Із початком Першої світової війни на Галичині сталися події, які стали певною точкою відліку в нашій історії – створилися Українські Січові Стрільці (УСС). Цей феномен виник у перші півтора десятки літ ХХ століття – у період соціально-політичних потрясінь, на початку нової історії європейських народів.
Маємо чималу кількість матеріалів, що висвітлюють створення та діяльність УССів. Але вкотре хочеться наголосити на одному з найважливіших аспектів діяльності цієї військової організації – вихованні правдивих патріотів, формуванні національної свідомості. Адже до лав усусів вступала передусім молодь: учорашні студенти, гімназисти – як діти еліти (священників, юристів, учителів, лікарів тощо), так і вихідці зі селян. Молоді люди, вступаючи до лав Січових Стрільців, починали боротьбу словами присяги:
«Я, … Український січовий стрілець, присягаю українським князям, гетьманам, Запорізькій Січі, могилам і всій Україні, що вірно служитиму Рідному Краєві, боронитиму його перед ворогом, воюватиму за честь української зброї до останньої краплини крови. Так мені, Господи Боже й Архангеле Михаїле, допоможіть. Амінь».
Від початку існування Українських Січових Стрільців було організовано групу під назвою «Пресова Квартира», призначена для організації культурологічної та просвітницької праці. Це був своєрідний центр духовного, культурно-мистецького та творчого життя українського легіону. Завдяки інтенсивній роботі «Пресової Кватири», довкола якої гуртувалася творча молодь, маємо документальні, образотворчі (живопис, рисунок, світлини), літературні, публіцистичні та пісенні свідчення подій 1914-1920-х років. У них передано складні часи, пережиті Українськими Січовими Стрільцями у часи Першої Світової війни та Визвольних змагань.
Ще під час Першої світової війни (1916) у Відні, у рамках австрійської «Kriegsausstellung» («Військової виставки») в дерев`яному павільйоні, збудованому в «гуцульському стилі», за ініціативою професора, члена та скарбника Центральної управи УСС Івана Боберського (1873-1947) відбулася виставка, присвячена «Ukrainische Legion» («Українському легіону»).
Відвідувачеві виставки було запропоновано репортерсько-документальні матеріали про діяльність Легіону у 1914-1916 рр.: «Павільйон був дуже пильно відвідуваний різнорідною публікою, що нахлинула на Kriegsausstellung. Поруч українців приходили сюди німці, болгари, мадяри, чехи, турки і поляки… Душею українського павільйону був, очевидно, проф. Боберський. Він пояснював гостям, що таке «Український Леґіон», яке його бойове положення в сучасну хвилину, говорив про стрільців-героїв, про Маківку, про дітей, що вмираючи, закривавленими устами шептали: «За Тебе, Україно». Настрій був у павільйоні поважний, а пропаганда української ідеї міцніла з кожним днем» (з тодішньої української преси)
Після віденського успіху та підвищеного інтересу до цієї теми, І.Боберський зініціював 1918 року виставку УСС-ів у Національному музеї у Львові, але ця мистецька суспільно-політична акція відбулася вже в ширшому мистецько-експозиційному форматі. Перша виставка Українського Січового Стрілецтва, яка працювала два місяці (1.09–1.11.1918), стала знаковою подією у національно-культурному житті галичан, адже вперше в такому об’ємі представила історико-документальний матеріал, присвячений діяльності національних збройних формувань. Особливої ваги виставка набула ще й тому, що у ній брали участь безпосередні учасники Визвольних Змагань – художники, які представили своє бачення війни.
«Публіки було чимало. Моя відпустка пропала. Треба було помагати на виставці. Душею вистави був знову проф. Боберський. Він двоївся, троївся. А був це час цікавий…». Ярослав Гриневич, боєць УСС. Спогади, 1918.
Чи не найбільш кількісно до огляду були запропоновані світлини, які представляли життя Січового Стрілецтва 1911-1914 років, фотозображення керівників, активних учасників стрілецького руху; за допомогою фотокамери виокремили батальні сцени з конкретних бойових дій у Карпатах (1914), над Дністром (1915), під Золотою Липою та Дикими Ланами (1916), під Конюхами (1917) тощо. Окремі світлини знайомили глядачів із усусівками: О.Степанівною, С.Галечківною, Г.Дмитриківною та ін. Важливим доповненням виставки були стрілецькі друковані матеріали та часописи: «Самоохотник», «Бомба», «Самопал», «Червона калина» та ін.
Галерея портретів і малярських творів видатних митців Івана Іванця, Осипа Куриласа, Юрія Назарука тощо були живописними доповненнями документального розділу експозиції. Але справжньою окрасою виставки став розкішний, гаптований золотом прапор стрілецтва зі зображенням Св. Михаїла (автор проекту І.Іванець), освячений 1917 року митрополитом Андреєм у Розвадові Жидачівського повіту. Тоді Митрополит промовив: «Ідіть витривало по вибраній вами дорозі, і я благословляю ваші діла».
Надзвичайно цінним експонатом був зошит відгуків («Записник») із нотатками-споминами відвідувачів виставки УСС-ів, про який згадував І.Боберський у листі до І.Свєнціцького (на жаль, про долю цього експоната після виставки 1918 року нічого не відомо). Саме у цьому «Записнику» професор Боберський записував свої враження щодо підготовки та проведення виставки, перелік представлених експонатів, а головне – в ньому, уже під час перебігу всієї акції «гості записували свої замітки і оцінки».
На експозиції була представлена галерея портретів визначних діячів стрілецького руху: отамана М.Тарнавського, отамана Д.Вітовського, отамана Р.Дашкевича, виконаних художниками О.Куриласом, Ю.Буцманюком, І.Іванцем, учасників «Пресової Кватири».
Не менш важливе місце в представленому матеріалі займали батальні сцени Л.Перфецького й І.Іванця. Доповнювали образ життя усусів емоційні, сповнені власних переживань, малюнки Л.Ґеца – творця славного альбому «Антольогія стрілецької творчості». А також ілюстрації О.Сорохтея та В.Гаврилка, листівки Ю.Буцманюка, де військове життя було представлене в іронічному ракурсі. Загалом виставка намагалась максимально різнобічно і правдиво передати документально-мистецькі здобутки короткого героїчного буття Українського Січового Стрільцтва: від дрібниць військових буднів до тріумфу перемог і болю за втратою шляхетних надій.
Експонати виставки, їх почергове розміщення, представлений фактичний матеріал, ставили перед собою головну мету – найповніше та найправдивіше показати «воскреслі традиції українського війська», все пережите українською елітою у визвольній боротьбі.
По закінченні виставки основна частина робіт залишилась у фондовій збірці Національного музею у Львові.
Експозиція УСС-ів 1918 року мала великий резонанс в українській громаді: про неї згадувала преса, реклама (запрошення: «1918. Вистава історичних пам`яток стрілецтва») друкувалась практично у всіх україномовних виданнях, про неї писали художні критики: «Без сумніву позамистецькі тенденції присвячували такій імпрезі… „Пресової Кватири” УСС, улаштованій зразу у Відні, а в вересні 1918 р. перенесеній до саль Національного музею у Львові. А все ж таки виставка, якої завданням було утривалити стрілецьку славу, позволила галицькій публіці познайомитися з тією «Артистичною Горсткою», що то серед воєнної завірюхи, пробували хочби контрабандою актуалізувати свої мистецькі інтереси. Буцманюк, Ґец, Іванець, Курилас і Назарук запродукували тут свою воєнщину».
Через 16 років, наприкінці 1934-го, в тому ж Національному музеї відбулася друга велика виставка під назвою «УСС 1914-1934 рр.», присвячена 20-ій річниці створення стрілецької формації. У трьох залах музею та на сходовій клітці було розміщено 348 експонатів, серед яких: портрети, батальні сцени, світлини, одяг, зброя, бойові відзнаки, особисті речі січовиків. Це була велика, змістовно скомпонована експозиція слави УСС, що стало демонстрацією «окремого ориґінального царства української культури, творене елітою нашої молоді». Виставку урочисто відкрив Степан Шухевич. «Публіки на відкритті страшенне багато. Треба було «партіями» впускати людей до саль. Бачили ми чільних представників громадянства, м. ін. первосв. єп. д-ра Бучка, голову УПР д-ра Дмитра Левицького, багато послів і т. д.» (з української преси 1934).
Після закінчення виставки 305 предметів, дві третини з яких належало до музейних збірок (залишені із попередньої виставки 1918 року), мали залишитись у фондових збірках музею. І, в перспективному баченні дирекції, «має бути уладжена постійна виставка мистецьких і річевих пам`яток цієї доби галицько-українського життя в одній із саль старого будинку». Та через підвищений інтерес до діяльності УСС ухвалили влаштувати пересувну виставку, яка мандрувала би галицькими містечками. У такий спосіб організатори мистецької акції хотіли правдиво розповісти про події 1914-1920 років. Виставка мала популяризаційний і виховний характер, а відповідальну місію її супроводу взяв на себе Іван Іванець, активний усус, художник, мистецький критик, багатолітній приятель Національного музею.
З приходом весни 1935 року виставка УСС-ів розпочала мандрівку містами Галичини. Першою «стацією» став Станіславів. У квіті експозиція переїхала до Коломиї, де організаційний комітет постановив, що «ціллю вистави є […] проведення систематичної праці по збиранню пам`яток до історії визвольної боротьби». У Тернополі, де стрілецька виставка перебувала у травні 1936 року, вона зібрала схвальні відгуки: „Вистава мала дуже гарний моральний успіх. Ґро [більшість – І.Г.] відвідувачів, то селяни з ріжних повітів Поділля, а найбільше із сіл положених над Стрипою, де відбувалися найбільші бої УСС. Досі, себто за 8 днів, звиділо Виставу 1160 осіб» (з листа до директора Національного музею І.Свєнціцького 25.05.1936). Після закриття експозиції до фондів Національного музею організатори тернопільської виставки передали скриню, різьблену артистом-січовиком Миколою Цимбрилою, яка довший час зберігалася у родині кошового Никифора Гірняка (нині доля цього експонату невідома).
У листопаді 1936 року в двох кімнатах приміщення Музею НТШ (Наукового Товариства ім. Т.Шевченка) у Львові відкрили «Відділ історично-воєнних пам`яток», де «найсильніше вражіння у ньому, головно на молодь, робить кілька манекенів у повних оригінальних одностроях різних родів зброї від стрільця до генерала. Це члени УГА, УСС та Дієвої Армії УНР… Їх славу оспівують уже пісні, а шляхи зазначені могилами, які неначе заступає тут «Могила Невідомого Стрільця», настроєвий образ кисти Івана Труша» (ґазета «Новий час», 1936).
По закритті пересувних виставок УСС-ів Іван Іванець написав: «Вистава стрілецька кінчається; слід би подумати, щоби з неї вийшла ініціатива до створення сталого історично-військового музею на наших землях…. Заінтересуватися належно тою справою слід би вже й з тої простої причини, що війна створила в українстві епоху, до якої завершення ми на початку дороги. Епоха війни буде безперечно базою новітнього розвою нації, та дала вже почин до творення нового її обличчя».
Як не сумно це констатувати, але слова митця-усуса, активного учасника бойових дій, художника-баталіста, одного з активних членів «Пресової кватири» через короткий час стали пророчими. Протягом радянських десятиліть про Українських Січових Стрільців не просто мовчали, а жорстоко викорінювали будь-які спогади про існування цієї військової структури. Потужній пласт української оригінальної військової культури з дорогоцінними здобутками, здавалося, назавжди пішов у забуття.
Ірина ГАХ
Джерело: http://zbruc.eu/node/46913
