися цьому вже не судилося.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- 200 років від дня народження Еміля Станіславовича Коритка [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://library.te.ua/library_content/calendar/kalendar13/09_1.html
- Мельник І. Еміль Коритко – словенський етнограф із Галичини // Zbruč, 2013 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zbruc.eu/node/12505
- Франко І. Еміль Коритко, забутий слов’янський етнограф // Записки НТШ, 1908. – Т. 86. – Кн. 6. – С. 82 – 122.
