Сьогодні розпочинаємо серію публікацій про львівські годинники авторства відомого львівського історика, письменника, архіваріуса і колекціонера Францішека Яворського, що були опубліковані у його книзі “Львів давній і вчорашній” (1911 р.), де містилися оповідання з історії і краєзнавства Львова. Сьогодні мова піде про історію годинника на львівській ратуші.
Перша згадка про годинник на вежі львівської ратуші походить з 1404 р.,і від того часу міські книги ретельно реєструють усі витрати на годинникаря, опіці якого було довірено це головне мірило львівського часу. Місто не могло обійтися без годинника, отож його пильнували, як власного ока, не шкодуючи грошей і зусиль, а звідси й історію львівського годинника на ратуші можна відтворити з усією точністю. Зібрані в міських документах деталі ми вже оприлюднили у праці про львівську ратушу, яку й рекомендуємо зацікавленому читачеві, подаючи тут лише найважливіше. Під час перебудови ратуші і вежі наприкінці ХV століття в період панування Яна Ольбрахта, повішено на ній у 1491 р. годинниковий дзвін вагою 11 центнерів, відлитий ливарником Матвієм за формою, виготовленою гарматником Валентином. За допомогою того дзвону вручну відбивали години,аж доки вже згаданий раніше чернець Григорій не побудував новий годинник,який також опинився на вежі в 1504 р.
За середньовічним звичаєм годинник повинен був бути якомога гарніше прикрашений, і тому місто домовилося з малярем Йоганом, який за чотири золоті червінці взявся годинник помалювати і відповідно повністю прикрасити. Величезна як на ті часи сума малярського гонорару показує,що і живопис повинен був бути відповідно багатий. Але, оскільки місто не зовсім довіряло мистцеві,тому відповідальність за ретельне, сумлінне і вчасне виконання роботи взяв на себе львівський громадянин Ян Ґелітовський. Саме цей годинник Зиморович у своїй хроніці називає коротко автоматичним годинником, який відбиває години.
Після великої пожежі, яка в 1527 р. перетворила на згарище майже цілий Львів, годинник на вежі ратуші, хоч і сильно понищений, але вцілів. Однак, виявилося, що він потребує грунтовного ремонту так само, як і ціла верхня частина вежі. Останню зробив архітектор і скульптор в одній особі, людина на ім’я Лукаш, а картини на циферблаті і “індексні пальці” відновив братчик з ордену домініканців Олексій за винагороду в 1 флор. 6 гр.
Двадцять років по тому годинник на ратуші знову реставрували, даючи йому нові шнури, нові противаги з каменю, полотняні крила для механізму і т. д. Тесля Симон зробив нові стрілки і циферблат, на якому поряд із годинними цифрами був вималюваний також хід сонця і місяця, інші прикраси в ціні 22 гр. виконав годинникар зі своїм помічником, а маляр Августин [Пенсель], син лейтенанта Блажея з Кам’янця-Подільського, отримав за картини і посріблення циферблату годинника 6 фл. і 3 гр.
Нова пожежа в 1571 р. дощенту зруйнувала з таким трудом і затратами відновлений витвір. Запрошений з Перемишля після пожежі годинникар Бальтазар Словік виявив, що старий годинник вже абсолютно донічого. Тому його зняли з вежі, тимчасово поміщаючи там годинник з Галицької брами,а майстер Мельхіор Тиль із Сілезії негайно взявся за виготовлення нового годинника за ціною 220 флоринів, при чому всі кошти матеріалів повинно було покрити місто. Роботи тривали вже понад два роки, а після їхнього закінчення, знову запрошений з Перемишля Бальтазар Словік визнав їх цілком успішними, так що в 1574 р. годинник уже сидів на вежі. Потім ще окремо додали дзвін для вибивання чвертей за 37 фл. dеликий залізний хрест, на якому були замонтовані стрілки, нові противаги, два шнури довжиною по 36 сажнів, які спеціально найнятий хлопець змастив лоєм і жиром, а потім настала ціла серія мистецьких витрат: муляреві Павлові за виконання годинникових таблиць з усіх боків вежі ратуші 30 фл., маляреві Войцехові [Стефановському]за помалювання тих же чотирьох таблиць 34 фл. за мідь і позолочення індексів 8 фл. і т. д, Саме цьому годинникові присвятив Себастьян Кленович кілька рядків у своїй “Роксоланії”.
На початку ХVІІ століття відновленням ратуші і годинника дуже ревно зайнявся відомий райця і львівський бургомістр Мартин Кампіан. Ремонт і прикрашання останнього виконав годинникар Себастьян Швайновський, однак, його робота була не дуже стійкою, оскільки вже у 1641 р. при годиннику працювали маляри і муляри, останні реставрували гіпсових ангелят навколо годинникового циферблата.
Відтепер годинник на ратуші відбивав для міста одні лише нещасні години, або замовкав під час великих воєнних лих, які з середини ХVІІ століття майже безперервно відвідували Львів. Новий механізм зроблено в 1721 р., він поступився місцем у 1788 р. годинникові, купленому містом за дуже вигідну ціну з вежі костелу єзуїтів після касати того ордену, і той годинник розбився разом із вежею, коли вона завалилася у 1826 р.
На новозбудованій вежі розміщено годинник, привезений з Відня і виконаний у майстернях тамтешнього політехнічного інституту. Будова і механізм годинникової вежі викликали захоплення в тодішньому львівському науковому світі. Його регулюванням зайнявся професор Штампфер, а вичерпна стаття в журналі “Мнемозина” в 1837 р. авторства професора математики Страшницького давала профанам уявлення про це диво сучасної механіки. Однак, він працював тільки 11 років, тобто до бомбардування Львова Гаммерштайном у 1848 р., коли він згорів разом із верхньою частиною вежі. Після її відбудови в 1851 р. на ній було поміщено новий годинник з фабрики Вільгельма Штіле біля Відня, який і до сьогоднішнього дня виконує свою службу.
Францішек ЯВОРСЬКИЙ
Переклад Людмили Бублик
Джерело: Яворський Ф. Львів давній і вчорашній/ Наукова редакція Юрія Бірюльова. – Львів: Центр Європи, 2014
