Львів – місто, яке дало українському мистецтву талановитих жінок, що у перших десятиліттях минулого сторіччя активно працювали в техніці емалі. Започаткувала цю традицію Олена Кульчицька, продовжила учениця Кульчицької – Марія Дольницька, а згодом підхопила та розвинула Ярослава Музика.
Талановитою емальєркою була Марія Дольницька (1 січня 1894 р. – 27 жовтня 1974 р.), яка народилася у Львові в родині Антона Дольницького і Йосифи з дому Охримович. Батько Антін був нащадком давнього священичого роду, відомим у Галичині суддею, головою високого трибуналу у Відні, автором великої кількості статей і брошур на правничі теми. Під час навчання він очолював Студентське товариство і був причетним до поборення москвофільських тенденцій серед галицької студентської молоді. Сильний характер, наполегливість і цілеспрямованість Марія успадкувала від батька, що неабияк допомогло їй у здобутті фаху.
Її шкільною вчителькою рисунку була Олена Кульчицька. Мабуть, у ті роки дівчина й гадки не мала, що за якийсь час вона пройде нелегкий творчий шлях, схожий до того, що перейшла її улюблений педагог – талановита художниця, непересічна особистість, Жінка з великої літери. Можливо, саме з легкої руки вчительки малювання юна Марія вступила у Віденську академію прикладного мистецтва, в якій у свій час здобула мистецьку освіту Олена Кульчицька. Незворотньо йдучи слідами Кульчицької, Дольницька «прикипіла» до мистецтва художньої емалі у класі професора А.Штарка, в якого у свій час також навчалася Олена Кульчицька. Єдине, що відрізняє творчість цих жінок, – це те, що емалями Кульчицька займалася лише на початку творчої кар`єри, а Дольницька все життя віддала цьому «дивному, таємному матеріалу».
Після віденської школи М.Дольницька протягом кількох років проживала й інтенсивно працювала в Америці (1921-1925), де влаштувала кілька персональних виставок і зарекомендувала себе високопрофесійним мистцем. На першій персональній виставці, що відбулася 1921 року в Міннеаполісі (США) в галереї «Джон С. Брадстріт енд Компані» художницею було представлено 15 робіт в техніці емалі, про які американська преса відразу відгукнулася з позитивними характеристиками, особливо відзначивши високу якість емалевих творів, «які є надзвичайно оригінальні і технічно викінчені». Про успішне навчання та мистецькі досягнення молодої художниці в США було відомо і на батьківщині – у Львові. Скорочену рецензію під назвою «Успіхи малярки Марійки Дольницької в Америці» було надруковано у «Ділі» від 21 жовтня 1922 року: «Молода українська дівчина, артистка, яка рік тому прибула до Міннеаполісу і яка не вміла промовити й слова по-англійськи, є сьогодні предметом серйозного зацікавлення мистецьких кіл Міннеаполісу, які захоплюються якістю її малюнків, рисунків та емалів … Її рисунки користуються загальним визнанням через їх велику силу, впевненість та шляхетність. Деякі пастелі, включно з її автопортретом, є рішуче чимось надзвичайним… Найбільше захоплення викликають праці в емалі, які є надзвичайно оригінальні і технічно викінчені».
Не захоплюватись творчістю Марії Дольницької дійсно було неможливо: з кожним роком вона самовдосконалювалась в емалі, розпрацьовувала нові технології, експериментувала тощо. Після повернення до Відня художниця вирішила сконцентруватися винятково на цьому виді прикладного мистецтва, і ця її діяльність була на високому фаховому рівні: «Барви емалії, камяні або прозорі, властиво сили власної не мають; силу їм дає світло, бо емалія в дивному зв’язку стоїть із світлом… Світло граючись на блискучій його поверхні, пронизує до металевого скла, а відбиваючись, заломлюється і творить фантастичні ефекти барв, блискучих, гарячо інтенсивних, ситих, притьмарених і дискретних» (Марія Дольницька).
Наприкінці 1920-х і протягом 1930-х років мисткиня особливо інтенсивно працювала у напрямку вдосконалення технологічних можливостей емальєрства, що призвело до успішних виставкових проектів у Голландії (1931), Італії (1933), Англії (1934), Чехословаччині (1936-1937); на Світовій виставці у Парижі 1937 року .
У ці роки Дольницьку добре знали як професійного художника по емалях, про її творчість багато писали у пресі. Художниця інтенсивно та плідно працювала, брала участь у виставках, мала достатню кількість індивідуальних замовлень, її майстерність бурхливо обговорювали мистецтвознавці: «В галереї є виставлені більші та менші праці; найбільше замітними є „Рай» і триптих „Страшний суд» Марії Дольницької, над якими вона працювала більше, ніж півроку. Є також різні тарілки і навіть біжутерійні предмети»¹.
За значні досягнення у емальєрстві Віденська школа прикладного мистецтва запросила художницю до праці асистентом професора Міллер-Гофмана, ученицею якого була Дольницька-студентка. Та політичні події у Австрії внесли у життя Дольницької не зовсім добрі корективи: талановиту художницю було звільнено від викладацької праці, що не завадило їй і надалі займатися улюбленою творчою справою.
Співпраця М.Дольницької з рідним Львовом почалася 1927 року, коли отримала від о. Дам`яна Лопатинського, пароха церкви Успення Пресвятої Богородиці, замовлення на виготовлення образів Ісуса Христа та Богоматері в техніці емалі (автор публікації цікавилась долею цих творів, але, на превеликий жаль, зараз їх у церкві немає). У Львові на той час вже добре знали мистецьку вартість емалевих творів (приміром робіт О.Кульчицької), але вироби, які запропонувала Дольницька, без сумніву були особливими: «Пані… доручила мені емальові образки безпосередньо перед святами. Щоби почути їх оцінку з компетентного боку, я взяв ці образки на найближче засідання консисторії, щоб показати о. митрополитові і членам консисторії. Всі оглядали і виказували свої погляди. Думаю, що найінтересніше буде для Пані почути оцінку митрополита, чоловіка, що розуміється на мистецтві; отже він сказав буквально так: „І рисунок, і техніка – дуже добрі. 13.05.1928» ². Авторитетна думка митрополита Андрея була практично «візитною карткою» для подальшої співпраці мистецького Львова з художницею.
На початку 1930-х років у столиці Галичини створили Асоціацію Незалежних Українських Мистців (АНУМ), яка об’єднувала талановитих українських і європейських художників. 1932 року АНУМ запросив Дольницьку до співпраці. Мисткиня радо відгукнулася, власноручно написавши заяву про вступ до організації та розпочала виставкову діяльність уже як членкиня Асоціації (1935 – VI виставка АНУМ, 1935 – Ретроспективна вистава українського мистецтва за останні ХХХ літ).
Відгукнулася Дольницька і на пропозицію співпрацювати з „Мистецтвом. L`Art” – ілюстративним журналом АНУМ-у, де репродукувала твори, публікувала статті про мистецтво емалі, надавала необхідні матеріали.
Перші відвідини рідного міста відбулися 1935 року і були сповнені приємними враженнями від спілкування з мистецькою елітою та знайомства з пам`ятками давньої української культури у стінах Національного музею у Львові.
Надзвичайно важливою була згода М.Дольницької у її другі відвідини Львова провести курси художньої емалі, які відбулися у приміщеннях промислового музею з 1 лютого до 14 березня 1937 року: «Курс мистецької і декоративної емалі улаштовує Асоціація Українських мистців у Львові, спроваджуючи для цього визначного фахівця в цій ділянці, свого члена мистця Марію Дольницьку».
Курси були щоденними та платними (25 злотих місячно). Після закінчення учні діставали свідоцтва й мали право взяти участь у виставці, яка відбулася в Промисловому музеї та була високо оцінена й учасниками виставки, і глядачами. Емалеві курси Марії Дольницької відвідували члени АНУМу і, користаючи влучним моментом, робили спробу під орудою професіонала розпізнати таємниці творення емалей. Ярослава Музика була однією з учасниць курсів Дольницької. Протягом занять вона ретельно вела конспекти (зокрема, й німецькою мовою) і доволі успішно займалася виготовленням емалей. Саме завдяки цьому короткому навчанню Музикова глибше розпізнала цей складний вид мистецтва і в майбутньому створювала високоякісні твори в техніці художньої емалі.
Всі досягненння Дольницької у 1930-х роках були дуже високо оцінені і художниками-АНУМівцями, й мистецтвознавцями: „Емалі Марії Дольницької мають уже свою вироблену славу. Вони культурні в тематиці, приємні в стилізації й працьовиті в технічному виконанні. Тільки під оглядом кольориту вони ще не досягли вершка інтензивности, на яку може дозволити собі емалія” ³.
Після повернення до Відня наприкінці 1930-х років, коли до влади у Австрії прийшли націонал-соціалісти, Дольницька продовжувала творчу діяльність та інтенсивно працювала, демонструючи власні твори на виставках 1939, 1940, 1941 рр. В умовах Другої світової війни вона не полишала улюбленої справи: постійно експериментуючи, вдосконалюючи власні напрацювання, художниця досягнула надзвичайно високих результатів. Її емалі вирізнялися не лише образно-художніми якостями, але й надзвичайно складними техніками та нововідкритими авторськими технологіями. Перетинчаста емаль у виконанні Дольницької набула нового звучання: надзвичайно тонкі стінки металевих перетинок створювали особливо витончений рисунок поверхні твору, а уміння працювати з емалевими наповнювачами давали витонченість і в колірних співвідношеннях.
Абсолютно по-новому зазвучали й емалеві твори, які художниця створювала на металевій сітці, адже у такий спосіб прозорі чи напівпрозорі емалеві фрагменти доволі інтенсивно підсвічувалися природнім світлом, що підсилювало їх колірне звучання.
Мистецтво емалі для Марії Дольницької було справою всього життя. У цій галузі вона досягла високого професіоналізму та майстерності, досконалої фаховості: її твори завершені у мистецькому розумінні, чітко продумані щодо композиційного рішення, згармонізовані щодо кольору, виважені у співвідношеннях рівновеликих площин. Працюючи з емалями все творче життя, Дольницька вдосконалювалась, вповні реалізовувалася як художник. В історії мистецтва емалі львів`янка залишилася найкращим жінкою-митцем ХХ століття.
Ірина ГАХ
ПРИМІТКИ
¹ «Діло» 31.05.1926.
² З листа о. Володимира Лициняка до М.Дольницької.
³ Голубець М. VІ-та виставка АНУМ-у // Новий час. – 1935. – Ч. 11. – С. 4.
Джерело: https://zbruc.eu/
