Єврейські поховання на Янівському цвинтарі з боку вулиці Єрошенка у пересіченої людини, що вперше їх бачить, викликають подив. Незвичними для тих, чиї близькі поховані на цвинтарі, туристів і випадкових прохожих є металеві “клітки”, що цілком огороджують поховання. Їх тут – не одна сотня.
Для євреїв це був, можливо, єдиний спосіб вберегти могили від вандалів. Адже будь-які релігійні ознаки на єврейському цвинтарі нищилися. Тому багато поховань відгороджували закритими “клітками”.
Ось що пише про цвинтар проект “Інтерактивний Львів”:
“Цвинтар був відкритий у 1855 р. у зв’язку із закриттям старого єврейського кладовища. У часи німецької окупації цвинтар був знищений. У післявоєнний період тут були перепоховані останки євреїв зі знищених поховань та розстріляних у 1942–1943 рр., встановлено обеліск. Цвинтар заслуговує на особливу увагу, адже тут зберігаються залишки надгробків з поч. ХХ ст., які є недослідженими мистецькими пам’ятками. Від 1962 р. включений до Янівського цвинтаря.
Новий єврейський цвинтар був відкритий 24 серпня 1855 року через 2 дні після закриття старого. Він розмістився на Пилихівських пагорбах за Кортумовою горою поблизу вул. Янівської (суч. вул. Шевченка).
У 1856 р. коштом єврейського купця Ефраїма Вікселя (Wiksel) на цвинтарі було зведено Новоцвинтарну синагогу. Згодом, у 1875 р., єврейська громада вибрукувала вулицю Пилихівську (Pilichowska) (суч. вул. В. Єрошенка), що вела до цвинтаря від вул. Янівської.
25 листопада 1890 року єврейська громада докупила ґрунт для розширення кладовища у графа Станіслава Скарбека (Skarbek). Цього ж року арх. Альфред Каменобродський (Kamenobrodski) виконав проект мурованої огорожі у неороманському стилі, яка мала оточити цвинтар з боку вул. Єрошенка. Згодом ця огорожа була збудована, донині зберігся її фрагмент. Ліворуч від головного входу на кладовище також було побудовано адміністративний будинок за проектом арх. Соломона Кроха (Kroch).
У 1912 р. за проектом арх. Романа Фелінського (Feliński) та Єжи Ґродинського (Grodyński) розпочато будівництво передпоховальної каплиці Бет Тахара (Beth Tahara) в стилі модерну. Будівельними роботами керував відомий арх. Міхал Улям (Ulam).
4 травня 1930 року єврейська громада знову розширила свій цвинтар, нові поля були урочисто посвячені рабином. У 1931–1932 рр. цвинтар займав площу 25 моргів. Посередині була розташована головна алея, обабіч неї були розміщені могили у густих рядах. 9 серпня 1934 року арх. Норберт Ґлятштайн (Glatstein) виконав проект огородження цього кладовища.
Під час німецької окупації були знищені всі будівлі та могили на цвинтарі, зокрема навесні 1943 р. фашисти висадили в повітря будинок передпоховальної каплиці Бет Тахара.
У радянський період цвинтарем на Пилихівських пагорбах опікувалася львівська єврейська громада. В перші післявоєнні роки на її кошти поряд із входом з боку теперішньої вул. Єрошенка на братській могилі, в якій перепоховали останки розстріляних євреїв у 1942–1943 рр. та зі знищених давніх поховань, встановлено обеліск.
У 1962 р. у зв’язку з розпуском львівської єврейської громади цвинтар був приєднаний до Янівського, однак він зберігає власну нумерацію полів.
На новому єврейському кладовищі свого часу поховано багато видатних осіб єврейської громади. Серед них д-р Емануїл Блюменфельд (Blumenfeld), д-р Еміль Бик (Byk), рабин д-р Швабахер (Schwabacher), Натан Лeвенштейн (Nathan Loewenstein), Езекіль Каро (Ezekiel Karo), олеський ребе, проф. Львівської політехніки Беркман (Berkman), д-р хім. н., проф. Йона Ґрінберґ (Grinberg) та інші.”
