Едвард Козак, також відомий під псевдонімами Еко, Мамай, Майк Чічка, – український карикатурист, гуморист, художник, письменник, іконописець, редактор і видавець. Все своє життя митець присвятив одному – служінню Україні. Куди б не закидала його доля, всюди популяризував нашу культуру.
Народився Едвард 3 лютого 1902 року на Львівщині. Родина мала німецько-польське походження, проте хлопець змалечку відчував свою приналежність саме до українства. Освіту здобував у Стрийській гімназії, був пластуном. Після проголошення в 1918 році Західної-Української Народної Республіки вступив до лав Української галицької армії. Достеменно невідомо, чи належав Козак до підпільної Української військової організації, проте у 1922 році він перебував під слідством у процесі УВО. Та хай там як, Едвард опинився в польській армії (зазвичай поляки таких неблагонадійних відправляли до свого війська на перевиховання). Під час служби малював карикатурами, та й взагалі прославився великим дотепником та жартівником.
Після повернення з армії вирішив пов’язати своє життя з гумористично-сатиричним направленням. Тоді у Львові було чимало талановитих карикатуристів, які могли переважити в уміннях будь-якого европейського умільця на цьому полі. Козак не поступався їм в таланті гостро підмічати та переносити на папір сатиричні сюжети. Свої вміння Едвард вдосконалював у школі видатного українського художника Олекси Новаківського, а також у мистецьких студіях Відня та Любліна.
Починаючи з 1930 років, Козак редагував та видавав сатирично-гумористичні журнали “Зиз” та “Комар”. Ілюстрував видавництво Івана Тиктори “Українська преса” (найбільше видавництво на західноукраїнських землях, яке займалося виданнями газет, журналів, календарів, історичних місячників, головна мета якого – поширення освіти та національної свідомості серед українців). Окрім того, оздоблював журнал для дітей “Світ дитини”, займався розписом церков на Львівщині, створював театральні декорації та костюми, писав олійні картини та етюди, проєктував дизайн плакатів та обгорток.
Карикатури Козака не втратили своєї актуальності й сьогодні, настільки правдивими, гострими та сміливими були ці зображення. Разом із однодумцями створювалися шаржі на провідних українських та світових діячів. Вони зображували сутність тодішньої політики та життя Галичини. Не залишили без уваги проблем мовного питання, соціальної нерівності, висвітлювали взаємини між українцями та поляками, а також відбивали негативне ставлення до більшовицької системи та сталінського режиму. Тому не дивно, що в 1939-му більшовики вдерлися до Львова то осатаніло шукали Едварда. Проте не знайшли. Козак встиг виїхати до Польщі.
У Кракові Едвард працював в “Українському видавництві”. Там він продовжив займатися ілюстрацією книжок, оздобленням журналів “Юні друзі” та “Дорога”. Там же вийшов і проілюстрований художником твір Івана Франка “Лис Микита”. Чимало робіт Козака зустрічалося на шпальтах німецьких та польських газет.
Коли радянські війська залишили Львів, Едвард, як і багато інших повернувся до Львова. Попри воєнні дії активісти продовжували розвивати українське культурно-мистецьке життя. Тоді ж з’явився театр “Веселий Львів” (проіснував два роки). Це був театр на кшталт европейських розважальних закладів, головна мета якого – популяризація української культури. Козак писав сценарії та малював декорації дуже скоро “Веселий Львів” став популярним серед молоді.
У 1944-му Козак разом із дружиною та сотнями українців опинися у таборі переміщених осіб в Німеччині. Але й там не сиділи склавши руки – активісти заходилися будувати там маленьку Україну. Американці та англійці були враженні завзяттям наших земляків, які зуміли створити там і видання періодики, і аматорські театри, і ремісничі цехи.
У 1944-му художник очолив Спілку українських образотворчих мистців (мистецьке товариство, що об’єднувало митців різних напрямів, які тоді жили переважно у таборах переміщених осіб у Німеччині й Австрії). У 1948-му Козак започаткував видання гумористично-сатиричного журналу “Лис Микита”. Це видання стало справжнім феноменом еміграційної періодики. В Мюнхені Едвард створив також унікальний цикл листівок українських народних пісень, пізніше митець намалює ще комплект карток “Село”, які вийдуть друком у 1956-му.
1951-го Козак перебрався за океан і замешкав у Детройті (США, штат Мічиган). Тут він продовжив видавницьку справу журналу “Лис Микита” та відкрив власне видавництво з однойменною назвою, писав гумористичні оповідання, малював картини. Щороку проводив виставки своїх робіт.
Із 1952-го до 1957 року працював на кіностудії Jam Handy Film Studio, де створював кольорові мальовані телекартини. За цю роботу неодноразово був вшанований відзнаками на Всеамериканському конкурсі. Але знайшлося чимало заздрісників, які боялися сильного конкурента, до того ж до українських емігрантів у США ставилися не надто прихильно на відміну від Канади. Майже в кожному підозрювали фашистського прибічника чи навіть ворога народу. Зрештою, всіма правдами й не правдами Козака усунули від роботи. Для нього зачинили двері до американського мистецтва. Але траплялися випадки, що ті ж американці крали ідеї карикатур у майстра. Едвард не витримав і в одному з номерів журналу намалював шарж “Семе, не кради!”.
За сімдесят років творчої праці митець створив близько тисячі картин, десятки тисяч карикатур та малюнків. Основа яких – Україна, село, люди, політика, емігрантське життя, історія. Нині його твори зберігаються в музеях країн світу, приватних зібраннях.
Щастю Козака не було меж – він дожив до того дня, коли Україна стала незалежною. Йому вже було під дев’яносто, коли ступив на рідну землю. Разом із синами відвідав Львів. На його честь влаштували пишну зустріч, організували експозицію робіт. За два роки присвоїли звання почесного громадянина міста.
22 вересня 1992 року в Воррені (штат Мічиган) навічно упокоївся палкий патріот, неперевершений сатирик-гуморист, художник, вірний син своєї Батьківщини Едвард Козак.
Марися ТИШКЕВИЧ
Джерело: Український інтерес
