«Пам’ятаю, як вона виходила на сцену і сідала до фортепіано… У Галини були чудові руки, їхній дотик, коли вона віталась, запам’ятовувався на все життя…», – так Галю Левицьку згадував Іларіон Свєнціцький, відомий український філолог та громадський діяч. Вона – піаністка-новаторка зі славетної родини львівських інтелігентів Крушельницьких-Левицьких. Творчість цієї жінки назавжди змінила український музичний світ, а її доля – варта історичного бестселера.
Визначна піаністка і педагог народилась в місті Порохник, що тепер на території Польщі, в сім’ї посла австрійського сейму Лева Левицького та піаністки Марії Левицької, двоюрідної сестри Станіслава Людкевича.
Коли Галині було 13, Левицькі переїхали до Відня. Там дівчина здобула освіту в Державній академії музики. В 1922 році відбувся дебют піаністки–українки в Малій залі Віденського Концертгаузу. Так розпочався тріумф Галі Левицької. Рецензенти писали, що грала юна піаністка з високою виконавською красою, у своєрідній романтичній манері.
Згодом родина Левицьких переїжджає до Львова. На рівні з закордонними, Галя грає музику українських композиторів: Миколи Лисенка, Василя Барвінського, Миколи Колесси, Бориса Лятошинського та інших. Вона ж перша в Галичині виконує твори українських композиторів, які жили в УРСР.
Майже на кожному своєму концерті Галя презентувала невідомий твір українського композитора. Піаністка започаткувала в Галичині сольні речиталі, які вже тоді були модні в Європі. Левицька – перша відмовилась від надмірної віртуозності концертного стилю виконання на користь інтелектуального підходу до відтворення авторського задуму. Жоден піаніст до цього не перевиховував публіку. А Галя підбирала програму концертів так, щоб виконувати ще й просвітницьку місію.
З 1926 і до 1939 року піаністка працює викладачкою Вищого музичного інституту ім. Лисенка у Львові. Тут знайомиться зі своїм чоловіком – поетом, художником та мистецтвознавцем Іваном Крушельницьким, з відомої галицької династії, що сягала ще 14 століття. Закохані візьмуть шлюб у карпатській церкві, з наплічниками за плечима. Згодом у молодого подружжя народиться донька Лариса, якій судилось стати видатною культурною діячкою України.
Чи не всіх з родини Крушельницьких польська влада переслідувала за політичні погляди та громадську позицію. Родина піддавались гонінню також за зв’язки з українською інтелігенцією з радянської України. Друзі-східняки та майстерна пропаганда переконали Крушельницьких , що по той бік Збруча вдасться реалізувати творчі амбіції та боротись за права українців.
Кажуть, коли 10 травня 1934 року велика родина вирішила назавжди залишити Галичину, на вокзал їх прийшло проводжати пів-Львова. Не поїхала лише Галя Левицька. Її затримала хвороба та не до кінця виконана програма концертів. Того ж року чоловіка піаністки розстріляли. Інші члени родини загинули – хто в тюрмах, хто в російських таборах смерті.
Галі Левицькій вдалось врятувати лише свою маленьку доньку Ларису, на яку енкаведисти просто пошкодували кулі. Галина намагалась повернути дочку через знайомих міжнародних діячів. Допомогла їй вдова прем’єр-міністра Польщі Юзефа Пілсудського. В Женеві вона влаштовує Галині зустріч з Катериною Пєсковою, дружиною Максима Горького, головою червоного хреста СРСР. Після зустрічі Пєскова, не отримавши офіційного дозволу влади, переправляє Ларису через радянський кордон «контрабандою» по лінії Червоного хреста.
Згодом матір та дочку чекають поневіряння Європою, охопленою війною. Під час німецької окупації, вони тікають зі Львова через Польщу до німецького Штудгарда. Галина заробляє на хліб прибиральницею, переховується з дочкою в монастирі. Потім вони потрапляють на острів Райхенау, в замку німецького вельможі. Там Галя Левицька працює секретаркою.
Під кінець війни матір з дочкою опиняються в Східній Німеччині, у радянському фільтраційному таборі. Звідти дочка Лариса згадує один випадок: «В довжелезний барак загнали митись голих жінок, з іншого боку загнали голих чоловіків. Зчинився вереск, жінки кинулись втікати, але брама була зачинена. Мама Галина стояла одна по середині бараку, чудова горда постать, і дивилась в бік маси голих чоловік таким поглядом, що вони відступили…»
Після визволення Львова від гітлерівської окупації Галя з Ларисою повертаються додому. Галина викладає у Львівської консерваторії. Як педагог, Левицька виховала цілу низку непересічних піаністів, серед яких: Олег Криштальський, Оксана Шпот, Євгенія Комарницька, Володимир Самохвалов.
Ця сильна і талановита жінка померла за загадкових обставин. Дочка згадує, що матір перебувала в лікарні після операції. Галина почувалась добре, і її збирались виписувати. В останній вечір вона жалілась на якусь медсестру і казала, що боїться її. Адже, після кожного уколу цієї медсестри – Галині ставало дуже погано. «Подивись – в мене синіють нігті …» – сказала Левицька дочці. Вранці видатної піаністки нестало. Їй було 48. За що тільки не переслідували Галину Левицьку: за поклоніння Заходу , комополітизм і націоналізм, але найперше – вона просто заважала радянській владі.
Мирослава ЛЯХОВИЧ
Джерела :
- «Рубали ліс», Крушельницька Л. І.— Львів, 2001
- wikipedia.org/wiki/Левицька_Галина_Львівна
- http://espreso.tv/article/2014/12/08/krushelnycka_maty_mariya
