Сьогодні, у Всесвітній день вишиванки, пропонуємо читачам Фотографій Старого Львова познайомитись з публікацією про жіночу народну ношу галичанок. Дана стаття була опублікована 90 років тому у журналі “для плекання домашньої культури” “Нова хата” (число 11, жовтень 1929 р.).
У публікації досить детально описано одяг гуцулки, бойкині та лемкині, а також звернено увагу на Яворівський жіночий народний стрій. Стаття підписана “Софія В.” – це дає змогу припустити, що її автором є художниця та мистецтвознавець Софія Вальницька, котра була активною дописувачкою до журналу “Нова хата”.
Орфографія, стиль та світлини публікації збережені оригінальними.
Титул часопису “Нова хата” за жовтень 1929 р.Як у всіх инших народів, одяг мешканців землі галицької від найдавніших часів підчеркував клясові ріжниці а тільки у цих рамцях розвивався. Давні закони особливо Річипосполитої Польської, дуже строго зберігали права клясів на ношення цего або иншого одягу. Lech sumptuaria 1613 р. наказує “міщанам та плебеям забороняється під карою 14 гривень одягатися в шовки та дорогі футра , за виїмком лисячих і инших нижчих. Також не вільно ходити у сафяні». Цю кару пізніше що року навіть власти підвищували.
Не вважаючи на цю строгу заборону, міщане, що більше стрічалися зі шляхтою, підлягали її впливам, та старалися в одязі її наслідувати. Село з причин економічних та традиційних зберігало свій одяг у первісній його формі; у наших часах можна на селі стрінути деякі деталі одягу, що сягають часів Святослава. Великий вплив на розвиток одягу мали теж кліматичні умови в данім районі.
І так галицький одяг давних часів можна поділити на три типи: шляхотський, міщанський та селянський. Два останні типи заховалися подекуди й до новітніх часів. Нас цікавить в цей момент селянський одяг, що зберіг у собі у собі найбільш чисті форми давнього народнього одягу та є зразком місцевого кустарного промислу та естетичного хисту нашого народу.
Форма його та матеріял, з якого був вироблюваний, були тісно звязані з кліматичними умовинами та родом щоденної праці. Під цим оглядом галицький народній одяг дає три типи, це є: верховинський (скрізь у високих горах), підгірський та подільській. Одяг верховинців є вироблюваний по більшій части з вовни – у горах випасають стада овець – та є значно коротший як у подолян, що дає свободу руху підчас ходження по горах. Чим нижчий терен тим одяг стає довший. На Поділлі, де овець мало, та клімат лагідніший переважає одяг з полотна, що скрізь виробляють з лену та конопель. У східних повітах є впливи Сходу і стремління до виставности в одязі. Західні села у загальному стилеві переняли дещо від сусідніх мазурів.
Найгарнішим та найцікавішим під оглядом своєрідности є у нас одяг гуцульський. Це є типовий гірський одяг, приноровлений до найменших подробиць до клімату та вигоди верховинців. Одяг гуцулки складається з льняної сорочки, у якій рукав, обшивка (ковнір) та пазуха (розріз на грудях) густо вишиті волічкою. Волічку уживають в красках: чорна, зелена, жовта, червона; що її самі жінки красять ростинними красками. В останніх часах уживають купного шовку, та разом з ним вкралися чужі до тепер для гуцулів краски: фіолєтна, синя, малинова. Рукав сорочки складається з 3-х частин: уставки (горішня простокутна часть), властивого рукава та дудиць (манжетиків на долині). Уставка густо вишита низинкою, це є особливий спосіб вишиття на лівий бік; также дудиці. Чим ближче до Буковини, тим багатіше вишивані рукави. Коло шиї вишивають обшивку, це є вузький рівний ковнірець. Сорочка гуцулки довга до кісток та по швах і долиною теж вишита. В будень носить гуцулка запаски. Це є ткані, вовняні полосаті фартушки, припинані з заду і з переду, підвязані у поясі коліровою крайкою. На свято вбирає спідницю з синього сукна, обшиту долиною золотими та срібними галунами. Поверх сорочки носять гуцулки суконний червоний, або зелений киптар, це є безрукавка вишита шнурками, кутасиками, та мідяними ґудзичками. Найбільш одначе носять кожушки, без рукавів, вишивані дуже гарно ріжноколіровими шкірками та волічкою. Голову повязує гуцулка червоною, квітчатою хусткою. В деяких околицях повязують голову, навіть дівчата, білим складаним дрібонько рушником, завійкою. Через плечі перевішують дзьобню. Ноги обуті у вовняні дуже грубі, білі або червоні з вишивкою на горі панчохи – капчурі та шкіряні «писані» неначе різьблені постоли, що зашнуровуються на кістці шкіряними або волічковими волоками. У непогоду та зимою вбирає гуцулка поверх кожуха суконний петек, це є короткий кафтан зі стоячим ковніром, дуже гарно вишиваний червоними шнурками та кутасиками. На шию навішує гуцулка дуже багато червоних та венецьких ріжноколірових коралів, монети, та цілий ряд мідних гарно різьблених хрестиків. Хист до прикрашування є так сильний, що приноровлюється до найменших подробиць, н.п. рукавиць перстенів, поясів і т.и. Святочно вбраний гуцул або гуцулка є зразком ідеального згармонізування красок у одязі.
Дальше на захід одяг верховинців стає скромніший. Одяг бойкині з околиць Стрия та Турки складається теж з льняної сорочки з вишитою обшивкою, уставками та дудами. Спідниця мальована димка, це є полотно з вибиваними взірцями, або суконна. Фартух білий, полотняний, долиною вишитий. Поверх сорочки теж кожушок або суконна гунька обшита шнурками. Постоли. На голові квітчата хустка. У дівчат з під коси висять ленти.
Лемкині сорочок не вишивають. Поверх сорочки вбирають безрукавку лейбик, часто з синього сукна вишиий червоними ленточками та металевими ґудзичками. Фартух полотняний. Гунька. Постоли або сафянові жовті чобітки.
Одяг подолянок розпадається теж на кілька типів. Він складається з сорочки, багато вишиваної у східних та полуд. східних повітах (диви Снятинщина), меньше вишиваної у середній полосі, і зовсім білої часом мережочної близ Заходу, – зі спідниці довгої білої або димки, полотняного фартуха та кафтаника суконного. Завої на головах прибирають денеде дуже дивачну форму колпаків та шапочок. Верхній одяг скрізь на Поділлі це з грубого сукна довгі до кісток кафтани, часто з широкими вилогами та ковнірами, вишивані по швах й краями коліровою волічкою. Вони носять ріжні назви; залежно ід матеріялу та крою.
Зовсім відрубний характер має одяг, особливо жіночий Яворівщини. Він вишитий весь з полотна. Сорочка зовсім біла з вілою вишивкою на уставках, фартух білий вишитий долиною, а спідниця шорц з льняного полотна тканого з вовною у ріжноколірові полоски дрібонько збирана, та долиною обшита плетінкою з червоної волічки. Найцікавіші чепці полотенні – бавниці – у формі вишитої прегарно корони, закінченої стріпчатою волічковою торочкою. Поверх навязують ще полотняну вишиту хустку. Вишивки на бавницях незвичайно гарні і своєрідні. Вони нагадують потрохи вишивки мордовянок з північної Росії (татарське племя). Цей спосіб вишивання стрічається в Галичині тільки на Яворівщині.
Предкладаючи оцей короткий нарис на разі тільки жіночого народнього одягу, ми хотілиб звернути увагу наших читачок на цю цікаву дуже ділянку нашої етнографії. Ходилоби також о узгідненнє погляду на «народний» одяг, який часто уживається при всякого рода святах. Тут треба булоби вибирати оден з найбільш характеристичних льокальних типів нпр. Гуцульський, яворівський, подільський та др.
Хто хоче вишити собі народний одяг, хай краще звернеться раніш до адміністрації «Н.Х.» за порадою.
Софія В.
