16 лютого 1881 року Казимир разом з старшим братом Станіславом склали у Перемишлі поточний іспит з дисциплін, які вивчали вдома у Прилбичах. Як згадував племінник о. Клименті Ян Казимир Шептицький, у цей час хлопців навчав п. Черни.
З цього періоду є надзвичайно важливими спогади Казя про його перше знайомство з о. Генриком Скшинським (1822–1903), сином Констанції з Фредрів Скшинської, старшої сестри Александра Фредри, дідуся Казимира. О. Генрик був багатолітнім співпрацівником Ісусівців, які за його рекомендацією стали близькими сім’ї Шептицьких. Малий Казьо досить точно передає момент їхньої першої зустрічі після одного з таких екзаменів 1880 чи 1881 року. У «Листах Софії Шептицької» (Т. ІІ., с. 286) пише: «Від давніх дитячих літ, коли я з ним вперше познайомився (а це було, здається, у Перемишлі у цукерні Шольца при поекзаменових тістечках, на спожиту кількість яких природньо вплинула зустріч з о. Генриком) — аж до відвідин у Величці [містечко у Польщі, неподалік Кракова — І. М.] й отих «раутів» на Колейовій (о. Генрик був кілька років парохом у Величці — потім мешкав у Кракові на вулиці Колейовій, 13, вже аж до смерті), кожен раз, коли я його бачив, залишав у мене сильне враження, що з ніким так мило і добре чи то в бесіді, чи поважно розмовляти не можна, як із о. Генриком».
Саме 1880 року Шептицькі знайомляться з о. Генриком Яцковським (1834–1905), під час перебування у Кракові біля важко хворого сина Юрія.
[о. Генрик Яцковський, властиво Ностиц-Яцковський (1834–1905) — католицький священик, ректор кількох єзуїтських колегій, єзуїтський провінціал у Галичині у 1881–1887 рр. Належав до грона близьких приятелів сім’ї Шептицьких. Отець мав великий вплив на маму — Софію Шептицьку, а також на дітей. Стосунки молодого Романа Шептицького добре описані у статті «Metropolita Andrzej Szeptycki i ks. Henryk Jackowski TJ (1880–1892)», опублікованої у «Sensus Historiae» (2013 р., т. 10, № 1, с. 20–38.), яка є у вільному доступі в Інтернеті]
У листі до Ванди зі Скшинських Островської від 4 лютого описує першу їхню зустріч [Див.: Olena Mańkut, Zofia z Fredrów Szeptycka. Duchowy portret Matki. — Bartoszyce 2014. —59 c.]. Яцковський повертається в цей час з Підляшшя, де провадив місіонерську роботу серед греко-католиків. Пам’ятаємо, що кількома роками раніше царська російська влада висилає греко-католицьких священиків з території своєї держави, і вони переселяються у Галичину, де, чи не єдиними, хто їм допомагає, є родина Шептицьких. Єзуїт Яцковський на Холмщині потрапляє у в’язницю і після 18-місячного перебування в арешті повертається до Кракова та Львова. Очевидно, за сприянням о. Скшинського, двоюрідного брата Софії з Фредрів Шептицької, стає сповідником цієї сім’ї. У листі з Кракова до брата Станіслава від 28 березня 1881 року Казимир повідомляє, що о. Яцковський готує його до першого святого Причастя. У п’ятницю, тобто 1 квітня 1881 року, Казимир мав також перший раз сповідатись [«Блаженний архімандрит Климентій (Казимир граф Шептицький). Листи…— C. 17]. Цей лист є першим відомим нині документом, який залишив о. Климентій, а тоді ще 12-річний Казьо. Символічним є те, що в ньому йдеться про приготування до сповіді та Причастя
Перше св. Причастя Шептицький отримав з рук о. Яцковського у неділю 10 квітня. У ІІІ-му томі «Листів Софії Шептицької» залишився детальний опис цієї події, який був адресований до Ванди зі Скшинських Островської, племінниці о. Генрика Скшинського:
«У неділю рано о 6 ½ ми були знову у тому костелику [храм знаходиться у Кракові у ІІ дільниці на вул. Веселій при вул. Коперника, 26 — І. М.], який так люблю, бо цілий виглядає на костел малят. Тим разом ingratiam [ з нагоди — І. М.] Казя казав його отець прикрасити зеленню і квітами, так що виглядав як Божий гайок. Казьові казав під час Служби Божої клячати на клячнику перед вівтарем зі свічкою у руці, — а такий був гарний, так дивно промінний, подібний до Ідзя [померлого брата Казимира — І. М.], з тим поважним виразом і світлом громиці на обличчі, і білою краваткою — ніби той із домовини повстав. Коли дійшло до святого Причастя, Ромцьо клякнув зліва замість батька, а я — справа. Олесь коло мене, і мусило бути в нас щось, що промовляло про інший, кращий світ, бо спершу сам о. Яцковський хотів до Казя промовити кілька слів, тричі йому так стисло горло, що він встав і додав тільки «повернись до мами, нехай Тебе благословить», а тоді, як мені потім Антоні Попель розповідав, і він (Антоні) вже не міг стриматись і по-справжньому розплакався. Казьо цілий день і досі зберігав у собі якийсь сердечний промінь…» [«Отець Климентій Шептицький. Життєпис….» — C. 19].
1881 року Казимир Шептицький переживає велике потрясіння, отримавши маминого листа-заповіту, з якого усвідомлює, що, очевидно, вони вже ніколи більше не побачаться. Софія Шептицька в цей час занедужала у Кракові і відчувала наближення смерті. Кожному з синів вона пише «останні настанови». На щастя, недуга відступила, і графиня повертається до Прилбич. Проте з моменту отримання листа і до пори щасливого повернення минає певний час, який мусить викарбувати на свідомості дитини свій знак. Пізніше, опрацьовуючи мамині листи, Казимир так напише про це:
«Писала тоді кожному з нас, думаючи, що це її останнє з нами прощання. Як дорогу реліквію бережу цей лист, що був для мене призначений, і хочу тепер поділитись ним із родиною» [тут же. — С. 20.].
Сам текст листа також подаємо читачеві зі сподіванням, що прочитає та зрозуміє емоції, які вирували в маленькому Казеві. Цим прагнемо завершити розділ про дитинство о. Климентія Шептицького. Наступного 1882 року він вступить до школи у Кракові. Не завжди буде з мамою та татом.
«В ім’я Отця, і Сина, і Духа Святого. Амінь. У тому ряді так для мене важких для написання листів, які вам мають донести мої слова і благословення, може, найважчий лист до Тебе, мій Казю, моє любе бідацтво, — стільки б хотіла Тобі сказати, стільки дати, стільки пролити на Тебе, стільки випросити для Тебе, що вмліває рука над тією четвертинкою, яка має Тобі передати і то на ціле життя, дорога дитино моя . Чому мені важко? Бо Ти, якщо будеш працювати для себе в Богови і для Бога, і запануєш над собою і світом, будеш дуже добрим. Якщо ж не будеш працювати, а світ і диявол переможуть Тебе, будеш дуже поганим. Забагато дав Тобі Бог, щоб або йому не віддати багато, або занадто його не скривдив. Дав Тобі багато, дорога дитино, то також пам’ятай, що й багато зажадає. Я нічим іншим, як урочистим моїм благословенням, допомогти Тобі не можу. Отож уділяю його Тобі вповні — Тобі, як і вам усім, які маєте мені колись перед Господом скласти свідчення, що жодного з тих, кого довірив мені, у дорозі не втратила. Достатньо знайдеться тих, хто навчатиме вас людської мудрости — але є тільки справедлива річ, щоб материнський голос, який долине до вас після її смерти, промовляв до Бога і тільки про Бога. Благословляю душу Твою, дитино моя, щоб була сильною супроти тіла Твого, сильною супроти світу, сильною супроти всіляких підшептів сатани, витривалою у шуканні світла, у набуванні добра, у боротьбі зі злом, терпеливою у стражданні, спокійною в успіху, покірливою щодо Бога, чистою перед власним сумлінням, послушною заповідям Божим щодо людей. Щоб ти пам’ятав, що Бог не жалів Своєї крови, аби нею викупити для Неба, не жалів ніколи нічого, аби учинити душу Твою милішою в його очах — вона не Твоя — вона Його, Тобі тільки позичена, довірена.
Благословляю Твій розум, дитино, моя дитино, щоб Боже світло завжди його просвітлювало і щоб тьма гріха ніколи його не затьмарила, щоб той розум Твій розростався і розрісся, стережений від злого повним відданням Вірі й у повному пізнані самого себе, поки будеш пам’ятати про про велич Бога і про власну малість, доти — і тільки доти — будеш стояти на безпечній дорозі. Кому Бог дав ясну думку і здорову душу у здоровому тілі, той має обов’язок, дорога дитино, заздалегідь визначати собі в житті мету та прагнути до неї всіма силами, які для цього йому дав Бог — так зроби Ти: те, що собі при Божій ласці, батьківській пораді, з молитвою у серці, після сумлінної перевірки сил та здібностей обереш за дорогу життя, то уяви собі в найгарнішім світлі, в якому може виявитись, і прямуй вже до того безперервно, невтомно, щоб справді в тім найгарнішім світлі колись ця Твоя дорога виявилась перед Богом і людьми — Богові — на хвалу, людям — на пожиток, Тобі — на свідчення в останній годині, що якось зумів вірно служити у всьому Господові Твоєму.
Благословляю Твоє серце, щоб любило після Бога те, що чесне, гарне, шляхетне, щоб ненавиділо все, що брудне й нікчемне, і було Тобі завжди допомогою, ніколи не завадою на правильнім шляху.
Благословляю Тебе у Твоїх стосунках із Богом і людьми, щоб Йому був милий і, якщо дозволить, корисним слугою — батькові потіхою і гордістю, братам — допомогою, кожному — досмерним приятелем, у краю прикладом, для підвладних і вбогих — завжди доброю радою, потіхою, лагідною та спокійною справедливістю — для всіх у всьому, дитино люба, ще одним свідченням того, що Господь усе може втих, хто визнає Його Ім`я.
Благословляю Тебе, нарешті, на шляху успіхів Твоїх, щоб праця і відпочинок, досягнення і всілякий неуспіх, потіха і зажура, дитино дорога, формували в Тобі слугу Господа мого і будували в Тобі діло Його. Поки молодий — послух і чистота думки, серця і тіла — то завдання Твоє, поки не ввійде у кров і кості так, що стане Твоєю другою натурою; все життя пам’ятай, що чим складнішй механізм, яким орудуємо, тим легше ледь помітна помітна невичищена пилинка може його зіпсувати, чим гарніший сам собою і чим гарніше діло має здійснити, тим чистіше і старанніше має бути утримуваний. Дитино, дитино люба, щасти Тобі Боже! Будь дуже добрим, щоб не стати дуже невдячним — надто дуже поганим.
Урочисто благословляю Тебе сьогодні як дитину — і в найпізніші літа, які дасть Тобі Бог — пам’ятай про мої слова: оберігай душу, розум і серце Твоє, пам’ятай, що навіть якщо часом і припадуть порохом землі, тим неминучим порохом на дорозі життя, аби він, лежачи, ніколи не перетворювався на бруд — чистити і чистити, вдосконалювати і вдосконалювати — і вперед, і вгору! Бог з Тобою, моє дороге бідацтво, якого і скарби, і буди хотіла б тим листом огорнути, отулити, щоб усе безпечно пройшло дорогу життя і дісталось в Господні руки. До побачення у Небі — правда, дитино моя, і братам допоможи туди потрапити, якщо дорога Тобі моя пам’ять. Во ім’я Отця, і Сина, і Духа Святого. Амінь. Нехай моє благословення здійснить у Тобі сповнення волі Божої» [тут же. — С. 20–23].
22 листопада 1881
Софії Шептицькій судилось прожити ще понад 20 років. Та її передсмертний заповіт Казимир, очевидно, читатиме не один раз. Цілком справедливим буде припустити, що міг він великою мірою вплинути на його пізніше рішення вступити в монастир.
Іван МАТКОВСЬКИЙ
