Поховані живцем – такою новиною вразили львів’ян газети у жовтні 1930 року. І це не було перебільшенням. Жахлива подія сталась у копальні піску на Кайзервальді (або Льоншанівці) при вулиці Паулінів (теперішня – Ніжинська).
Заголовок газети:
Жахлива катастрофа у копальні піску у Львові.
Поховані живцем.
Драматичні деталі рятувальної акції. – 1 особа загинула.
Львів, 10 жовтня
Копальню відкрив у 1926 році відставний полковник інженер Ернест Бізанц. Пісок був дуже якісний і чистий, а копальня була так близько до центру, що майже всі будівельні фірми Львова купували цей пісок.
Через два роки технічна комісія з Магістрату виявила, що пан Бізанц не має концесійних прав, а тільки так званий “поліційно-будівельний” дозвіл. Тоді ж було з’ясовано, що згідно цього дозволу власник мав копати тільки на північ, а він розкопував південний схил, наближаючись до “червоної лінії”. По цій лінії в планах розвитку Львова мала проходити вулиця Північне Корсо (Korso Północne) від станції Личаків до Високого Замку, як продовження вулиці Мучної. Червоною лінією обведено контур копальні згідно мапи 1947 року.
Мапа 1928 року зі вставкою мапи 1947 року
Мешканцям навколишніх вулиць дуже не подобалось сусідство з копальнею і вони навіть через газету «Справедливість» звернулись зі скаргою до президента міста Бжозовського. Справа а тому, що сотні фурманок, які щоденно вивозили пісок, піднімали страшну пилюку. В сухі дні неможливо було відкрити вікна, а під час дощу пісок забивав стічні канали.
Магістрат відреагував на скаргу і до копальні приїхав сам президент міста з технічними інженерами. У результаті президент наголосив на дотриманні технічних умов і сказав, що восени копальню буде взагалі закрито.
У тій же скарзі мешканців були наведені порушення паном Бізанцом умов концесії: вулиці не поливались водою для недопущення пилюки, копальня ніяк не була огороджена, що було небезпечно для вічно цікавих дітей. До того ж пісок добувався забороненим методом підкопування стрімких схилів, що створювало небезпеку для життя робітників.
І біда не забарилась!
В той трагічний день, як завжди, до копальні прибули робітники. На територію в’їхало дві парокінні підводи з візниками Станіславом Смєхом і Броніславом Войнаровичем. Близько десяти робітників приступили до насипання піску на підводи. Аж раптом майже вертикальна стіна кар’єру зсунулась як лавина. Тонни піску поховали під собою людей, коней і підводи. Удар був таким потужним, що фурманки розламало, як сірники. Три сильних коня здолали вискочити з піщаного капкану, четвертий не зумів.
На щастя, на схилах Кайзервальду проходили тренування 40-го піхотного полку. Вояки миттєво прибули до копальні і одразу ж приступили до відкопування людей. Протягом декількох хвилин було викопано 11 живих робітників. На щастя, усі вони були присипані тільки частково. Доля двох візників була невідома.
На той час до копальні вже прибули пожежники, сапери, швидка допомога і поліція на чолі з комендантом. Прибули також інженери магістрату. Лікарі надали першу допомогу постраждалим.
Сапери приступили до відкопування фурманок. Приблизно через годину вдалось відкопати візника Смєха, у якого голова опинилась між колесами підводи і він міг так-сяк дихати. На наступній світлині фотограф ухопив мить, коли санітар і пожежник вкладають бідолаху на ноші. Його одразу ж забрали кареткою швидкої допомоги до шпиталя.
Майже дві години тривало відкопування іншого візника, але, на жаль, Войнарович був уже мертвий.
Поліція провела на місці вступне слідство і з’ясувалось, що стіна піску вже від учора тріснула і готова була впасти. Проте робітників усе-таки допустили до так небезпечного місця праці.
Після опівдня були заарештовані інженер Ернест Бізанц і його спільник Тенненбаум, відповідальний за безпеку. Копальню було закрито, а вхід опечатано.
Як з’ясувало слідство офіційними власниками копальні були три жінки – дружина Бізанца, її шваґерка дружина інженера Магістрату пана Пйотровського і дружина технічного директора Магістрату пана Лужецького. Уповноваженим від їхнього імені виступав пан Бізанц. Тож усі почали жартівливо називати копальню «фамілійною». Саме ці родинні зв’язки допомогли Бізанцу у 1928 році отримати концесію і продовжити добування піску, ігноруючи застереження відповідник міських служб та наражаючи на небезпеку життя і здоров’я робітників.
Майже через рік Магістрат провів так зване карно-адміністративне слідство. На інженера Бізанца було накладено штраф 50 злотих або п’ять днів арешту за «занедбання умов праці». Для підприємця це не були великі гроші (якщо перерахувати на сучасні злоті і перевести в наші гривні – це буде трохи більше двох тисяч). Власник копальні однак з цим не хотів погодитись. Бізанц не визнавав своєї провини в смерті робітника і зібрався подавати позов до суду. Але це вже нікого не цікавило…
Плани міста зі створення Північного Корсо були забуті, копальня заросла кущами і деревами, а в наш час на в’їзді до неї збудували багатоповерховий житловий будинок (на мапі червоним кольором обведено колишню копальню).
Автор: Zommersteinhof
Джерела:
- Газета “Діло” №226 від 11.10.1930
- Газета “Chwila. Dodatek ilustrowany” №39
- Газети “Chwila” за 1930 рік.
- Газети “Sprawiedliwość” за 1930-1931 роки
- Газети “Słowo Polskie” за 1930 рік
- Газети “Wiek Nowy” за 1930 рік
