Наше королівське місто Лева, як і будь-яке поважаюче себе місто, звичайно має й своїх дослідників. Сучасні львовознавці, котрі вивчають історію міста, архітектуру та мистецтво опираються не тільки на архівні документи чи спогади сучасників, а й на доробок «давніх» дослідників Львова, таких як Бартоломей Зиморович, Денис Зубрицький, Іван Крип’якевич, Микола Голубець, Мєчислав Опалек та інших. Одних ми знаємо краще, про інших чули менше. Є серед них й майже легендарна постать – Францішек Яворський, який був захоплений нашим містом настільки, що завжди називав його “коханим Львовом”.
За своє недовге життя (доля відміряла йому лише 40 років) він встиг написати і видати 20 книг та надрукувати понад 250 окремих статей у періодиці. Його публікації стали класикою леополітани і у наш час серед літераторів, краєзнавців, журналістів розійшлися безліччю цитувань, переписувань, повторень та перекручувань.
Народився Яворський 21 листопада 1873 року у Городку на Львівщині в родині дрібного чиновника. Освіту отримав у Львівському університеті, закінчивши юридичний факультет. Але присвятив себе історії, при чому майже виключно вивченню минулого Львова.
Після закінчення університету Яворський почав працювати юристом-практикантом у львівському магістраті. У 1900 році він почав друкуватись як журналіст на шпальтах газети “Kurjer Lwowski” і додатку до неї “Tydzień”, переважно з рецензіями та краєзнавчими оглядами місцевостей Східної Галичини — зокрема, зі статтями “Броди”, “Жовква” (1903), “Снітинська земля”, “Унівський монастир” (1904).
У 1903 році він видає свою першу невелику книжку «Про Жовкву та ї власників Жулкевських і Собеських». У тому ж році Яворський переведений до архівного відділу міської ради. Уважна праця з документами Міського архіву та іншими колекціями значно збагатила його джерельну базу пошуків. Він мріяв науково опрацювати і видати всі магістратські і спадкові акти Львова ХVІ-ХVІІ ст., які вважав надзвичайно багатими і цінними джерельними матеріалами міської історії та культури.
Як працівник львівського Міського архіву, який тулився у трьох тісних приміщеннях першого поверху північної частини ратуші, Яворський не міг оминути справи облаштування для його фондів приміщень Порохової вежі і в 1905 році видав другу свою книгу “Порохова вежа і Міський архів” з історичним оглядом самої споруди та конкурсних планів її перебудови. Тоді ж вийшло з друку історичне дослідження, присвячене обороні Львова від військ Богдана Хмельницького у 1655 р. та про захист у цьому ж році Ченстохови від шведського війська у книзі “Оборона Ченстохови” (1907 р.)
У жовтні 1906 року Яворський став одним з організаторів Товариства шанувальників минулого Львова(Towarzystwo miłośników przeszłości Lwowa), був обраний видавничим редактором з ініціативою публікації праць членів цього товариства у серії “Львівська бібліотека” (“Biblioteka Lwowska”). Перша книжка з цієї серії, яка вийшла з-під його пера – “Львівська ратуша” (1907 р.). В ній автор докладно описав історію спорудження та існування будинку львівської муніципальної влади від середньовіччя до початку ХХ ст. Рисунки для книги виконав колега і приятель автора, також працівник Міського архіву Франц Ковалишин, який відтоді був постійним ілюстратором видань “Львівської бібліотеки”, а також окремих статей Яворського.
В цій же серії вийшла низка наступних книг дослідника: “Городоцький цвинтар у Львові” (1908 рік), в якій автор описав надгробні пам’ятники старого львівського кладовища, з якого нині не залишилось і сліду. “Нобілітація міста Львова” (1909 рік), “Львів за Ягайла” (1910 рік), “Польські королі у Львові” (1912 рік). Останні грунтувалися на скурпульозно опрацьованих архівних документах. В них можна знайти безліч цікавих подробиць з міського побуту , звичаїв львів’ян, уявити собі вигляд вулиць, площ, окремих споруд Львова ХІV-ХVІІІ ст., дізнатися про його господарський та культурний розвиток.
Паралельно з працями для серії “Львівська бібліотека” Яворський писав книги і для інших видавницттв. У 1907 та 1911 роках вийшли два видання його “Путівника по Львову та околиці з Жовквою та Підгірцями”. Це видання містить багато описів окремих об’єктів і фактичних даних, яких годі шукати в інших, більш відомих путівниках.
У 1907 і 1908 роках з’явилися дві частини дослідження Яворського про львівські екслібриси, а у 1910 – науковий опис скульптурних плакеток і медальйонів з колекції родини Пшибиславських (сьогодні зберігаються у фондах Львівської національної галереї мистецтв ).
Також у 1910 році у видавництві “Львівського кур’єра” вийшла у світ збірка нарисів (згодом об’єднаних у книгу) “Львів давній і вчорашній”, що відразу стала справжнім бестселером. Обидва наклади — 1910 року та доповненого видання 1911 року — розійшлися блискавично. У книзі описуються центральні бульвари — Гетьманських та Губернаторських валів, є ліричні подорожі по парках і околицях Львова з їх історичним об’єктами парк і палац Яблоновських, Єзуїтський город, Стрільниця, Погулянка, Цетнреівка, Високий Замок, гора Вроновських, Пелчинський став, Кайзервальд Софіївка, Залізна Вода і т.д. Цікаво те, що увага автора не спрямовує читача на репрезентативні урядові чи аристократичні споруди, а на менш помітні, але по-своєму цікавіші,, часом дивні і незбережені вже будинки, пам’ятники, на незнані, скриті під землею залишки фортифікацій, цвинтарі, ходи та тунелі, на турботи та тривоги давніх мешканців передмість — Замарстинова й Голоска. Яворський зосереджує увагу читачів на маловідомих львівських епізодах із життя як уславлених, так і позабутих осіб. Його цікавлять, на перший погляд, незначні, “другорядні” постаті старого Львова: власники вірменського ломбарду, книгарі, журналісти і митці — завсідники богемної кав’ярні на вул.Краківській, “дурний Ясь” та інші диваки; серед театральних прем’єр він виділяє не гучні і знамениті, а забуті, хоча дуже оригінальні й пов’язані зі львівською тематикою.
Крім книг у творчій спадщині Яворського — значна кількість (понад 250 ) окремих статей, розпорошених по різних періодичних виданнях. Пізніше для книжкового перевидання він прискіпливо відбирав лише незначну частину своїх публікацій. Переважна більшість статей друкувалась у “Львівському кур’єрі” і додатку до нього, а також у часописах “На нашій землі” та “Штука”.
Зі статей у львівській пресі була сформована остання книга Яворського “Про сірий Львів”. Книга не мала позначеного року видання, але, очевидно, вийшла з друку у лютому-березні 1917 року. Затримка її видання пояснюється лихоліттям Першої світової війни, оскільки підготовка книги до друку здійснювалась ще за участі автора. На початку 1914 року Яворський, уже важко хворим (мав туберкульоз легенів), у ліжку в своєму помешканні на вул.Мохнацького (сучасна Драгоманова), 38 , робив коректуру своєї збірки. І знову, серед львівської топографії він виділив ті дільниці і споруди, що не кидалися одразу в око чи вже канули у небуття, розповідав про улюблене видовище барокового Львова — феєрверки та багато іншого.
Відійшов у небуття Францішек Яворський 18 березня 1914 року. Його передчасна смерть викликала у Львові значний резонанс. Зокрема, на шпальтах львівських газет з’явилися некрологи, де його особистість та творча діяльність були оцінені на дуже високому рівні.
«Вчора перестало битися одне з найбільш шляхетних сердець, які були серед львівської журналістської братії, полетіла в далекі світи кришталева голубина душа. Після довгого протистояння з невиліковною хворобою легенів помер Францішек Яворський, довголітній співредактор “Кур’єра Львівського”, архіваріус міста Львова і закоханий у минуле цього міста історик, автор великої низки досконалих історично-літературних праць, присвячених справам і людям давнього Львова.
У колі своїх численних знайомих св. пам. Францішек Яворський користувався щирою, непідробною симпатією, тому що це була не тільки невтомна людина з видатними здібностями, але й людина дуже чуйна, товариська, надзвичайно, просто винятково скромна. Вище середнього зросту, сутулий, з обличчям з характерним рум’янцем, обрамленим передчасною сивиною, попри важку хворобу завжди усміхнений і безтурботно веселий, він завойовував симпатію самою лише зовнішністю. Честь його добрій пам’яті» («Gazeta Poranna).
“Коли Яворський думав про Львів, а думав про нього завжди, перед його очима проходило все славне минуле міста. Для нього Львів був підсумком багатовікової культури, що, як сонце, наповнило це місто своїм світлом і теплом” (“Kurjer Lwowski”, 19.ІІІ.1914 р.)
Поховали львовознавця на Личаківському кладовищі. У 1929 році на його могилі коштом міста було встановлено надгробний пам’ятник авторства Вітольда-Вінцента Равського.
Софія ЛЕГІН
- Юрій Бірюльов. Лицар старого Львова. Вступ до книги Ф.Яворського “Про сірий Львів”. Львів “Центр Європи”, 2012 р.
- http://city-adm.lviv.ua/lvivhistory/lviv-100-years-ago/164-19-bereznia-1914-roku
- http://polona.pl
