14 березня 1936 року парафіяльний комітет у Бортятині звернувся до воєводського правління у Львові з проханням на дозвіл будівництва церкви. У документі вказано, що до листа додається план будови храму. Приблизно тоді ж до воєводства звернувся від імені парафіяльного комітету місцевий настоятель церкви Успіння Пресвятої Богородиці о. Василь Антонич (документ не датований) з тим же проханням. У листі парох вказав, що парафіяльний комітет сподівається швидко отримати дозвіл на відбудову знищеного у часі війни храму – «дерев’яні стіни були розбиті гранатами, а купол цілком розбитий». Проблемою було і те, що зігнив дерев’яний фундамент, а тому храм був в аварійному стані¹.
Василь Антонич, батько Богдана-Ігоря Антонича, народився 15 травня 1879 року в селі Чертіж на Лемківщині у сільській сім’ї Антонія Кота та Євдокії (з дому Гуска). Навчався у місцевій початковій школі у Чертежі, де вихованням і навчанням дітей опікувався парох о. Лев Сембратович. Продовжив навчання у Сяноцькій гімназії, після матури вивчав теологію у Львівській духовній семінарії, яку закінчив 1906 року, тоді ж, ймовірно, прийняв свячення.
Напевно, у той же час поміняв прізвище як невідповідне священичому сану на нове – від імені батька.
Був одружений з Ольгою Волошинович (1883—1953), котра походила з давньої священичої родини родом із Липовця і Королика Волоського; 1909 року в с. Новиця у них народився єдиний син. В 1919 році певний час родина Антоничів переховувалась від польської влади на Пряшівщині у Межилабірцях і Михайлівцях. Парафію у Бортятині і сусідньому Княжому Мості о. Василь отримав у 1927 році. Тут провадив громадські заходи у свята, в Шевченківські дні, дбав про освіту, заклав велику господарку, касу взаємодопомоги (був головою каси). Проєкт нової церкви разом із сільським війтом замовив в архітектора Василя Нагірного. При церкві було створено великий церковний хор. Разом із директором школи Олексієм Кулиничем побудував нову муровану школу, а також крамницю, у якій тепер розмістилася початкова школа.
Василь Антонич-Кот помер 1947 року і похований на цвинтарі у Бортятині.
У воєводстві задовольнили прохання парафіяльного комітету – відповідний дозвіл був виданий 24 травня 1936 р. У ньому містилося застереження – парафія мала зберегти дерев’яну дзвіницю, яка стояла обабіч, оскільки вона була цінною як пам’ятка дерев’яного будівництва.
Дозвіл на будівництво мурованої церкви у Бортятині був дійсним на два роки – упродовж цього часу потрібно було розпочати будівництво. Однак храм спорудили ще до кінця того ж 1936-го.
Слід гадати, до спорудження нової церкви заздалегідь готувалися. Звісток про те, що була оголошена складка, в єпархіяльних часописах немає. У книзі «Знане і незнане про Антонича» О. Дядинчук зазначила, що о. Антонич і парафіяльний комітет вирішили розпочати будівництво, опершись на доходи із каси взаємодопомоги (яку в селі організував парох; він же був її головою)². Ця думка, очевидно, хибна. Сама авторка вказує, що о. Антонич позичав людям гроші без відсотків (що типово для кредитних установ такого типу), тому прибутки каси були мізерними. Звісно, якусь частину витрат на будівництво взяла на себе громада. Правдоподібно, більшу частину робіт виконували самі ж селяни (наприклад, підвозили кіньми цеглу і т.п.).
Можна тільки здогадуватись, як бортятинська парафіяльна громада зуміла зібрати кошти для такої надшвидкої реалізації проєкту. Відомо лише, що принаймні частину грошей вони отримали від своїх колишніх односельчан – емігрантів у США.
На початку вересня 1936 р. у щоденнику «Свобода» (Джерсі-Сіті) з’явилася стаття «На допомогу для села Бортятин», автором якої був очевидно Павло Голдак³. У ній читаємо:
«Дорогі родимці! Кожному з Вас відомо, що наше село Бортятин було знищене підчас світової війни російськими військами.
Коли не стало австрійської держави, кожний поневолений народ взявся до праці, а то й до боротьби, щоб здобути собі волю та власну державу. Наш український нарід станув також до боротьби за свою державність та здобув волю і самостійну Україну. Одначе та воля тревала недовго. Польща знов запанувала над нашим народом. Польські війська, увійшовши до нашого села, спалили половину з нього та зрівняли його з землею. Ті всі селяни, яких господарства були спалені, мусіли відбудовуватись, а тому село дуже збідніло».
Парафіяльний комітет у Бортятині звернувся до своїх колишніх односельців у США. Там відразу створили комітет для збірки грошей, який очолили Павло Голдак, Василь Голдак і Андрій Помірко. На момент публікації статті для будівництва мурованої церкви Успіння Пресвятої Богородиці у Бортятині було зібрано 61 долар і 10 центів. У дописі вказано, що ту суму вже вислали. Пожертви на спорудження храму внесли:
$5,00: А.Помірко і П.Голдак;
$3,20: Товариство Успіння Пр. Богородиці;
$3,00: Український клюб при греко-католицькій церкві (з каси);
$2,00: В. Голдак;
$1,00: І.Матолич, Й.Білобрам, С.Зілінський, І.Тиндик, В.Хрунь, М.Чухрай, Т.Гриньків, Т.Владика, Г.Поцілуйко, Г.Криса, І.Тиндик (стар.), М.Жидик, М.Андибур, Р.Рейман, А.Серняк, І.Була, Т.Кузів, М.Дмитришин, І.Паращак, Т.Флис, Т.Шпить, д-р. Н.Клим, В.Шупляк, М.Кульчицький, М.Бемба, Е.Чулик, Т.Робак, Й.Хлопак, М.Іваніцький, А.Пережак, І.Сухиня;
$0,50: В.Паращак, О.Грамоцький, С.Волянський, С.Гармич, В.Гук, І.Пилипчук, Й.Яцечко, І.Андибур, А.Заслоцька, пані Стефанів, М.Сопко, І.Якимів, К.Рапко, Г.Гаджига, М.Войтуцішин, К.Хаць, Ю.Оліяр, В.Петришин, Г.Лужецький, Й.Зьомбра, Марфут;
$0,40: Т.Ябчанко;
$0,25: М.Гардичайло, К.Івасишин, В.Сорока, М.Паращак (стар.).
Напевно, не всі з перелічених осіб були вихідцями з Бортятина. Також невідомо, чи це була разова збірка, чи гроші передавали неодноразово (бо, зрештою, зібрані 61 долар і 20 центів – порівняно невелика сума). Але можемо припустити, що муровану церкву в Бортятині вдалося спорудити настільки швидко завдяки не тільки організаторським здібностям о.Василя Антонича, коштам, праці і завзяттю парафіян, а й доларам зі США.
¹ ДАЛО. Опис 29. Спр. 1949. Справа про будівництво церкви у Бортятині Мостиського повіту. Арк. 1-5.
² Дядинчук О. Антоничі в Бортятині // Калинець І. Знане і незнане про Антонича. Матеріяли до біографії Богдана Ігоря Антонича. Львів, 2011. С. 103.
³ Свобода. Джерзі Ситі. 2 вересня 1936. Р. XLIV. Ч. 205. С. 4.
Мар’ян ХОМЯК
Джерело: ЗБРУЧ
