Продовжуючи тему знаних в минулому львів’ян, які створювали образ прекрасного Львова, ми не можемо обійти стороною архітектора Франциска Сковрона, ім’я котрого, можливо, не є настільки на слуху в львів’ян, як імена Захаревича чи Левинського. Однак, якщо останні прославилися своїми кам’яницями та віллами, то ім’я Сковрона повинне асоціюватися з палацами Львова, творцем яких він був.
Як би це дивно не звучало, але Львів можна назвати фатальним містом для архітекторів. Практично жоден з них, приїжджаючи до Львова, не вертався з нього живим. Але жодної містики в цьому немає. Тай архітекторів у Львові ніхто не вбивав. Просто наше місто володіло таким будівельним потенціалом, що навіть маловідомий будівничий міг знайти собі тут проектів і роботи аж до скону своїх днів. Одним із таких архітекторів був і Франциск Сковрон.
Народився Ф. Сковрон в маленькому польському містечку Ценжковіце. Про його життя до переїзду у Львів відомо небагато. Знаємо лиш, що освіту здобув у Віденській політехніці. До Львова майбутній митець прибув не пізніше 1880 року, оскільки відомо, що вже в 1880 році він був членом Політехнічного товариства Львова.
Про професійну діяльність Сковрона до 1894 року свідчень не багато. Однією з перших його грандіозних робіт можна вважати «Сокольню», тобто будівлю Гімнастичного Товариства «Сокіл» у місті Ряшів в Польщі. Сьогодні ця споруда більш знана як Театр імені Ванди Сємашковей.
Першою ж відомою спорудою у Львові, авторства Сковрона, є палац Справедливості на вул. Князя Романа, що сьогодні використовується як корпус «Львівської Політехніки». Будівля на той час була досить неординарною, оскільки це був один із найбільших палаців в стилі історизму в якому було вдало поєднані ще й неоренесансні та необарокові форми.
Мабуть, саме «палац Справедливості» справив остаточне враження на організаторів Крайової виставки у Львові 1894 року, котрі шукали головного архітектора для цього масштабного дійства. Оскільки основними архітектурними формами виставки повинні були бути грандіозні павільйони-палаци, то Франциск Сковрон, маючи досвід зведення будівель палацового типу, з поміж львівських будівничих ідеально підходив на роль головного архітектора виставки. Не слід однак вважати, що він один був творцем усіх майже 150 павільйонів виставки, адже його помічниками була ціла низка львівських архітекторів та будівничих. Однак, кілька наймасштабніших споруд Виставки було спроектовано саме Сковроном.
Найбільшим та найголовнішим палацом, спорудженим Сковроном для Крайової виставки був палац Промисловості. Його площа сягала майже 6 тис. м2. Такі гігантські розміри були викликані потребою експонувати в цьому павільйоні досягнення тогочасної промисловості, що стали основною тематикою виставки. Стиль, в якому виконано палац, є унікальним та неповторним, адже відображав модну стилізацію народних мотивів. Іноді цей стиль називають «Гуцульською сецесією». Помічником Сковрона при зведенні цього палацу був Карл Боублік, котрий і керував безпосереднім спорудженням цієї споруди, яка до сьогодні не збереглась.
А от ще одним громіздким палацом з Крайової виставки, авторства Ф.Сковрона, який, на відміну від палацу Промисловості, встояв до наших днів, є палац Мистецтв. Щоправда Ф.Сковрон розробив лиш загальний проект цього неоренесансного палацу. Натомість над деталями плану та конструкції будівлі працювали інші знані архітектори, такі як Григорій Пежанський та Міхал Лужецький.
До «ізюминок» Виставки можна віднести палац архітектури. Відповідно до назви цей павільйон повинен був вирізнятися від інших своєю оригінальною та особливою архітектурою. Тому Ф.Сковрон вирішив звести цю будівлю в стилі неокласицизму з екстер’єром, що нагадував грецький храм. Спільно з Й.Круліковським їм вдалося реалізувати цей задум. Окрім цього Сковрон розробив ще й ескізи розпису інтер’єру, які вдало виконали Юліан Крупський та Йосип Балла. На жаль, і цей чудовий павільйон не простояв до наших днів.
Авторству Ф.Сковрона приписують також ще два специфічні павільйони виставки. Перший з них – павільйон Рацлавицької панорами, а другий – Мавзолей Матейка. Щодо участі Сковрона у споруджені павільйону Рацлавицької панорами виникають певні сумніви, оскільки відомо, що проект даної округлої споруди, яка призначалася для експонування гігантської панорамної картини, виконав архітектор Людвік Балдвін-Рамулт. Можливо, що Сковрон лишень вніс певні свої корективи у вже готовий проект Балдвіна-Рамулта.
А ось Мавзолей Матейка безсумнівно є спроектований Ф. Сковроном. Це була порівняно не надто велика споруда довжиною 30 м, шириною 17 м і висотою 10 м, яка представляла з себе металевий каркас заповнений гіпсовими плитами і перекритий скляним дахом. Павільйон прикрашав виконаний у техніці сфрагіто фриз, який запроектував Фридерик Ляхнер за мотивами серії малюнків Яна Матейка “Одяг у Польщі XV–XVI ст.”. Щодо призначення Мавзолею, то він не був нічиєю усипальницею, натомість в ньому експонувалось 300 робіт Яна Матейка. Річ утім, що за рік до виставки, у 1893 році, Ян Матейко помер, тому його картини й експонувались не в палаці Мистецтв, а в окремому павільйоні, стилізованому під мавзолей. Хоча мавзолеї мають стояти віками, Мавзолей Матейка було розібрано одразу по закінченню крайової виставки.
Хоча, Ф.Сковрон чудово виконав завдання, що були поставлені перед ним при будівництві Крайової виставки, його архітекторська діяльність у Львові після 1894 року не набуває злету. Відомо, що в 1897 році він спроектував неоромантичний житловий будинок Шидловських на площі Маланюка, фасади якого оздобив Ф.Ляхнер, котрий співпрацював з Сковроном під час оздоблення Мавзолею Матейка.
На початку XX ст. Ф.Сковрон здійснив кілька архітектурних проектів у Чернівцях, зокрема спорудив будівлю Польського Народного Дому та Палац Юстиції.
Останні відомості про Ф.Сковрона датовані 1913 роком. Після цього він наче десь губиться у часі і просторі, що навіть жодні джерела не містять точної дати смерті цього славного архітектора.
Володимир ПРОКОПІВ
Джерела:
- Гранкін П. Статті (1996-2007). – Львів, 2010
- https://polona.pl/
- Котлобулатова І. Львів на фотографії. – Львів, 2006
- Котлобулатова І. Львів на фотографії. Ч.2. – Львів, 2011
- Вікіпедія
