Львів, якого уже не існує, але пам’ять про який повинна зберігатися, знаний на весь світ кількома потужними науковими школами. Однією з таких є філософська, що дала ряд видатних і авторитетних мислителів. Між ними Казимир Твардовський, Ян Лукасєвич, Казимир Айдукевич, Владислав Татаркевич, а ще – Роман Інґарден. Останньому чи не найкраще вдалося вийти за межі кола та горизонту львівських філософів, а з тим – здобути міжнародне визнання. Роман Інґарден був одним з найкращих учнів засновника феноменології Едмунда Гуссерля і значною частиною його ідей та висновків ми користуємося ледь не кожного дня, навіть не підозрюючи цього. Відтак, вартувало би знати щось і про самого автора цих досягнень.
Роман Інґарден (1893 – 1970) був уродженцем Кракова. З дитинства він мав багато зацікавлень, між якими і таланти у творчих сферах. Зокрема, юнак грав на музичних інструментах, у чому неодноразово пізніше зізнавався сам. Полюбляв також римувати і навіть мав надію колись стати поетом. Залишив цей задум тоді, коли остаточно розчарувався якістю своїх перших поетичних спроб. Разом з тим, Інґарден протягом усього свого свідомого життя дуже цікавився літературою та творчою діяльністю і навіть неодноразово вдавався до філософського переосмислення аспектів цієї проблематики.
Не просто захопленням став інтерес Романа Інгардена до філософії. Відтак, він вирішив перетворити це у фах і вчитися пішов саме до Львова. Виклади з філософії та математики у Львівському університеті не до кінця його задовольняли, або ж він зрозумів, що йому “тісно” в межах так званої “Львівсько-варшавської” школи. За порадою знаного у наукових колах Казимира Твардовського, Інґарден перебрався у 1913 році за кордон – до Геттінгену. Там продовжував вивчати філософію і математику, але цього разу під керівництвом засновника феноменології Едмунда Гуссерля. Написав з ним кваліфікаційну роботу: “Інтуїція і розум у Анрі Бергсона”.
Після закінчення навчання Інґарден викладав у Любліні і Варшаві. У Варшаві одружився, тоді ж у нього народився син. Життя молодої родини не було простим і не все на початках вдавалося. Після “мандрівки” кількома містами, у 1925 році філософ знову повернувся до Львова з надією отримати кафедру. Реалізувати цей задум йому вдалося тільки у 1933 році. У “львівський період” життя Інґарден неодноразово виїжджав за кордон. Тоді ж остаточно здобув реноме одного з найкращих польських філософів.
Початок Другої світової війни Романа Інгардена також застав у Львові. І хоч університет на початку 40-х років закрили, науковець не переставав працювати – саме тоді він писав одну зі своїх найкращих робіт – “Суперечку про існування світу”. У 1945 році Інгардена запросили до Кракова і він прийняв пропозицію. Здавалося б – війна закінчилась, вчений зі світовим іменем, але ж ні! У Польщі на початку 50-х років його ідеї забороняли, а його філософію називали буржуазною і шкідливою. Навіть існувала заборона друкувати праці зі сфери феноменології. Відтак, філософ їздив з виступами по інших країнах, а свої роботи публікував у Німеччині, Англії, Франції, Італії, США і ін. Також співпрацював із багатьма науковими журналами. Зокрема, з львівським виданням “Dziennik Literacki”.
Характерно, що свої праці філософ спочатку писав німецькою мовою, але зі спалахом Другої світової війни, через патріотичні почування і в протест проти дій Німеччини, перейшов на польську мову. Не менше за наукову роботу філософ любив і викладацький хліб. Коли у 1963 році, в кінці курсу, студенти підійшли до нього з квітами щоб подякувати за пророблену впродовж семестру роботу, за віддані зусилля, Інгарден сказав, що йому ці лекції також були дуже потрібними. У науковому доробку Романа Інгардена напрацювання з феноменології, онтології, гносеології, естетики, літературознавства і ін. Він осмислював явища, пов’язані з музикою, архітектурою, кіно і ін. Його ідеї мали великий вплив на формування багатьох сучасних філософських напрямків. Зокрема, на аналітичну філософію, його називають основоположником рецептивної естетики.
Чи не найкращим вираженням філософії Інґардена є фраза, яку той написав у роки Другої світової: “З’явившись на світ, безвідносно, з якої влади і на якій основі, я є сила, яка сама себе зміцнює, сама себе будує і сама себе перевершує, у такій мірі, наскільки здатна зібратися, а не розсипатися на дрібні хвилини, підкоряючись стражданню або віддаючись задоволенню. Я – сила, яка, живе в тілі і тілом використовується, несу на собі сліди тіла і неодноразово підкоряється його дії, але […] здатна спрямувати всі свої можливості на зміцнення себе самої. Я – сила, яка якось була закинута у чужий для себе світ, цей світ опановую і навіть більше […] створюю нові, необхідні для життя витвори. Я – сила, яка хоче стверднути – у собі, власній справі, у всьому, з чим зустрічаюся […] Я – сила, яка чинить спротив долі […], відчуває і знає, що своїм […] вчинком викликає із небуття те, що залишиться після мене […] Я – сила, яка бажає бути вільною. […] Але живе під тиском інших сил […] Існувати і бути вільним можна тільки тоді, коли з власного бажання віддавати себе на творення добра, краси і істини”.
Цікавими є міркування Романа Інґардена про художній твір як “інтерсуб’єктивний інтенційний предмет” предмет. Джерелом існування останнього філософ називав акти свідомості творця і читача. Будь-який твір Інґарден означував як багатошаровий і багатовекторний. Якщо перефразувати наведене вище нормальною мовою, то йдеться про активну, а не пасивну роль читача. У трактуванні філософа, читач не просто пасивно читає і сприймає, а ще й інтерпретує і оживляє прочитане у свідомості, замикаючи тим коло, старт якому дав автор твору. Ми сьогодні з подібними уявленнями живемо, а Інґарден починав вносити їх до загальнолюдського культурного надбання.
Уже в 60-ті роки минулого століття вченого визнавали за класика філософської науки, а ми сьогодні так мало про нього знаємо і говоримо. Але ж життя і діяльність Романа Інґардена – це не тільки безцінний внесок геніального вченого до скарбниці світової науки. Життя та діяльність Романа Інґардена – це також і ще одна точка зору, ще одна складова пазлу, що дає можливість краще зрозуміти давній Львів, його дух і атмосферу.
Євген ГУЛЮК
Використані джерала:
- Бакула Б. Інґарден Роман (Ingarden Roman) // Енциклопедія сучасної України, 2011 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=13343
- Гірняк М. Феноменологічна концепція Романа Інґардена в контексті теорії літературної комунікації // Teka Kom. Pol.-Ukr. Związ. Kult. – OL PAN, 2011. – С. 22 –
- Ингарден Р. Книжечка о человеке. – Москва: Издательство Московского университета, 2010.
- Шевчук К. До аналізу основних ідей естетики Романа Інґардена // Наукові записки. Серія “Філософія”, 2011. – Випуск 8. – С. 166 – 174.
- Ferenc M. Biographical note // The Roman Ingarden Philosophical Research Centre [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.roman-ingarden.phils.uj.edu.pl/ang/roman_ingarden.php
- The Roman Ingarden Philosophical Research Centre [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.roman-ingarden.phils.uj.edu.pl/ang/galeria.php
- Thomasson E. Roman Ingarden // Stanford Encyclopedia of Philosophy, 2016 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://plato.stanford.edu/entries/ingarden/
