Сьогодні, у свідомості більшості людей закріпився досить специфічний образ діяльності правоохоронних органів. Коли ми говоримо про історію, у свідомості більшості людей виникають величні і непогрішні (або ж навпаки – дуже грішні) історичні діячі, глобальні процеси, битви, події. Проте історія має кілька “вимірів”. Один із них – вимір буденного повсякденного життя, яке протікає незалежно від політичних катаклізмів і примх діячів, якими наповнені підручники для школярів. Проста (чи непроста?) людина у її проявах емоціях і діяннях – ось він, справжній герой історії, якого найчастіше забувають. Ми пропонуємо вам познайомитись з одними з таких людей, з головою львівської поліції та абатом-самозванцем. Їхній конфлікт на початку австрійської епохи в історії міста навряд чи на щось глобально вплинув, проте він дозволяє нам відчути історію Львова такою якою вона була – щирою і справжньою і тому по-своєму неповторною. Історію, яка для всіх була звичною і водночас унікальною.
Окрема поліційна служба у Львові була створена у 1772 році, після приєднання Галичини до монархії Габсбургів. Восени 1772 роуц, виконання поліційних функцій доручили крайсгауптману. Фактично, первісно поліція складалась з помічника крайсгаптмана і двох ревізорів, а патрульні функції виконували солдати австрійського гарнізону міста. до повноважень та обов’язків поліцейських належала маса несподіваних та кумедних повноважень, як от нагляд за якістю продуктів, перевірка глибини могил, які викопували грабарі (насправді досить важливий обов’язок з точки зору санітарної безпеки міста).
На початку свого існування поліційну службу досить часто супроводжували скандали. Обов’язки керівника поліції міста виконував італієць за походженням Ґуччіарді. Сучасники характеризують його як веселу та запальну людину, яка полюбляла алкоголь азартні ігри та жінок. Німецький мандрівник Франц Краттер досить скептично оцінював організаційні здібності італійя і на його думку поліційна служба абсолютно не виконувала своїх обов’язків. Тим не менш, показовою є наступна історія.
На початку австрійського періоду в історії міста, у Львові з’явився молодий француз д’Іс, який представлявся абатом. Додавало пікантності ситуації те, що фактично його покровителями стали львівські представники досить впливового роду Потоцьких. З огляду на сумнівну репутацію новоприбулого, поліції доручили всіляко стежити за ним і особливо за його кореспонденцією. Перевірка останньої показала досить дивну тенденцію.
Іноземець змальовував політику австрійської адміністрації різко негативно. У той же час, він відвідував прийоми у губернатора. шеф поліції доручив встановити спостереження за французом. д’Іса з неприхованим захопленням приймали у Львові. Він поволі здобував авторитет та впливових знайомих. Разом з тим багатьох відверто дратувало те, що він поширював плітки, зокрема і про керівника поліції. Зокрема, він висміював його пристрасть до азартних ігор та контакти з лихварями.
Окрім Ґучіарді, жертвами пліток стали також граф Калленберг, графиня Спорек та інші представники міської аристократії. зрештою, їхній терпець урвався і під час одного з прийомів у будинку Спорека, д’Са відвели у віддалену кімнату і добряче побили ціпками. Після цього, д’Іс перестав з’являтися на публіці. Згодом, його друзі почали писати скарги на львівського голову поліції і розпочалося слідство під час якого Ґуччіарді відсторонили від виконання обов’язків. У своїх свідченнях він стверджував, що коли він зайшов у кімнату, де відбувалася екзекуція на псевдо-абатом, він ненароком упав, тому не міг бити жертву. За словами Калленьберга, абат сам був на прийомі п’яним, за що його кілька разів і “пригріли” ціпами, але, стверджував граф, це зовсім не зашкодило честі д’Іса, оскільки бійка ціпами це давня традиція, тому нічого принизливого в ній немає.
Якщо впливові аристократи не постраждали за цю вихідку, Ґуччіарді перебував деякий час під слідством. Крім цієї, на ньому “висіла”, ще одна справа – нібито незаконно ув’язнений лихвар Соломон Мелех. Ґуччіарді стверджував, що д’Іс був шпигуном, про що свідчили його листи у Варшаву. Через деякий час, обидві справи було закрито, а Ґуччіарді відновили на посаді. Це лише один з кількох випадків небуденної історії старого Львова, історії, яка варта десятків фільмів і романів і історії, яку ми, на жаль, часто забуваємо.
Віктор ГУМЕННИЙ
Джерела:
Козицький А., Білостоцький С. Кримінальний світ старого Львова. – Львів: Афіша, 2001. – 230 с.
