Історію Львова неможливо оповідати без згадок про видатні роди. От, навіть, Цетнери та Скарбеки. Від перших, які були власниками декількох населених пунктів у сучасній Львівській області, пішла назва місцевості у Личаківському районі Львова – Цетнерівка. Зовсім поруч з цією місциною, на Личаківському цвинтарі, навіть сьогодні можна побачити каплицю Цетнерів – вона з химерами, але в плачевному стані. Ну а другі, тобто один із них, граф Станіслав Скарбек – це про один із найбільших для свого часу театрів у Європі, який до сьогодні, хоч і під іншою назвою, можна бачити у центрі Львова. Водночас, сьогоднішня розповідь не про них, а про представника третього роду – Францішека Жевуського. Тому вдалося поєднати згадані вище родини, а крім того – побути послом у Російській імперії та писарем у короля Речі Посполитої, стати хресним батьком реформатора іудаїзму і ін. Діяч непересічних талантів, Францішек Жевуський мав нагоду і робив стрімку кар’єру, був наближеним до короля. Однак, життя закінчував у Тоскані, можливо – в Пізі. Чому так – читаємо!
Яків Франк, “Месія”
Яків Франк (1726 – 1791) – це іудейський релігійний діяч. На його рахунку, як мінімум, одна Нобелівська премія. У 2018 році Нобелівську премію з літератури отримала польська письменниця Ольга Токарчук. Одна з її праць, “Книги Якова або Велика подорож…”, стосується саме персони Я. Франка та українських теренів. Фігура самого Франка є надзвичайно цікавою, а для українців – поготів, адже життя та діяльність цього діяча були тісно пов’язані з українськими землями. Зі Львовом – у тому числі. Освіту молодий Яків Франк здобув у Чернівцях. Саме тоді й розійшлась його дорога із Талмудом та іншими іудейськими мудростями. Відтак він став на шлях, який сьогодні інакше ніж авантюрами не назвеш. Я. Франк спробував проголосити себе довгоочікуваним Месією та очолити одну з іудейських сект на території Османської імперії. Це йому не вдалося через необізнаність із Священними текстами. Невдача не зупинила молодика – він перебрався на Поділля, де заручився патронатом кам’янецького римо-католицького єпископа Миколи Дембовсього. Згодом франкісти “здобули” перемогу у декількох диспутах над талмудистами і свій вплив нарощували.
Через якийсь час єпископ помер, а проти франкістів піднялися всі – українці, поляки і євреї. Франкістів громили і викидали із населених пунктів. Після певних поневірянь їм все ж вдалося домовитися про ще один диспут із талмудистами. Останній мав місце у стінах львівського катедрального собору. Самого Якова Франка там не було – лише його послідовники. Після закінчення диспуту, виконуючи попередні домовленості, він все ж у Львові з’явився і був охрещений. Трапилося це 17 вересня 1759 року у латинській катедрі. Обряд проводив львівський єпископ Самуель Гловінський, а хресним батьком Якова Франка був саме головний герой даного тексту – Францішек Жевуський. Хоч можна зустріти інформацію і про те, що Яків Франк пізніше хрестився вдруге, у Варшаві, де його хресним батьком був сам король Речі Посполитої Август ІІІ, але саме приклад його львівського хрещення наслідували рідні та послідовники реформатора. Однак, залишимо Якова Франка і перейдемо до Францішека Жевуського.
Від Цетнерів і до Скарбеків
Францішек Жевуський народився у родині подільського воєводи Міхала Юзефа Жевуського та Францішки Цетнер. Очевидно, саме своєму походженню та родинним зв’язкам він завдячує тим, що вже у 18 років став наближеним до короля Речі Посполитої. У подальшому його кар’єра рухалась лише вгору, а шлях до зірок далеко не завжди пролягав через терни. Характерно, що не він один був улюбленцем свого батька. Не менше за сина та спадкоємця Міхал Юзеф Жевуський любив та балував і дружину. Так, мурований палац у Роздолі, вибудуваний у середині XVIII століття, де працювали архітектор Бернард Меретин та маляр Шимон Яремкевич, назвали саме на її честь – Франкополь.
Повертаючись до Францішека Жевуського, то і він мав дружину – одружився у 1755 році з Юліанною Скарбек. Саме при цьому подружжі виховувався та виростав Станіслав Скарбек після досить ранньої смерті обох батьків.
Маршалок, посол, міністр
Щодо Францішека Жевуського, то у 1757 році він отримав орден Білого Орла – найвищу й одну з найдавніших нагород у Речі Посполитій. Очевидно, що до моменту вручення нагороди згаданому представнику нобілітету довелося пройти непростий шлях. Однак, ще важчою і більш інтенсивною була його життєва дорога вже після відзначення. Загалом, він був писарем польним коронним, послом на сейм, маршалком галицького сеймику, послом Речі Посполитої у Російській імперії і ін. Характерно, що хоч його дипломатичні зусилля особливо вдалими не назвеш, але Францішек Жевуський все одно отримав ще одну надзвичайно високу нагороду Речі Посполитої – орден Святого Станіслава.
Пекуче сонце Тоскани
Останні роки життя Францішека Жевуського минали у його родинних володіннях – спочатку він нарощував майно, потім це все поступово продавав. Врешті, він відмовився від державної та господарської роботи, усього напрацьованого довгими роками і перебрався до Тосканського герцогства. Якийсь час проживав у Пізі. Імовірно, що там і помер. Усі маєтки Францішека Жевуського на той момент уже було продано – щось братові Казимиру, щось Адамові і Костянтину Чарторийським, щось Яну Жуковському. Нова епоха та відмінні політичні розклади у рідному краї стали простором, де Францішек Жевуський почувався не зовсім комфортно і місця собі не знайшов.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Войтович Л. Розділ: столиця “Української Швейцарії” на Дністрі // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Збірник наукових праць, 2005. – Вип. 9. – С. 234 – 255.
- Єзерська І. Релігійні конверсії у Львові наприкінці XVII – у XVIII століттях (на матеріалах метрик хрещень катедрального костелу). Частина І. Навернення християн-некатоликів та вихрещення іудеїв-ортодоксів і мусульман // Вісник Львівського університету. Серія історична. – Львів, 2009. – Випуск 44. – С. 331 – 384.
- Єзерська І. Релігійні конверсії у Львові наприкінці XVII – у XVIII століттях (на матеріалах метрик хрещень катедрального костелу). Частина ІІ. Вихрещення іудеїв-контрталмудистів // Вісник Львівського університету. Серія історична. – Львів, 2010. – Випуск 45. – С. 551 – 588.
- Полюхович Д. Пригоди подільського “месії” Якова Франка // RISU, 2016 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://risu.ua/prigodi-podilskogo-mesiji-yakova-franka_n82685
