Кожен, хто знав Олександра Коровицького (1944 – 2024), ще тривалий час не зможе змиритися з тим, що його вже ніколи не зустрінеш на вулицях Львова, ні не відвідаєш на кафедрі дизайну костюму Львівської національної академії мистецтв, яку він очолив далекого 1988 року. З його відходом у Вічність згорнулася важлива сторінка історії національної мистецької освіти, а в ній – цілої стрічки успіхів української школи моделювання / дизайну одягу та аксесуарів на міжнародному рівні. Тонкощі образно-конструктивного мислення О. Коровицького продовжують залишатися загадками, а його педагогічні принципи інтегровані в творчі концепції багатьох випускників – його учнів – а також і колег в Україні та Польщі, з якими він підтримував плідні контакти до кінця свого життя. А ще Львів втратив колоритну постать інтелектуальної богеми кінця XX – перших десятиліть XXI століття, яка наситила культурно-мистецьке середовище міста яскравими творчо-креативними ідеями.
Уродженець Волині (село Любче, тепер Копачівської сільської громади Луцького району), Олександр Коровицький розпочав свій професійний шлях у Львівському технікумі легкої промисловості. Далі, від 1964 року, працював у Будинку моделей та на швейному підприємстві «Спецодяг», поєднуючи роботу з навчанням на вечірньому відділенні Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва (1966-1972). На формування його поглядів і критеріїв сучасності в художній творчості значною мірою вплинули педагоги Володимир Овсійчук і Карло Звіринський. Ще інші викладачі з профільних дисциплін – Теофіл Максисько, Степан Коропчак, Михайло Лозинський, Валентина Шелест та інші – розширили діапазон творчих запитів, що вплинуло на компетенції та новаторську рішучість його концептуальних рішень вже при створенні одягових ансамблів. Але періоду творчих злетів О. Коровицького передувала велика і системна праця як над власними експериментами у конструюванні одягових форм, так і над методикою викладання спеціальних дисциплін уже як педагога кафедри моделювання одягу. Допомогли стажування в різних осередках дизайн-проєктування в інших містах, знайомство з відомими кутюр’є. Фактично усі 1970-1980-і роки вдосконалював себе в різних творчих спеціалізаціях, здобував знання в загальній історії образотворчого мистецтва та дизайну, надалі інтегруючи досвіди і практичні навики в основний фах дизайнера одягу.
Зеновія Тканко, очевидиця стрімкого становлення Олександра Коровицького як фахівця, а надалі його колега, зазначала, що ще в молоді роки він реалізував замовлення на створення сценічних костюмів для популярних вокально-інструментальних ансамблів Львова. 1986 року молодий педагог з метою оптимізації освітньо-творчого процесу серед студентства заснував експериментально-творче об’єднання «Престиж». «Успішною формулою “Престижу” стала налагоджена співпраця чотирьох львівських професійно-технічних училищ, які втілювали творчі ідеї студентів-дизайнерів інституту і об’єднання “Промислові товари”, що реалізувало продукт у магазині-салоні “Престиж”. Нова форма навчання студентів, на думку самого Олександра Коровицького, це позитивний досвід навчально-підприємницької інтеграції і пропаганда власної творчості, що отримало як республіканське, так і всесоюзне визнання» [1].
З кінця 1980-х років активність Олександра Коровицького як дизайнера і як педагога синхронізується, що вплинуло на підвищення його авторитету серед колег та серед різних державних, громадських інституцій і творчих колективів, які потребували високопрофесійних та оригінальних підходів щодо формування іміджевих дизайнерських розробок одягових колекцій. Однаково успішно він працював над різними жанрами – презентативного, сценічного і промислового характеру [2]. Відтоді почав наростати перелік його авторських та колективних праць, зокрема мантій для професорів і студентів ряду закладів вищої освіти у Львові та Києві, ансамблів сценічного вбрання для естрадних гуртів «Жайвір», «Ватра», «Доля», «Ретро», етнографічних ансамблів і хорових колективів (серед них «Дударика»), театральних постановок у Львівській Опері тощо [3].
Професійні компетенції Олександра Коровицького упродовж 1990-2000-х років набули ще вищого рівня. На це вплинули його цілеспрямовані зусилля на розширення контекстуального простору творчих пошуків, при збереженні базових рис львівської професійної школи моделювання одягу та притаманної для львівських дизайнерів культури конструктивно-пластичного мислення від конгломерату ар-деко 1920-1930-х років, діалогів зі школою Баугаузу та світовим мистецьким авангардом в цілому. Така творчо-методологічна орієнтація зблизила О. Коровицького з польськими колегами, зокрема з відомими дизайнерськими осередками у Лодзі – Академією мистецтв ім. В. Стшемінського (Akademia Sztuk Pięknych im. Władysława Strzemińskiego w Łodzi) та Інститутом архітектури текстилю Лодзької Політехніки (Instytut Architektury Tekstyliów Politechniki Łódzkiej) та Любліні – Відділу педагогіки і психології Люблінського університету ім. Марії Кюрі-Склодовської (Wydział Pedagogiki i Psychologii Uniwersytetu Marii Curie-Skłodowskiej w Lublinie). Спільні покази моделей одягу, наукові конференції, виставки студентських робіт профільних кафедр навчальних закладів, обмін гостьовими професорами дали відчутний результат щодо поглиблення інтеграції українського дизайну та мистецької освіти у загальноєвропейський культурно-мистецький простір.
У цьому динамічному процесі взаємодії теорії, практики і дидактики Олександр Коровицький важливе значення надавав творчим конкурсам, фестивалям та іншим репрезентаційним форумам. До найбільш значимих з них належали «Арт-мода» (1994), «Альта мода» (1996), «Чарівна голка» (1996), «Дні національної моди» (1997), «Леополіс-Цептер» (1997), «Хейл Бопп» (1998, 2000), національний фінал конкурсу «Міжнародні премії в галузі моди Смірнофф» (1996, 1997, 1980), українсько-польський «Пряхи» (1999, 2001, 2003), Сезони моди, Український тиждень моди та ін. [4]. Професор Зеновія Тканко, яка була співкоординаторкою цих та інших подій у сфері української моди та дизайн-освіти, а також його співавторкою відомого навчального підручника «Моделювання костюма в Україні ХХ ст.» (2000), теж наголошує і на ролі О. Коровицького у закладанні «нових структурних осередків дизайну одягу в Україні (м. Севастополь, філія ЛНАМ, м. Косів, КІПДМ), до яких він активно доклався, починаючи від допомоги у створенні матеріально-технічної бази і до методичного забезпечення. Багато років по тому, приймав молодих стажистів, очолював ДЕК, сприяв в організації конкурсів, зокрема “Водограй” (м. Косів)» [5].
При всьому цьому Олександр Коровицький як особистість закріпив у своєму фаховому іміджі якості класичного кутюр’є та мистця класичного богемного образу – доброзичливого, дотепного і відкритого у спілкуванні, завжди налаштованого на «добру ноту» у взаєминах з колегами або студентами. Він уникав, щоби його зайвий раз титулували чи то професором, чи заслуженим діячем мистецтв України, членом Спілки дизайнерів України та ін. У вільний від основної – педагогічної – роботи він «щось» творив більш інтимне, для душі – станкові малярські твори, плануючи їх показати на індивідуальній виставці десь після 80-літнього ювілею, про що розказував авторові цього короткого нарису. Не судилося.
Але його світлий та неординарний образ продовжує перебувати у фокусі уваги колег, а також учнів, зокрема таких іменитих сучасних українських дизайнерів, як Олеся Теліженко, Роксолана Богуцька, Оксана Караванська, Оксана Муха, Олена Даць, Ольга Тканко, Марія Костельна та ін. Діапазон впливу Олександра Коровицького на сучасне українське мистецтво і дизайн продовжує розширюватися завдяки тим принципам, які були ним свого часу виробленими та надалі визначили професійні основи цих галузей уже в нових реаліях міжкультурних діалогів такого динамічного і такого конфронтаційного XXI століття.
До статті долучається невелика добірка авторських світлин зі спільної участі у різних форумах моди та дизайн-освіти у містах Люблін та Лодзь (Республіка Польща).
Роман ЯЦІВ
- Тканко З. Професор і кафедра // Ідеї, смисли, інтерпретації образотворчого мистецтва: Українська теоретична думка XX століття: Антологія / Упоряд. Р.М. Яців. – Частина 4. – Львів: Львівська національна академія мистецтв; Інститут народознавства НАН України; Наукове товариство ім. Шевченка, 2020. – С. 330.
- Кафедра дизайну костюма // Львівська національна академія мистецтв: історично-іміджеве видання. – Київ: ТОВ «Видавничий центр «Логос Україна», 2011. – С. 100.
- Там само.
- Тканко З. Професор і кафедра… – С. 332.
- Там само. – С. 332-333.
