Продовжуємо публікації про львівські годинники авторства відомого львівського історика Францішека Яворського, що були опубліковані у його книзі “Львів давній і вчорашній” (1911 р.). Першу частину, про годинник на львівській ратуші можна почитати тут, другу – про годинник на Галицькій брамі – тут, а сьогодні мова піде про історію годинників, які автор об’єднав під назвою “інші”. Серед них годинники: на вежі єзуїтів, кослелі кармелітів черевичкових, бернардинців та інші.
Інші вежеві годинники:
а) Годинник на вежі єзуїтів. Ульріх Вердум, який подорожував Польщею у 1670-1672 рр. згадує, що єзуїти на своєму костелі мають годинник “німецький, як його тут на місці звуть” який відбиває і показує тільки дванадцять годин, тоді як усі решта дзвони вибивають двадцять чотири години. Це випливає з того, що єзуїти вперше у Львові запровадили теперішній відлік часу. Під час великої реставрації костелу у ХVІІІ столітті вибудувано високу вежу, а на ній у 1756 р. поміщено годинник “з великою зручністю для міста і студентів”. Після касати ордена єзуїтів годинник, який залишився на спорожнілому костелі, місто відкупило в 1788 р. і розмістило його на вежі ратуші. У 1830 р. знищено також вежу костелу єзуїтів, побоюючись, щоби її не спіткала така ж доля,як кілька років раніше вежу ратуші.
6) Годинник на костелі кармелітів черевичкових. Черевичкові кармеліти, які колись мали свій монастир і костел на вулиці Галицькій, де сьогодні кримінальний суд і гімназія Франца-Йосифа, отримали в середині ХVІІІ століття годинник на вежу, який для них уфундувала Йоанна з роду Бетум Яблоновська. Цей годинник разом із вежею і дзвонами згорів у 1769 р. під час нападу на Львів барських конфедератів.
с) Годинник у бернардинців з’явився за часів преорату о. Венантія Тишковського у 1753 р. У 1785 р. після вигнання бернардинців з їхнього місця, годинник занепав разом із вежею, яка стала помешканням для птаства і притулком для кількох братчиків-ченців, які там переховувалися, очікуючи на кращі часи для свого ордена. У 1817 р., після повернення бернардинців, годинник також був відреставрований, а коли завалилася вежа ратуші, він був єдиним вежевим годинником у Львові. Тоді-то старий і немічний годинник знову відреставровано, причому виникло питання, хто буде утримувати годинник, оскільки конвент монастиря бернардинців чинив опір, стверджуючи, що годинник служить місту, і місто повинно оплачувати для нього годинникаря. Як розповідав померлий кілька років тому годинникар Юзеф Вайс, той годинник був дуже старої конструкції,настільки, що коли близько 25 років тому [1885] виникла потреба його відреставрувати, то жоден зі львівських годинникарів не хотів узятися за ту роботу. То ж його вислали до Праги, звідки повернувся настільки добре відрегульований, що протягом тривалого часу він ходив точно, випереджуючи годинник на ратуші на 5 хвилин. Частково це було заслугою одного старого братчика з бернардинців, який настільки покохав той годинник, що навіть клаптями власного габіту закривав діри і щілини на вежі, щоби навіть найменший подмух вітру йому не зашкодив.
Два інших існуючих сьогодні вежевих годинники є цілком нові. Годинник на церкві св. Анни встановлений у 1862 р. під час реставрації тієї церкви, а годинник на костелі св. Марії Магдалини 20 років тому [1890].
Побутові годинники. Про рівень формування годинникарського мистецтва у стародавньому Львові могли б дати уявлення тільки пам’ятки, якби вони збереглися. На жаль, за винятком всього кількох зразків з кінця ХУПІ століття, у нас немає видимих слідів годинникарства, крім опосередкованих архівних згадок, особливо у спадкових кадастрах, які описують цікавіші годинники з тих, що залишилися у спадковій масі.
Зрештою, поряд із механічними годинниками протягом багатьох років широко використовувалися клепсидри, пісочні годинники або водяні. Навіть у ХVІІ столітті реєстри купецьких яток містять “текучі годинники”, які зараховувалися до нюрнберзьких товарів. У самій ратуші час роботи підписарів рахували за клепсидрою, крім менших, був також великий пісочний ратушний годинник, за ремонт якого відраховано у 1590 р. якомусь бернардинцеві 20 гр.
Однак, крім цих і поряд із “текучими годинниками”, у ратуші використовувалися також механічні годинники вже з середини ХVІ століття. У 1551 р. з муніципальних фондів куплено струну до ручного годинника (horologium manual),який в іншому місці названо бронзовим годинником (horologium aeneum).
Немає сумнівів, що ці годинники були зроблені у Львові, тим більше, що багато годинникарів, отримавши звання цехового майстра, дарували годинники, зроблені ними на доказ своїх здібностей(майстерштику), до ратуші. Так зробив у 1580 р. годинникар Симон Соколовський, котрому “за годинник новий позолочений, з півгодинниками і квадрами, як за витвір мистецтва, ним виготовлений і панам до зали в ратуші відданий”, дано в якості “контентації” 15 пол. зол. Видно, це був дуже дорогий годинник, якщо для нього негайно виготовили “скриню від пороху”. У 1603 р. знову Блажей Козарський, годинникар із Кам’янця-Подільського, за отримання міського права у Львові пожертвував до зали райців годинник,на позолочення якого йому видано чотири червінці.
Уже важко визначити походження годинників, описи яких трапляються то тут, то там у спадкових реєстрах. Більш цікаві серед них уже перелічив Владислав Лозинський у “Патриціаті”, наприклад, годинник круглий плаский, на якому по колу вигравірувано сім планет; годинник у восьми гранях, на яких є мідні посріблені голівки на кшталт коників; чотиригранний годинник подовгастий, на якому є песик; годинник круглий, гладкий з чотирма гербами, п’ятий герб із хрестом і рибою; годинник круглий, позолочений, на якому видніють вирізьблені обличчя поганських богинь; годинник латунний позолочений, прикрашений грифонами на залізних ніжках з бляхою; годинник круглий, невеликий, на голові якого – три голови імператорів, а внизу якась особа; годинник у формі вівчарика з чорного ебоніту; годинник з листового заліза, і на якому намальовані virtutes [чесноти]; годинник, на якому стоїть єврей, позолочений, в окулярах читає талмуд, у капцях і т. д. Взагалі, пристрасть до годинників у дні розквіту львівського патриціату була великою.
Після такого, скажімо, Йогана Алембека залишилося у спадщину аж шість годинників, а поміж ними один, “на якому позолочений кінь, а на ньому сидить селянин”. Варфоломій Зиморович мав п’ять різних годинників тощо.
Очевидно, не всі ті годинники були вироблені у Львові, тим більше, що й на околицях годинникарське мистецтво процвітало,а безперервні торговельні відносини з Гданськом дозволяли привозити такого роду предмети розкоші. Серед іншого, також у Перемишлі була колонія здібних годинникарів, один з яких, уже згадуваний Бальтазар Словік працював у Львові, другий, його батько Павло Словік виїжджав аж до Варшави для виготовлення годинника на вежу тамтешньої ратуші, у Підгірцях працював у середині ХVІІ століття Павло Добростанський, чий годинник не останньої мистецької вартості має у себе Промисловий музей у Львові, Павло годинникар із Кросна осів у 1460 р. у Львові, так само у 1580 р. згаданий раніше Григорій Грабінський, Блажей Козарський із Кам’янця. Годинники виготовляли також у Бечі, Ярославі та в інших містах.
Не більше відомостей є також про львівські годинникарські вироби у ХVІІІ столітті. Поряд з уже згаданими виробами Яна Камінського, його сина Антонія, Станіслава Скажинського, Яна Гакеля, з кінця ХVІІІ століття трапляються то тут, то там у Львові годинники з клеймом Ігнатія і Яна Коха, Станіслава Домбровського, Робера та інших.
Францішек ЯВОРСЬКИЙ
Переклад Людмили Бублик
Джерело: Яворський Ф. Львів давній і вчорашній/ Наукова редакція Юрія Бірюльова. – Львів: Центр Європи, 2014
